“Матеріалізм і емпіріокритицизм” – шедевр світової філософської думки”. Так називалась Міжнародна науково-практична конференція, що відбулася в нашому університеті 27-28 листопада 2008 р. і була приурочена сторіччю написання В.І.Леніним цієї книги. Два дні викладачі філософії, науковці, інженери, студенти та аспіранти говорили про науку, сучасність, освіту, релігію, мистецтво, екологію, соціальну практику, теорію управління, методи наукового пізнання, адміністративний менеджмент, проблеми моралі, так чи інакше спираючись на ідеї книги “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. Те, що книга – шедевр світової філософської думки, такі слова звучали нечасто. Але і теми виступів, і самі виступи стверджували саме це.
Дивуватися тут не треба. “Наукове пізнання істини” – ці слова великого філософа Г.В.Ф.Гегеля найкраще висловлюють суть філософії – у буквальному перекладі “любові до мудрості”. Матерія і рух, простір і час, абсолютна і відносна істина, причинність і необхідність у природі, свобода і необхідність – ці та інші фундаментальні категорії, без яких будь-яка наука перетворюється у сліпу емпірію, всебічно і конкретно розглянуті у цій книзі. А головне, що в ній стверджується: об'єктивна, абсолютна істина існує і людина її може пізнати і пізнає.
Слід сказати, що останні роки книга “Матеріалізм і емпіріокритицизм” у нашій країні та у наших сусідів була не дуже популярною – широкого поширення набула саме та філософія, проти якої В.І.Ленін виступав у своїй книзі. Багато людей вирішили, що об'єктивної істини не існує, що людина диктує світу свої закони і може за власним бажанням їх вводити або відміняти, що в економіці діють тільки закони, прийняті парламентами. Але світова економічна криза, що розгортається сьогодні, наочно доводить хибність таких уявлень. І наочно демонструє: “Чим далі від істини, тим ближче до крові”...
У багатьох доповідях йшлося про природознавство, зокрема про сучасну кризу у фізиці, що, на мій погляд, безпосередньо стосується професійної діяльності більшості фахівців нашого університету. Йшлося, зокрема, про актуальність викладеного в главі “Новітня революція в природознавстві і філософський ідеалізм” аналізу процесів, які відбувалися у фізиці на рубежі ХІХ – ХХ віків. Революція у фізиці, яка відбулася на початку ХХ сторіччя, знаменувала не тільки перехід до вивчення нових явищ і об'єктів (радіоактивності, субатомних часток), але й до нового (а у дійсності, як показав Ленін, – дуже старого) погляду на пізнання. Якщо віками вчені, які вивчали природу, розуміли пізнання як відображення (опис) предметів і процесів, що відбуваються незалежно від того, спостерігає їх хтось, чи ні, то з кінця ХІХ сторіччя серед фізиків широкого розповсюдження набули суб'єктивно-ідеалістичні погляди: без спостерігача про явище говорити не можна, в теорії не повинно бути величин, які не можна безпосередньо виміряти, фізики можуть вивчати покази приладів, не запитуючи, що стоїть за ними. Ці погляди у ХХ сторіччі стали майже загальноприйнятими, і породили безліч теоретичних проблем у самій фізиці, вирішити які неможливо без застосування діалектико-матеріалістичної теорії пізнання, а відтак – без уважного перечитування і вивчення книги “Матеріалізм і емпіріокритицизм”.
“Істина – це велике слово, і ще більша справа”, – говорив Гегель. Книга “Матеріалізм і емпіріокритицизм” ще довго буде слугувати справі ствердження істини і допомагатиме всім шукачам об'єктивної істини. І конференція, що пройшла в нашому університеті, це підтвердила.