Історія одного портрета [портрет молодих науковців-фізиків]

Творчість одного з найвидатніших російських і радянських художників початку ХХ століття Бориса Михайловича Кустодієва (1878–1927) відома кожному, хто хоч трохи цікавиться живописом.

Багато картин співця народного побуту й сьогодні не втратили актуальності: чого варта лише «Купчиха за чаєм» (1918), репродукції якої протягом багатьох десятиліть прикрашають різноманітні коробки та упаковки, з успіхом рекламуючи чай, цукерки, печиво та іншу смакоту.

Не менш відомий Б.М.Кустодієв і як чудовий майстер портрета. Він написав портрети Олександра І, Миколи ІІ, Ф.І.Шаляпіна, М.О.Волошина та ін. Менш відомим, але не менш цікавим є єдиний у Кустодієва «парний» портрет молодих науковців-фізиків Миколи Миколайовича Семенова (1896–1986) і Петра Леонідовича Капіци (1894–1984).

...Одного весняного вечора 1921 року добрий знайомий родини Кустодієвих молодий інженер-архітектор Петро Іванович Сидоров завітав до художника з двома друзями – Миколою Семеновим і Петром Капіцею. Веселими жартами і фокусами молоді люди швидко завоювали симпатію присутніх. Розуміючи, що доля звела їх з великим художником, який створив портрети багатьох знаменитостей (до того ж Борис Михайлович якраз закінчував портрет Шаляпіна), вони жартівливо запропонували Кустодієву: «Ось Ви пишете портрети вже знаменитих людей. А чому б Вам не написати портрет майбутніх знаменитостей?» Борис Михайлович так само жартома поцікавився, чи не збираються молоді люди стати нобелівськими лауреатами, на що миттєво отримав безапеляційну позитивну відповідь. Після цього Кустодієв на знак згоди підняв руки догори і пообіцяв написати подвійний портрет майбутніх лауреатів премії Нобеля.

Тяжко хворий, напівпаралізований художник, приступаючи до портрета фізиків, не міг поїхати до Фізико-технічного інституту, щоб писати у звичній для молодих науковців обстановці, і тому, щоб підкреслити їх належність до науки, попросив їх позувати з якимось приладом. І такий прилад на портреті з'явився: М.М.Семенов бережно тримає його в руках. Що це за прилад – існують різні версії. Одні (зазвичай мистецтвознавці) вважають, що це рентгенівська трубка, інші (зазвичай учені) категорично заявляють, що це звичайнісінький самогонний апарат. Дивлячись на усміхнені обличчя друзів-фізиків, охоче приймаєш останню версію.

Портрет замовникам дуже сподобався, і оскільки на той час гроші значили набагато менше від продуктів харчування, Петро Капіца як гонорар за картину привіз художнику два пуди борошна і півня на додачу – все, що заробив у одного селянина, якому побудував на подвір'ї власноручно спроектовану турбіну.

Ще багато років між П.Л.Капіцею і Б.М.Кустодієвим зберігалися теплі стосунки: молодий фізик тривалий час, працюючи у знаменитого Резерфорда в Кембриджі, регулярно надсилав художнику дефіцитні тоді фарби, аби той міг займатися улюбленою справою.

Свого слова фізики дотримали – обидва з часом стали нобелівськими лауреатами (М.М.Семенов у 1956, а П.Л.Капіца – у 1978 році).

Натепер цей портрет як дорогоцінна реліквія зберігається в нащадків П.Л.Капіци, копію якого в 60-х роках минулого століття Петро Леонідович подарував М.М.Семенову з написом на звороті «Портрет добре зберігся, а ми здорово постаріли. Але в душі ми обидва такі ж молоді й дурні, як виглядаємо на портреті».

Може саме почуття гумору та дивовижна людяність дозволили обом ученим прожити таке довге й насичене яскравими подіями життя. А починалося все з жартівливої обіцянки знаменитому Кустодієву...

І.О.Мікульонок