У перші дні вересня 1954 р. я приїхав до Києва, поселився у п’ятому гуртожитку на Керосинній, прийшов на заняття в силікатний корпус КПІ і зустрів там молоденьких колег з різних куточків України. Саме так я став студентом групи ХМС-23. У першому семестрі довелось вивчати не лише абсолютно нові для мене розділи математики, але й російську.
П’ять років студентського життя були для нас не лише періодом накопичення інженерних знань, становлення нас як фахівців. У цей час між нами виникали та розвивались ті стосунки, що лишились на все подальше життя. Вони складались не лише на заняттях у процесі навчання. Наша студенська група згуртовувалась на виробничих практиках, спортивних змаганнях, воєнних заняттях, у туристичних походах, а також під час збирання врожаю на полях України.Саме тому стосунки в студенській групі того часу були дружніми та щирими, безпосередніми та доброзичливими, відкритими та довірливими. При цьому наші смаки, зацікавленість та прагнення були зовсім різними. У групі тоді були і талановиті спортсмени, і музиканти, і туристи, які подорожували по Криму, Кавказу та Уралу.
З теплотою ми згадуємо наших шановних професорів, викладачів, асистентів, які передали нам знання і підготували до праці. У пам’яті залишилися будівлі: спокійний корпус інституту силікатів і урочисті аудиторії головного і хімічного корпусів.
Півстоліття назад, навесні 1959 року, коли на Хрещатику цвіли каштани, 25 студентів нашої групи захистили проекти і отримали дипломи інженера-механіка.
Після закінчення КПІ наша доля склалась по-різному. Більшість випускників знайшли роботу в Києві. Вони стали конструкторами та організаторами на заводах “Більшовик”, “Ленінська кузня”, “Хіммаш” та “Червоний жовтень”. Деякі поїхали з Києва – навіть до Сибіру.
Пізніше почала формуватися остаточна спеціалізація випускників. В.Латишев будував хімічні заводи у Сибіру, потім в Україні, В.Пирч став викладачем вузу, О.Ратманський зайнявся науково-конструкторською діяльністю в галузі космонавтики, А.Тимошенко обійняв посаду заст. директора в Промисловій палаті, В.Шайдюк – високу посаду в уряді, А.Шинкаренко став заступником директора радіотехнічного заводу.
Основна частина групи ХМС-23 залишилась у дружньому колі. Через кожні п’ять років ми знаходили можливість зустрітися, поглянути одне на одного, пригадати минуле, та спостерігали, як кожен з нас з часом дорослішає. А були і такі, які щороку знаходили сили і час приймати в гостях іногородніх, навіть іноземних колег. Навчання в КПІ залишилося для нас світлим спогадом нашої молодості. Її успадковують та продовжують діти і онуки випускників.
Напередодні початку навчального року в НТУУ “КПІ” зібралася наша група ХМС-23, аби ще раз поглянути на будівлю силікатного інституту, на п’ятий гуртожиток КПІ, де ми жили, на головний і хімічний корпуси КПІ, ознайомитися з новою будівлею інженерно-хімічного факультету і пригадати минуле, переглядаючи альбом, спеціально підготовлений оргкомітетом для зустрічы випускників. Майже сто сторінок містять спогади, нариси, вірші, знімки за всі 55 років, де ми пов’язані з рідним вузом і одне з одним.
Черговий раз вдалося мені взяти участь у святкуванні, присвяченому початку навчального року на площі Знань в НТУУ “КПІ”, 31 серпня 2009 р. З трибуни я дивився на тисячі хловців і дівчат, які вирішили вступити в наші ряди і отримати в університеті знання для використання у своїй інженерній роботі. До молодих колег я звернувся зі словами, які, на закінчення, наведу тут:
“Переконаний, що ваше покоління студентів, зберігаючи всі здобутки своїх попередників, не забуде рідного університету та ще вище підніме його авторитет, оскільки ви здобули почесне право навчатися в одному з провідних університетів Європи. Хай досвід і знання, набуті за студентські роки, стануть запорукою вашого життєвого успіху. Бажаю вам, молоді друзі, міцного здоров’я, творчого натхнення і наснаги, перемог і успіхів, здійснення усіх ваших бажань і планів. Хай студентські роки запам’ятаються світлими, барвистими і насиченими радісними подіями”.