Подих кожного слова . Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства значною мірою залежать від уміння спілкуватися. Мова – найважливіший універсальний засіб спілкування людей, до якого можуть входити, крім висловлення думок, почуття і волевиявлення. Українська літературна мова належить до найпоширеніших високорозвинених мов світу.

Видатний знавець української мови Д. Павличко писав: «Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський скористалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.

Українська мова не вчора придумана. Вона – не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все».

Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV – першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує по-своєму. Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками: правильністю, змістовністю, послідовністю, точністю, виразністю, доречністю та доцільністю.

Культура мовлення – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість – основні вимоги мовного етикету. Мовний етикет визначається загальною культурою спілкування, а також соціальним статусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, віком, статтю, моделює поведінку людини – спонукає у певній ситуації поводитися відповідним чином.

Існує чимало типових комунікативних ситуацій і відповідно до них стереотипних словесних формул, якими варто послуговуватись у ситуаціях, що часто повторюються у повсякденні.

Вітання й побажання

– Доброго здоров'я!

– Моє шанування!

– Дозвольте Вас привітати!

– Зичу радості, успіхів!

– Дозвольте вітати Вас від імені!

– Наше щире вітання!

– Хай збудуться всі Ваші мрії!

Прохання – подяка

– Прошу Вас…Будьте люб'язні…

– Будь ласка...

Мені хотілося би попросити Вас…

– Дякую за цінні поради, за нову інформацію.

– Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.

Слово просити вживається з двома наголосами:

прошу – у значенні “звертаюся з проханням, клопочу”;

прошу – у значенні “запрошую, будь ласка”.

Прохання – відмова

Відмова потребує значно складнішої формули:

– На жаль, не можу…

– Мені дуже шкода, але…

– Шкодую, що не зміг…

– Із задоволенням би, але…

– Охоче, але…

– Дозвольте подумати…

Формули вибачення

– Будь ласка, не ображайтеся!

– Вибач(те), я помилився;

– Я не хотів (не мав наміру) чинити тобі (Вам) прикрощі;

– Мені дуже неприємно! Вибач(те)!

– Пробач(те)! Вибач(те)! Даруй(те)!

Формула “Я вибачаюсь!” – помилкова.

Подяка

– Прийміть мою щиру вдячність…

– Дозвольте висловити Вам подяку…

– Дуже вдячний за Вашу турботу…

– Щиро вдячний і зворушений Вашою увагою…

– Це дуже люб'язно з Вашого боку. Спасибі…

Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це не тільки ознака, а й обов'язок кожної культурної людини.

Г.І.Лоза, зав. редакційного відділу ВПК “Політехніка”