Сергій Миколайович Булгаков (1871-1944) - професор, російський релігійний філософ, богослов, економіст. У 1901-1906 викладав у Київському політехнічному інституті. З 1906-доцент Московського університету, в 1911 на знак протесту проти заборони університетської автономії подав у відставку. З 1918 став релігійним діячем. З 1923 - у еміграції; в 1925-1944 - професор догматики та декан російського Богословського інституту в Парижі. Був діячем екуменічного руху.
Філософський світогляд С.М.Булгакова еволюціонував від «легального марксизму» до російського духовного ренесансу. Оцінюючи марксизм як могутній феномен століття, він спростовував універсальність теорії К.Маркса. Розвивав учення В.Соловйова про всеєдиність цілісності християнського світогляду, «духовність» нації вбачав головним чином у «релігійно-культурному месіанстві».
У II Державній Думі входив до фракції кадетів.
Видавець збірників російських ідеалістів «Проблемы идеализма», «Вехи», «Из глубины».
Основні праці: «Два гради. Дослідження про природу суспільних ідеалів» (1911), «Тихі думи» (1918), «Купина неопалима» (1927), «Про Боголюдськість. Трилогія» (1933).