Сьогодні, коли мова заходить про підвищення якості навчання, зазвичай йдеться про кваліфікацію викладачів, рівень викладання, забезпечення приладами і навчальними посібниками тощо. При цьому студенти розглядаються (свідомо чи ні) виключно як пасивні «споживачі освітніх послуг». І часто – небезпідставно. Але ж в історії КПІ є чудовий приклад того, як багато можуть зробити саме студенти для покращення рівня своєї підготовки. Мається на увазі діяльність студентських гуртків. Про перший з них – інженерний – хотілося б розповісти докладно.
У листопаді 1901 р. студенти 4-го курсу інженерного відділення М.В. Чиков, Ю.В. Ланге і П.Е. Бутенко висловили ідею створення гуртка для обміну найбільш цінними відомостями, отриманими під час літньої практики, та спільного вирішення питань, що виникають під час проектування. Цю ідею підтримали інші студенти старших курсів. Враховуючи думку більшості ініціаторів, до програми засідань включили також повідомлення теоретичного характеру, оскільки з’ясувалось, що багато студентів займаються самостійними дослідженнями деяких теоретичних питань. Коли характер діяльності гуртка було попередньо визначено, 1 грудня 1901 р. відбулось його перше засідання, у якому взяли участь 12 осіб. На ньому П.Е. Бутенко зачитав доповідь «Зависимость между наибольшими моментами трех рядом стоячих грузов системы», яка супроводжувалась демонстраційними дослідами та діаграмами. На наступному засіданні 10 грудня зібралося значно більше слухачів, а на засіданні 24 січня 1902 р. обрали правління гуртка, яке уклало статут.
Згідно зі статутом, метою гуртка було поповнення практичних і теоретичних відомостей з інженерно-будівельної справи та будівельних механізмів. Членами гуртка могли бути студенти інженерного відділення та особи, які служили при інституті. Керівником мав бути професор чи викладач, якого обирали на рік. У статуті було визначено такі напрями діяльності гуртка: періодичні зібрання, на яких його членами, а також запрошеними професорами робляться повідомлення практичного і теоретичного характеру, обговорюються питання, що зустрічаються при проектуванні, і вирішуються справи гуртка. За необхідності гурток міг запрошувати сторонніх осіб для читання кількох лекцій.
У статуті було також зазначено, що гурток облаштовує при інституті музей будівельних матеріалів, моделей, карт, планів та ін. і опікується його збереженням і поповненням. Крім того, було сказано, що гурток видає для своїх членів «Листок інженерного гуртка» з наступною програмою: деякі доповіді за рішенням гуртка та згодою автора, статті й замітки професорів і студентів, а також покажчики статей у періодичних виданнях, відділи музею, протоколи засідань і звіти правління. Також було сказано, що гурток організовує екскурсії на будови, заводи, фабрики.
Перші роки гурток працював дуже інтенсивно. За 1902 р. прочитано 22 доповіді, на які збиралось до 500 студентів. Гурток організовував екскурсії для ознайомлення з будівництвом та експлуатацією різних інженерних споруд як у Києві, так і за його межами – екскурсії робились до Санкт-Петербурга, Варшави, Одеси, Риги, Черкас та інших міст. У 1902 р. вийшов «Листок інженерного гуртка» №1 (грудень 1901 р. – березень 1902 р.), у 1903 р. – №2 (квітень 1902 р. – грудень 1903 р.), у 1904 р. – №3 (січень – травень 1904 р.). У кожному, крім доповідей, публікувалися протоколи засідань, касовий звіт, повідомлення про інженерний музей.
У першому повідомленні про музей (1902 р.) було сказано, що він мав давати майбутнім інженерам-будівельникам якомога більш повне ознайомлення з будівельними матеріалами, їхніми сортами, вадами, видами руйнувань. Виходячи з цього, правління гуртка виробило план експозиції музею, згідно з яким експонати поділялися на 19 серій: метали, дерево, камені природні та штучні, допоміжні будівельні матеріали, архітектурний відділ, фарби, верхнє спорудження залізниць, частини рухомого складу, мости, внутрішні водні шляхи, порти, осушення та зрошення, водопостачання, каналізація, опалення і вентиляція, електротехніка, телеграфія та сигналізація, довідковий відділ, і, насамкінець, «різні предмети, які не увійшли до жодної з названих серій». Музей було відкрито 1 лютого 1902 р, а в 1906 р. його об’єднали з інженерним музеєм при інженерному відділенні, створеним у 1903 р. за рішенням керівництва КПІ.
Оскільки в ті часи бракувало технічної літератури, зокрема, підручників, члени інженерного гуртка взялися за організацію технічної бібліотеки, яку було відкрито в 1904 р. За допомогою професорів Є.О. Патона, С.П. Тимошенка, Г.Дубеліра та інших, які подарували бібліотеці багато цінних книжок, вона поступово збільшувалась і в 1913 р. налічувала 1100 примірників.
Революція 1905 р. та наступна реакція призвели до того, що діяльність гуртка занепала – з 1905 по 1909 рр. гурток діяв лише протягом двох семестрів. У 1909 р., завдяки енергії ініціативної групи, гурток поновив регулярну роботу. З’явилися нові напрями діяльності – було організовано бюро для пошуку практики, розпочато видання підручників. Для розповсюдження видань у 1911 р. організували відділ продажу. У 1912 р. вийшов №4 «Листка інженерного гуртка».
У 1913 р. було укладено новий статут інженерного гуртка. Якщо в першому було 19 параграфів і він мав обсяг дві сторінки, то в новому – 36 параграфів і 6 сторінок. Слід сказати, що в новому статуті значно збільшилися за обсягом і розділи, що стосувалися організації діяльності гуртка – «Склад гуртка», «Управління справами і збори гуртка», з’явилися нові розділи – «Кошти гуртка», «Статут ревізійної комісії», «Зміни статуту і закриття гуртка», «Загальні правила».
Якщо мета гуртка формулювалась майже так само, як і в першому статуті, то в новому додалися нові напрями роботи: утримання довідкового відділу загального користування і для своїх членів – бібліотеки, пошук для своїх членів практики, що має технічне освітнє значення, видання посібників з предметів курсу інженерного відділення, організація – за бажанням своїх учасників – курсів іноземних мов, можливість облаштування лабораторій і кабінетів для вивчення окремих питань теорії та практики інженерно-будівельної справи.
У 1914 р., коли почалась імперіалістична війна, діяльність гуртка завмирає. З 1916 по 1922 рр. з усіх відділів гуртка працювала лише бібліотека і відділ продажу.
З 1922 р. разом з відродженням життя інституту розпочалося відродження інженерного гуртка. У 1923 р. у ньому налічувалось 255 членів. Гурток видав атлас до книжки проф. Є.О.Патона «Определение числа и величины отверстий мостов на каменных опорах», правда, всього в кількості 5 примірників.
2 березня 1923 р., в день святкування 20-річчя гуртка було відкрито Музей студентських вправ, де виставили для загального огляду найкращі студентські графічні роботи. У цьому ж році було видано №5 журналу гуртка – під новою назвою «Красный строитель». У 1923 р. організували нові секції гуртка: наукової організації праці; «Самодопомога», що мала завданням допомогу студентам робфаку під час їхньої підготовки до проходження курсу інституту, та термінологічно-перекладацьку, що працювала над використанням української мови.
Аналізуючи підсумки двадцятип’ятирічної діяльності інженерного гуртка КПІ, можна констатувати: багато з того, що сьогодні є невід’ємною складовою, так би мовити, статутної діяльності вузу – видання посібників, підручників, утримання музею, підбір місць практики, вивчення іноземних мов – з’явилося спочатку в гуртку, завдяки ініціативі студентів, що самі долали недоліки своєї тодішньої підготовки і таким чином виступали як партнери своїх викладачів у справі покращення навчального процесу. Деякі форми діяльності того гуртка можна побачити в роботі сучасного Науково-технічного товариства студентів і аспірантів. А дещо, зокрема видання студентського наукового журналу, у якому публікувалися б матеріали доповідей на засіданнях гуртка, можливо, варто було б відродити. У будь-якому разі, вивчення досвіду студентських гуртків початку минулого сторіччя може стати у нагоді і сьогодні.