Закінчення.
Початок у № 23 від 14.09.2017 р., № 24 від 21.09.2017 р.
Комендант Варшави
У роки своєї фінансової епопеї Бураттіні остаточно зв'язав своє життя з Річчю Посполитою. У 1658 році він отримав індегінат (тобто право користуватися тими само привілеями, що й уроджені польські дворяни), а в 1660 році він одружився зі спадковою шляхтянкою, донькою дерптського воєводи Зигмунта Опацького Терезою Броніславою, молодшою за нього на двадцять три роки. В сім'ї народилися шестеро дітей – дві доньки і чотири сини. Імена вони отримали абсолютно польські: Людвіка Ізабела, Александер, Францішек, Казімєж Кароль, Зигмунт і Барбара. Ба більше, навіть прізвище їхнє вже писалося трохи інакше, ніж у батька: вони стали Боратині. Для родини, що весь час зростала, Тіто Лівіо в період свого найвищого бізнес-успіху придбав село Єлонек під Варшавою. А вже наступного, 1668, року він як вірний прибічник Яна Казимира і патріот нової Батьківщини побудував понтонний міст через Віслу для королівського війська, яке виступило проти учасників рокоша (повстання на захист шляхетських вольностей) Єжі Себастьяна Любомирського.
Військові заслуги і вміння Бураттіні не залишилися поза увагою, і під час польсько-турецької війни 1672–1673 рр. новий король Михал-Корибут Вишневецький призначив його комендантом Варшави. Тоді ж, на початку сімдесятих років сімнадцятого століття, він працював над розробкою гідравлічного обладнання, яке можна було використовувати в меліораційних роботах. За його проектом були збудовані машини-вітряки, встановлені в парку Уяздівського палацу у Варшаві та в маєтках інших можновладців.
"Misura universale"
Останньою, але, можливо, найвідомішою працею Тіто Лівіо Бураттіні став трактат "Misura universale" ("Універсальна міра"). Це був підсумок тридцятирічної праці, а також спілкування і листування з колегами в Польщі та за її межами. Книга ця вперше побачила світ у Вільно в 1675 році. Автор запропонував нову універсальну систему вимірювань, поклавши в її основу не директивне розпорядження тієї чи іншої вінценосної особи, а якесь природне явище. Понад те, система ця мала бути десятковою і витіснити поширену тоді дванадцяткову, що зразу спростило б розрахунки.
За фундаментальну одиницю Бураттіні вирішив узяти довжину секундного маятника, тобто маятника, півперіод коливань якого становить одну секунду. Грунтувалася його ідея на дослідженнях маятника, які проводив Галілео Галілей, на якого не раз посилається Тіто Лівіо Бураттіні у своєму трактаті, а згодом – Християн Гюйгенс. Цікаво, що довжина метра, запропонованого Бураттіні, відрізняється від метра, визначеного в системі СІ, усього на шість міліметрів.
Нову одиницю вчений назвав "універсальною мірою", що було буквальним перекладом грецького "metron kaqolik" (метрон кафолік, або метрон касолік), адже грецьке "кафолікі" (kaqolikh) перекладається українською як "універсальний", "загальний". Решта мір – площини, обсягу і ваги – були похідними від метра. Вживання грецької було даниною традиції: в математиці доволі багато термінів запозичені з цієї мови (діагональ, паралелограм, аксіома тощо), та й власне саме слово "математика" походить від старогрецького слова "maqhma" (урок, курс). Праця була написана італійською, але у своєму тексті Тіто Лівіо Бураттіні рідною мовою переклав термін лише в назві – "Misura universale". У тексті ж назва одиниці у кращих математичних традиціях залишилася грецькою, але, звісно, записаною з використанням італійського алфавіту – Metro Cattolico. До речі, слово "Cattolico" зводить деяких авторів на манівці пошуків якоїсь особливої релігійної ідеї, що її вирішив закарбувати в терміні автор. Безумовно, Бураттіні як людина свого часу, та ще й італієць, був ревним католиком, але, видається, первинним у новому понятті була все ж таки всезагальність нової міри фізичного світу. Щоправда, при визначенні довжини "свого" метра він не врахував її залежності від географічної широти та температури навколишнього середовища, та втім, це не зменшує значення його роботи. Особливо якщо згадати, що це була перша друкована праця з метрології.
Заради справедливості слід зауважити, що вперше використати довжину секундного маятника як універсальну міру десяткової системи мір запропонував англійський релігійний діяч, натураліст і філософ Джон Уїлкінс в трактаті "Дослід про справжню символіку і філософську мову". Ця праця вийшла друком за сім років до книги Бураттіні. Проте, як видно навіть з назви, присвячено її було зовсім іншим проблемам, а питання єдиної системи вимірювань автор торкався лише побіжно. Тож саме Тіто Лівіо вперше створив доволі струнке підґрунтя, на якому мала будуватися така система. І саме йому належить ідея назвати її базову міру метром.
Утім, ідея щодо впровадження в практику нової метричної системи мір і ваг була втілена в життя лише за сто тридцять років потому. Піонером у цій справі стала Франція часів Наполеона Бонапарта. Основою її, дійсно, став метр, але визначалася його довжина не як довжина маятника, а як одна десятимільйонна частина однієї чверті меридіональної окружності Землі, якій якраз дорівнювала відстань між Дюнкерком і Барселоною. Проте, це зовсім інша історія.
Останні роки
Як прожив Тіто Лівіо Бураттіні кілька останніх років свого життя не зовсім зрозуміло. Є лише письмові свідоцтва, що помер він у страшенних злиднях, причому різні автори навіть називають різні міста, де це сталося – чи то у Вільно, чи то у Варшаві, чи то у Кракові. Відомо лише, що пішов він з життя 17 листопада 1681 року. Чому і як він, який був наближений до королів, обіймав помітні державні посади й реалізовував масштабні державні проекти, втратив усе – невідомо…
Що ж до наукової спадщини Бураттіні, то вона не забута. Понад те, його трактат "Misura universale" більш як за двісті років після його смерті було перевидано у Кракові з розлогою передмовою та оригінальними авторськими ілюстраціями. Про Бураттіні та окремі сторінки його різнобічної діяльності час від часу згадують науковці різних країн, які працюють у дуже різних галузях – від єгиптології, нумізматики і метрології до авіабудування. Про все це нагадує перехожим й відкрита в 1983 році меморіальна дошка, що прикрашає його рідний будинок на центральній площі Агордо.
