Ви є тут

Денисенко Григорій Іванович - життя віддане людям. До 90-річчя з дня народження.


Денисенко Григорій Іванович

Григорій Іванович Денисенко – видатний учений, професор, доктор технічних наук, член-кореспондент АН УРСР. Масштаби особистості цієї людини, притаманні йому природні можливості і доля унікальні. Все це дало змогу сільському хлопцеві піднятися до рівня ректора провідного політехнічного інституту, члена-кореспондента Академії наук УРСР, стати Героєм Соціалістичної Праці. Доля ж унікальна тим, що творча енергія його особистості знайшла конкретне втілення, співзвучне своїй епосі.

Життєвий шлях Григорія Івановича не був устелений м'якою і красивою доріжкою. Народився він 29 квітня 1919 року в сім'ї українських сільських трударів з села Ходорів Ржищівського району Київської області. У 1929 році 10-річний хлопчик став круглим сиротою і надалі виховувався у старшого брата, якого після закінчення Київського меліоративного інституту було направлено працювати в Чимкент. Григорій старанно вчився, фізично зміцнів, а згодом повернувся до рідного краю, приїхав у Харків. Успішно склав іспити і вступив до електротехнічного інституту, але війна перервала навчання.

Студент Денисенко добровольцем пішов на фронт, був зарахований до Чугуївського полку, але скоро його відкликали з передової. Командування направило Григорія Івановича викладачем військового училища в Самарканді. Там він і познайомився з майбутньою дружиною Зінаїдою Макарівною, яка теж народилася в Україні. Потім працював викладачем Вищої офіцерської школи самохідної артилерії, але мріяв завершити вищу освіту і у вересні 1946 року, маючи вже стаж викладацької роботи, став знову студентом 4-го курсу Львівського політехнічного інституту. Успішно закінчивши навчання, Григорій Іванович залишився працювати в цьому ж інституті. Вже в 1953 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1963 році – докторську.

Львівський період життя Григорія Івановича (1946-1971 рр.) був дуже плідним. Тут пройшли молодість і становлення педагога, вченого і блискучого організатора вищої школи. Вісім років він керував Львівським політехнічним і залишив у цьому давньому красивому місті про себе добру пам'ять. Він створив наукову школу з проблем передачі електроенергії на відстань постійним і змінним струмом загальними мережами. За розробку і створення комплексу нових навчальних корпусів цього інституту його нагороджено премією Ради Міністрів СРСР. Львів'яни довго сумували з того, що їх залишила талановита, душевна людина. Львівський політехнічний назавжди з гордістю вписав ім'я Григорія Івановича Денисенка в свою історію як свого вихованця і видатного ректора.

Григорія Івановича запросили працювати до Києва. Це було так. Зарубіжна делегація прибула до Києва, і до маршруту демонстрацій досягнень нашої держави був включений Львів і Львівський політехнічний інститут, оскільки там були збудовані сучасні навчальні корпуси, грандіозні на ті часи, оснащені сучасними технічними засобами навчання. Це був єдиний вищий навчальний заклад в Україні, що розбудовувався. У складі делегації був В.Єлютін – міністр вищої і середньої спеціальної освіти СРСР. Львівський політехнічний інститут справив незабутнє враження і на іноземних, і на московських гостей. Після цього за рекомендацією В.В. Щербицького, в ЦК Компартії України Григорію Івановичу було запропоновано очолити колектив Київського політехнічного інституту, довести рівень столичного вузу до сучасного, побудувати нові корпуси і оснастити їх новітнім обладнанням, технічними засобами навчання, підняти рівень навчально-виховної і наукової роботи.

У КПІ Григорій Іванович відразу увійшов до складу кафедри електричних мереж і систем, під його керівництвом були розпочаті науково-дослідні роботи в галузі нетрадиційної енергетики, використання енергії вітру, сонячних променів, річок, морів і океанів. Він був науковим керівником підрозділу республіканської науково-технічної програми «Енергокомплекс» з відновлювальних джерел енергії. За ініціативи Г.І.Денисенка вперше в СРСР було побудовано випробувальний полігон «Десна» з комплексного використання відновлювальних джерел енергії. Під його керівництвом зросли якість і обсяги науково-дослідних робіт Київського політехнічного. Щорічний обсяг науково-дослідних робіт досяг понад 20 млн крб, економічний ефект від впровадження – 30 млн крб.

Високі критерії були висунуті й до наукової роботи студентів і молодих наукових працівників. Григорій Іванович відкрив для молоді шлюз у науку. За його активної допомоги і турботи з'явилась ціла плеяда молодих і енергійних докторів наук, які в майбутньому очолили і створили нові факультети в КПІ.

Який же капітан без команди? Команда у Григорія Івановича була дуже сильною. Це видатні, здібні й талановиті люди, деякі й нині, обіймаючи різні посади в КПІ, роблять вагомий внесок у його розвиток у сучасних непростих умовах. Він умів добирати людей у свою команду і дуже рідко помилявся, але в декому й розчаровувався. З цієї нагоди говорив: «Якщо людина обдурює мене один раз, нехай буде їй соромно, якщо обдурює другий раз, нехай буде мені соромно». І ще про команду: «Якщо три людини єдині у своїх пориваннях, то вони можуть просту глину перетворити в золото», – теж один з улюблених його висловів.

Під керівництвом Григорія Івановича Київський політехнічний інститут відродився і став міцним науковим комплексом – були створені навчально-науково-виробничі комплекси (ННВК) з провідних напрямів досліджень, побудовані й обладнані сучасні навчальні корпуси, їдальня, бібліотека та інші споруди. Загалом площі навчальних аудиторій і лабораторій Київського політехнічного були збільшені втричі. Створено зовсім нову систему управління великим політехнічним інститутом, яка отримала визнання в Україні і СРСР. Всесоюзний науково-дослідний інститут проблем вищої школи рекомендував її до використання всім вузам країни.

Не всі сприйняли ідею Григорія Івановича про шість напрямів підготовки інженера (проектно-конструкторська, технологічна, науково-дослідна, суспільно-політична підготовка, виховання і формування навичок вихователів, підготовка в галузі економіки і управління), але свого часу вона дала результати: висока якість підготовки політехніків у Києві отримала міжнародне визнання.

З 1971 по 1987 рік Г.І. Денисенко був головою Ради ректорів Київського вузівського центру. На цю посаду він був призначений після того, як став ректором КПІ. Це зумовлювалось роллю КПІ в Україні і в регіоні, його потужністю, а також авторитетом та індивідуальними якостями Григорія Івановича. Словом, ділом і особистим прикладом він допомагав ректорам вузів Київського регіону. Вони всі прагнули його поради, допомоги, раді були спілкуванню з ним на засіданнях Ради.

У 1986 році Г.І.Денисенко став другим в Україні ректором – Героєм Соціалістичної Праці. Він був безмежно радий цій нагороді. Ми, що звикли до його суворого і зосередженого обличчя, вперше побачили Григорія Івановича таким щасливим.

Як керівник Г.І.Денисенко був серйозним, суворим і водночас по-справжньому людяним, володів добрим почуттям гумору. Тягар проблем постійно був з ним. «Їдучи в автомобілі, він завжди сідав на заднє сидіння, аби ніщо не заважало думати, а вдома, пообідавши, – згадує дружина Зінаїда Макарівна, – усамітнювався в кабінеті. На прогулянку містом теж ходив наодинці зі своїми думками. У Львові він самотньо блукав у Стрийському парку. Разом з тим спілкування з людьми завжди залишало в його душі помітний слід. Незважаючи на виснажливі будні, Григорій Іванович любив і вмів дотепно жартувати. Одного разу в приймальні я зіткнулась з людиною, що вибігла з кабінету дуже збентежена. Григорій Іванович віддав мені її візитку і попросив допомогти. Як з'ясувалось, ця людина, обіймаючи високу посаду в Києві, прийшла на прийом до ректора КПІ з питанням, яке її хвилювало: її племінниця дипломує на одній із кафедр, а її керівник «не приділяє їй уваги». Відповіддю ректора було коротке запитання: «А вона заслуговує на увагу?» Чиновник вибіг від ректора почервонівши, адже зрозумів безглуздість свого прохання. Однак Григорій Іванович все-таки доручив розібратись у проблемі, оскільки його девізом було – допомагати людям. Усім навколишнім він говорив: «Насамперед думай, як допомогти, а не як відмовити». Григорій Іванович був чуйним і уважним до людей, глибоко душевним і скромним, спілкування з ним було школою мудрості. Його нелегка молодість, сирітство, війна заклали теплі струни в його душі, і багато з тих, хто працював з ним, мене зрозуміють.

Своє 60-річчя Григорій Іванович відзначив досить своєрідно – зник. Дружина повідомила, що він поплив на кораблі і адреси немає. Всі хвалебні промови виявились марними, міністр вищої освіти УРСР дуже сварився, а гору вітальних адрес з теплими, щирими вітаннями і побажаннями водій завіз додому до Григорія Івановича. Після відпустки він особисто відповів кожному письмовою подякою.

Велике значення Г.І.Денисенко надавав міжнародному науковому співробітництву. Його наукові праці були опубліковані в США, Англії, Японії. В Японії він читав доповідь за результатами своїх досліджень з відновлювальних джерел енергії. Розширились контакти з Польщею, точніше з Вроцлавською політехнікою. Проводились дні Вроцлавської політехніки в КПІ і навпаки. Григорій Іванович був почесним доктором Вроцлавського політехнічного інституту.

З повагою і дуже серйозно Григорій Іванович ставився до громадської роботи. У своїх грандіозних планах завжди спирався на партком інституту. Був активним делегатом XXVI з'їзду КПРС і XXVII з'їзду Компартії України. На XXVII з'їзді Компартії України обирався членом ЦК КПУ. Був депутатом міськради. Мав багато нагород: три ордени Леніна (1967, 1981, 1986 рр.), орден Жовтневої революції (1971 р.), золоту медаль «Серп і Молот» (1986 р.). Остання нагорода Г.І.Денисенка – звання Героя Соціалістичної Праці – сколихнула всю вузівську громадськість і весь КПІ. Вона піднімала в суспільстві престиж вузівської праці і загалом учених.

Коли Григорій Іванович помер, було прийнято спеціальну постанову щодо його поховання на Байковому цвинтарі як видатного сина українського народу. В КПІ він залишив по собі вічний пам'ятник – величні навчальні корпуси, бібліотека, Палац культури, їдальня і багато іншого. Не все встиг здійснити ректор, не вистачило здоров'я. Як голова Ради ректорів він мріяв побудувати міський Палац студентів (дотепер в Києві немає такого), зал засідань Ради ректорів при КПІ. Але насамперед намагався все збудувати для КПІ. Тому, коли ввели до ладу бібліотеку, студентський центр культури, він доручив повідомити ректорам, що це міжвузівські об'єкти і всі студенти та викладачі вищих навчальних закладів Київського регіону можуть ними користуватись. Ім'я Григорія Івановича, завдяки М.З.Згуровському, увічнене: є барельєф у центральній частині головного корпусу і бібліотеку КПІ названо його іменем. На будівлі бібліотеки – кращої університетської бібліотеки України – встановлено меморіальну дошку.

Григорій Іванович був видатним ученим у галузі виробництва і розподілу електроенергії і його наукові досягнення відзначають учені КПІ, НАН України і за кордоном. Хочу зазначити іншу сторону його діяльності, спрямовану до людини, до її повсякденних проблем і потреб. Він хотів поставити на службу людині відновлювальні джерела енергії, енергію сонячного випромінювання, морів і океанів, річок. Керуючись цією метою, Григорій Іванович виклопотав в Уряді земельну ділянку для садового кооперативу співробітників КПІ як під експериментальний майданчик, в якому автономне енергозабезпечення кожного будиночка мало здійснюватись за допомогою відновлювальних джерел енергії. Він не встиг закінчити цей польовий науковий експеримент, але 60 сімей співробітників КПІ отримали безкоштовно в постійне користування ділянки неподалік річки Десна. Це лише маленький штрих з його цікавої біографії.

Григорій Іванович все створював для людей і був справжнім героєм праці. Він ніколи не хворів «зоряною» хворобою. До нього приїжджали найвищі чини, а він був простий і добрий з людьми. До речі, про високі чини і функціонерів часу «застою». Григорій Іванович умів відрізнити порядних людей від пройдисвітів, добре розбирався в людях, хоча інколи помилявся. З повагою ставився і до партійних працівників. Але серед них були і такі, які вели країну до занепаду, застою. Про таких він одного разу висловився: «Позахоплюють владу, а потім не знають, що з нею робити». Григорій Іванович мав повне моральне право так говорити, адже користувався владою тільки на благо людям, багато зробив для майбутнього КПІ, засмучувався, що не всі проекти реалізовано. Мріяв усі корпуси з'єднати підземними переходами з ескалаторами, щоб у негоду з корпусу в корпус можна було перейти без верхнього одягу. І ще він дуже хотів побачити свято 100-річчя рідного КПІ, але не довелося: до цього дня Григорій Іванович не дожив. Традиції, що склалися в Київському політехнічному інституті за часів ректорства Г.І.Денисенка, свято шанує, підтримує і творчо розвиває нинішній ректор Михайло Захарович Згуровський.

Дуже складне, але цікаве життя прожила ця людина. Були і прикрощі, і радощі. Він був гарним сім'янином, дуже любив своїх дітей: сина Олега і доньку Вікторію. На жаль, донька рано пішла з життя, залишивши доньку Наталю. Олег Григорович – кандидат технічних наук, доцент. Нині вдова, Зінаїда Макарівна Денисенко оточена турботою і увагою сина і його родини, онучок.

Григорій Іванович у побуті був невибагливим. Любив просту їжу. Іноді говорив: «Мені нічого не треба. Вода в крані є? Сірники і газ – під рукою. Більше мені нічого не треба». Зінаїда Макарівна згадує, як він був настільки захоплений роботою і планами на майбутнє КПІ, що час для вирішення простих, життєвих проблем родини і своїх дітей доводилось просто у нього відвойовувати. Найбільшою радістю для Григорія Івановича була все ж таки оцінка його титанічної праці. Він уже був хворим, багато часу проводив у ліжку, але звістка про встановлення його барельєфа в головному корпусі підняла Григорію Івановичу настрій.

Г.І. Денисенко дуже любив КПІ і політехніків. Своєю любов'ю він запалював і інших. Тому я буду щасливою, якщо моя розповідь, написана самим серцем на одному диханні про чудову, великої душі Людину, видатного вченого, талановитого організатора в системі вузівської освіти, допоможе молодій зміні, стане поштовхом до роздумів, до наслідування всього кращого і цінного, що уособлював у собі Герой Соціалістичної Праці Григорій Іванович Денисенко.

Т.В.Девтерьова, доцент, кандидат педагогічних наук, головний вчений секретар Ради ректорів Київського вузівського центру

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій