Сто років тому, 22 квітня 1908 року народився видатний учений-палеонтолог та письменник-фантаст Іван Антонович Єфремов. Дехто, правда, відзначив цю подію ще рік тому, оскільки в юності письменник, щоб влаштуватися на роботу, додав собі віку. Та що означає якийсь рік для людини, яка у своїй науковій діяльності та літературних творах невимушено оперувала цілими геологічними та соціальними епохами.

Саме життя Єфремова нагадує роман. Народившись у купецькій сім’ї, він устиг побути безпритульним, вихованцем автороти, вантажником, шофером, моряком, геологом, палеонтологом, засновником нової галузі палеонтології «тафономії», письменником-початківцем, якого помітив і запросив для розмови вмираючий Олексій Толстой і, нарешті, родоначальником радянської науково-соціальної фантастики. Не був хіба що студентом: Ленінградський гірничий інститут Єфремов закінчив у 1935 році екстерном. Зате, ледве отримавши диплом, став кандидатом наук, а через п’ять років – доктором.

Єфремов розпочав свою літературну діяльність на початку 1940-х років, спонукуваний, головним чином, занепокоєнням з приводу сильного перекосу суспільної думки в бік науки і техніки на шкоду душі та почуттям людини. Він був переконаний, що наука веде в порожнечу, якщо за нею не стоїть філософія, показував, що науково-технічний прогрес повинен супроводжуватись прогресом моральним, інакше майбутнього у людства не буде, «а буде пісок та порох на мертвій планеті». На думку письменника, головним рушієм прогресу є не досконалість техніки, а еволюція людини (причому це закон загальний для всього космосу). Саме людина виявляється в майбутньому мірою всіх речей, а наука та її відкриття підпорядковані потребам її розвитку.

Крім оповідань та повістей, в яких, до речі, передбачено відкриття алмазів у Якутії та появу голографії, Іван Єфремов написав лише чотири великих романи («Туманність Андромеди» (1957), «Лезо бритви» (1963), «Година Бика» (1968) та «Таїс Афінська» (1972)), але кожен з них став подією. Став, як тепер кажуть, «культовим» для кількох поколінь читачів.

Першим і, мабуть, найвідомішим був роман-утопія «Туманність Андромеди». В ньому розповідається про Велике Кільце цивілізацій Всесвіту та про красивих, «невситимих у подвигу» людей (до речі, сам автор – високий красень, силач, власник густого басу та абсолютного слуху, енциклопедист, видатний учений і талановитий письменник – багато в чому нагадував своїх героїв), про щирі людські стосунки та про планету, перетворену її жителями на квітучий сад, про світ, де в людей є справи більш варті уваги, ніж «робити гроші» чи «виконувати високі вказівки». Роман зробив автора відомим у всьому світі, визначивши вибір життєвого шляху багатьох видатних людей, від космонавтів до педагогів-новаторів. Навіть автор «Зоряних воєн» Джордж Лукас був так вражений романом Єфремова, що назвав свого Дарта Вейдера на честь героя «Туманності…» Дара Вітра.

Продовжив лінію «Туманності Андромеди» роман-попередження «Година Бика», де світлому майбутньому Землі протиставлено похмуру антиутопію планети Торманс, керованої олігархією світу, що зайшла у глухий кут еволюції. Порушення основного закону еволюції – паралельності та взаємозалежності науково-технічного та морального прогресу – приводить до інферно: безперервного, нескінченного та безвихідного страждання. Деякі думки роману здалися настільки крамольними, що його на 18 років було вилучено з бібліотек та заборонено перевидавати.

Новим часам Єфремов також не дуже припав до вподоби. Нав’язане суспільству переконання, що сучасний капіталізм є найвищою та останньою стадією розвитку людства, а сама людина – зажерлива, лінива тварина, що не піддається перевихованню і потребує постійного контролю, погано поєднується з ідеями письменника. Адже Єфремов кличе до більшого, каже: не думай, що ти найвищий щабель еволюції, що ти лише високоорганізована тварина, приречена вічно терзати схожих на себе і підкорятися їм! Він закликає людину згадати про своє вище призначення. Відмова від мрії, від утопії, від майбутнього – найстрашніша помилка сучасного суспільства, але, може, читаючи Єфремова, воно знайде в собі сили її виправити?

Автор: С.В.Пальцун, ст. викладач ФМФ