22 червня виповнюється сімдесят один рік з початку Великої Вітчизняної війни. Наша країна зазнала в ній численних втрат. Пам'ять про людей, які поклали свої життя у битвах проти лютого ворога, напевно, буде ятрити душу стільки, скільки житиме наш народ. І хоч би скільки років не спливло з тих часів, ми шануватимемо героїзм наших дідів і прадідів, які відстояли цю землю. А ще ми маємо берегти пам'ять про все те, що надихало їх на перемогу, що вело у бій, що нагадувало про тих, кого залишили вони вдома. Серед найдорожчих і, водночас, найбентежливіших для фронтовиків спогадів – мелодія безсмертного маршу "Прощання слов'янки", віковий ювілей якого ми відзначатимемо восени 2012 року. Про його створення і про долю його творця – військового диригента і композитора Василя Івановича Агапкіна (1884-1964) – розповідається в цьому матеріалі.
Народився Василь Агапкін 3 лютого 1884 року в селі Шанчерово Михайлівського району Рязанської губернії в родині селянина-бідняка. Рано осиротів, разом із братами й сестрами злидарював. У десятирічному віці мачуха привела його до духового оркестру 308-го Царевського резервного батальйону Астраханського піхотного полку, до якого його було зараховано учнем. Хлопчик одержав найменшу, але найдзвінкішу трубу – корнет-а-пістон. За п'ять років Агапкіна було визнано кращим солістом-корнетистом полку – випадок надзвичайно рідкісний. У 1906 році Василь Агапкін був призваний до армії, у Тверський драгунський полк, під Тифліс.
У грудні 1909 року, після закінчення терміну служби, освоївши на той час новий для нього інструмент – трубу, Агапкін поїхав до Тамбова – вступати в музичне училище. 12 січня 1910 р. він був зарахований штаб-сурмачем до сьомого запасного кавалерійського полку, а восени 1911 року був прийнятий у клас мідних духових інструментів Тамбовського музичного училища.
У жовтні 1912 року почалася Перша Балканська війна. Балканські слов'яни розпочали визвольну війну проти Османської імперії, у результаті якої країни Балканського Союзу – Болгарія, Греція, Сербія й Чорногорія – остаточно витіснили Туреччину з Балканського півострова.
Агапкін у ці дні не знаходив собі місця. Як і його товариші по службі, він буквально марив Балканами, героїзмом "братушек-болгар". Він бачив, як балканські слов'янки проводжають на битву з турками батьків і синів, братів і наречених. Розставання важке, кожний розуміє, що далеко не всі повернуться назад, це розставання може виявитися назавжди. У штабі полку, на вулиці, у гасовій крамниці – усюди він щось наспівував собі під ніс – народжувався марш. Але мелодія знову й знову вислизала – позбавлена навмисної бравурності, вона, за задумом автора, мала стати символом щедрості слов'янського серця, вираженням єдиного патріотичного пориву.
Марш народився на тихій Гімназичній вуличці (нині вулиця Комунальна) у Тамбові восени 1912 року. Агапкін вирішив показати свій новий доробок відомому композитору, військовому капельмейстеру Литовського 51-го піхотного полку Якову Богораду, для чого відправився до Сімферополя. Разом вони придумали назву маршу – "Прощання слов'янки". Богорад через якийсь час надрукував у сімферопольському видавництві сотню примірників нот маршу. На обкладинці видання – молода жінка, яка прощається з воїном, Балканські гори вдалині й загін солдат. І напис: "Прощання слов'янки" – новітній марш до подій на Балканах. Присвячується всім слов'янським жінкам. Твір Агапкіна".
Незабаром мелодія лунала вже над усією Росією. Завдяки тому, що київська фірма грамзапису "Екстрафон" улітку 1915 р. випустила грамофонну платівку із записом цього маршу, відомим він став дуже швидко. Мелодія маршу одержала й всесвітню популярність: її стали виконувати військові оркестри в Болгарії, Німеччині, Австрії, Норвегії, Румунії, Франції, Швеції, Югославії та в інших країнах.
Марш "Прощання слов'янки" залишався популярним і після Жовтневої революції 1917 року, особливо в білому таборі. Його мелодія лежала в основі пісень Добровольчої армії, Сибірської народної армії, армії Колчака, Дроздовської дивізії. Можливо, саме тому в СРСР марш якщо й не був заборонений офіційно, то, в усякому разі, не вітався. Попри те, що марш згадується в збірнику музичних добутків "Службово-стройовий репертуар для оркестрів Робітничо-селянської червоної армії", випущеному в 1945 році, в його описі укладач збірника, композитор, генерал-майор С.О.Чернецький критикує марш за примітивізм і скупу гармонію як "типовий дореволюційний марш".
Марш був створений для військового духового оркестру, без слів. Усі тексти з'явилися пізніше. В. Лазарєв, А. Мінгальов, А. Федотов, О. Галич та інші поети написали вірші на мелодію маршу. "Прощання слов'янки" з текстом на слова Романа Шлезака під назвою "Rozszumialy sie wierzby placzace" ("Розшумілися верби плакучі") було в 1942-1945 роках гімном польської підпільної військової організації – Армії Крайової (Armіa Krajowa).
Чи лунав марш "Прощання слов'янки" під час параду 7 листопада 1941 року на Червоній площі – питання відкрите. Музиканти зведеного оркестру стверджували, що марш грали. Їх підтримав і С.М.Будьонний у своїх мемуарах. Цю думку поділяв й учень Агапкіна, начальник Військово-оркестрової служби Радянської армії, народний артист РСФСР, генерал-майор Микола Назаров. Водночас в архівах зберігається точний список усіх творів, що виконувалися тоді. Знаменитого маршу серед них немає. Не звучав марш у виконанні зведеного тисячотрубного оркестру й під час параду Перемоги 1945-го.
І тільки після виходу на екрани 1957 року знаменитого фільму Михайла Калатозова "Летять журавлі" цей марш було реабілітовано (фільм отримав "Золоту пальмову гілку" на Каннському кінофестивалі 1958 року). У фільмі є щемлива душу сцена: проводи добровольців. Величезна кількість тих, хто проводжає, –біля школи, за металевою огорожею двору якої відбувається збір добровольців. Уздовж огорожі в розпачі бігає Вероніка, безуспішно шукаючи свого Бориса. Болісне напруження останніх секунд – і раптом оркестр гримнув марш "Прощання слов'янки"…
Потім марш звучав у фільмах "Білоруський вокзал" (1971), "Велика Вітчизняна" (1979) і в десятках інших.
У наші дні під звуки маршу відправляються в рейс пасажирські теплоходи на Волзі і фірмові потяги. Також під звуки цього маршу з вокзалів відправляються ешелони з новобранцями Російської Федерації, які їдуть до місця несення служби.
…У 1918 році Василь Агапкін добровольцем пішов до Червоної армії та організував духовий оркестр в 1-му Червоному гусарському Варшавському полку. В 1920 році він повернувся до Тамбова, керував музичною студією та оркестром військ ГПУ.
У 1922 р. В. Агапкіна було переведено до Москви на посаду капельмейстера 17-го особливого полка військ ОГПУ. Через рік частину розформували, і Агапкіну довелося шукати собі нове місце роботи. Він улаштовується капельмейстером 1-ї Московської школи Транспортного відділу ОГПУ.
Доводилося нелегко: в атестації від 31 грудня 1925 року було зазначено, що Агапкін політично розвинений слабко, не любить зауважень, самолюбний. Водночас його цінували як професіонала: "Справу свою любить і знає. Авторитетом серед підлеглих користується. Посаді, що обіймає, відповідає". У наступних атестаціях політичний розвиток капельмейстера оцінювався вже як задовільний, зате підкреслювалося, що він гарний керівник оркестру і справу свою любить...
Наприкінці січня 1924 р. Агапкін з оркестром проводжав в останню путь В.І.Леніна.
У 1928 році В.Агапкін організував духовий оркестр з безпритульників.
У 1930 році його запросили на посаду капельмейстера оркестру Центральної школи ОГПУ (з липня 1934 року Центральна школа НКВС СРСР, з березня 1939-го Вища школа НКВС СРСР). Василь Іванович швидко організовує колектив військових музикантів, який невдовзі починає регулярно виступати в саду "Ермітаж", незмінно привертаючи загальну увагу слухачів.
У червні 1938 р. Агапкін був запрошений комендантом Московського Кремля до комісії з удосконалення музичного бою годинника Спаської вежі й склав мелодію передзвону Кремлівських курантів – мелодію коротку, але надзвичайно виразну. У ній він органічно поєднав величні передзвони традиційних російських церковних дзвонів з музикою оптимістичних пісень 1930-х років.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Агапкіну було вже 57 років. Йому було присвоєно звання військового інтенданта 1-го рангу й він був призначений начальником духових оркестрів окремої мотострілецької дивізії імені Ф.Е.Дзержинського.
Саме йому довірили диригувати зведеним оркестром на історичному параді на Червоній площі 7 листопада 1941 року (головний парад країни в цей час проходив у місті Куйбишев, де зведеним оркестром керував головний капельмейстер Робітничо-селянської Червоної Армії С.О.Чернецький). Не маючи достатнього часу для репетицій, в умовах суворої секретності Василь Іванович зумів так підготувати музикантів до виступу, що йому була оголошена подяка наркома оборони СРСР Й.В.Сталіна. Радіотрансляція музики з цього параду піднімала дух нашого народу в тилу й на фронті й вселяла впевненість: Перемога буде за нами!
24 червня 1945 року на Параді Перемоги, що назавжди залишився в пам'яті вдячного людства, урятованого від коричневої чуми, оркестр Агапкіна як одного з музичних організаторів і першого заступника головного диригента входив до складу зведеного оркестру.
Через 8 років, коли ховали Сталіна, перед зведеним оркестром знову стояв полковник Агапкін.
"Я відіграв під керівництвом Агапкіна багато років, – згадував ветеран військово-оркестрової служби Л.Г.Коровко. – Урівноважена, спокійна й дуже добра людина. Дозволяв нам, музикантам, грати в театрах і, особливо, вчитися… Сам учився до останніх років життя. Зібрав вдома величезну музичну бібліотеку. Мав чудовий гармонійний дар. І сам був блискучим корнетистом. А під кінець життя став глухнути. Це була його найбільша особиста драма…"
Музична спадщина В.І.Агапкіна нараховує десятки чудових мелодій (12 стройових і 9 зустрічних маршів, а також вальси й романси), але марш "Прощання слов'янки", безумовно, є найзнаменитішим у творчості композитора. Усі концерти оркестру В. І. Агапкіна закінчувалися виконанням "Прощання слов'янки". Фірма "Мелодія" неодноразово випускала грамплатівки зі знаменитим маршем великими тиражами.
Помер Агапкін 29 жовтня 1964 року й був похований на Ваганьківському цвинтарі в Москві. На його могилі – скромний сірий пам'ятник-стела, на якому золотом вибиті ноти: перші три такти "Прощання слов'янки". Маршу, який уже став героїчною і світлою частиною історії слов'янських народів, музика якого надихає й просвітляє, стверджує в наших душах головні людські цінності, на яких будується все життя.
…Щоразу, почувши мелодію "Прощання слов'янки", у мене до горла підступає клубок, а свідомість переповняється нескінченною повагою до захисників рідної землі й гордістю за свою причетність до неї. Нехай же цей неповторної краси й сили марш ще не одне сторіччя буде надавати впевненості в перемозі наших ідеалів, роблячи наші тіла сильнішими, а душі світлішими!