Капелі КПІ – 60! Для навчального закладу це зовсім невеликий термін, але для студентського хорового колективу, коли кожні п’ять років змінюється основа його складу, – вік дуже поважний (адже за цей час змінилося 12 поколінь студентів!).
А починалося все так. Студентку-другокурсницю, відмінницю Ліду Падалко професор диригентського відділу Київської консерваторії М.І.Вериківський відрядив до одного з найбільших київських вузів КПІ концертмейстером ансамблю. Через два місяці вона очолила цей ансамбль і невдовзі перетворила його в невеликий хор.
“Ще в перші повоєнні роки, як тільки політехнічний інститут відновив свою роботу, студенти збирались вечорами на дозвілля в червоні кутки гуртожитків, щоб поспівати, потанцювати, повеселитися, – писала Лідія Падалко у своїй невеликій книжечці “Хор Київського ордена Леніна політехнічного інституту”, що вийшла друком у видавництві “Мистецтво” 1951 року. – Партійна організація та профком інституту відгукнулися на культурні запити політехніків і в лютому 1947 р. організували студентський хор. На першу нашу співанку в червоний куток зібралося 20 хористів – 16 дівчат і 4 хлопці. З ними прийшли й інші зацікавлені. На їхнє прохання ми влаштували концерт – грали й співали різні пісні. А під кінець разом проспівали кілька популярних пісень…
Через деякій час ми скликали організаційні збори, на яких наш невеликий колектив вирішив вважати діяльність хору не випадковою розвагою, а серйозною справою...”
Лідія Падалко народилась 25 травня 1921 року. Перед війною навчалася в Одеському сільськогосподарському інституті. У травні І941-го 12 студентів-ударників було мобілізовано на секретне будівництво військового аеродрому, і Ліда Падалко стала військовим топографом-геодезистом... З вимірювальною рейкою, теодолітом, рулеткою і планшеткою вона пройшла фронтовими дорогами від Одеси до Сталінграда, від Сталінграда до Києва, а далі з військами І Українського фронту – Україну, Білорусію, Польщу, Чехословаччину, Німеччину... Перемогу зустріла в німецькому містечку Алау...
Навчаючись у сільгоспінституті, Ліда відвідувала вільнослухачем фортепіанний та диригентський факультативи Одеської консерваторії, а в роки війни влаштовувала для однополчан веселі посиденьки, організовувала концерти, керувала солдатським клубом. Ось чому в серпні 1945-го, за рекомендацією командування, з Відня була відряджена до Києва, в консерваторію...
У березні 1948 р. київський Будинок народної творчості запросив політехніків взяти участь у міському огляді художньої самодіяльності вищих навчальних закладів, і у травні політехніки посіли друге місце серед хорів Києва.
Восени 1949 р. в капелі було близько 70 осіб: вчорашні школярі, переростки й ті, хто пройшов війну. Наприклад, соліст Антон Бондаренко дійшов до Берліна, був поранений і ходив на двох протезах. Студентське життя було голодне, холодне, напівроздягнене, напівбосе. Але ентузіасти вчились і співали... Капела мала в інституті великий успіх – на концертах зал був переповнений: сиділи на підвіконнях та підлозі, товпилися в дверях. Бажаючих вступити до хору було дуже багато!
Коли капела зросла до ста учасників, з ініціативи Лідії Олександрівни капелісти почали організовувати факультетські хори. Словом, співав увесь інститут!
Капелу дуже підтримував ректор професор Олександр Сергійович Плигунов. За його наказом було виділено хорову кімнату, обладнали чотирьохярусні стелажі, пошили перші концертні костюми. На звітні концерти капелістів телеграмами ректора викликали навіть з виробничої і переддипломної практики! І капела, як правило, посідала перші місця! У 1953 р. вона виступила на Київському телебаченні.
У ті ж роки яскраво виявився організаторський і творчий талант Володимира Чубинського (випускника 1953 р.). Він писав вірші й пісні (зокрема “Марш КПІ”, мелодія якого щогодини лунає над головним корпусом КПІ), знімав на фото- і кінокамеру події і робив фотомонтажі. Був генератором доброго настрою і віртуозним винахідником всіляких веселих дотепних витівок і розіграшів.
Апофеозом першого десятиліття була постановка І акту опери М. Лисенка “Майська ніч, або Утоплена”. Всім запам’яталися нічні репетиції в спортзалі КПІ, із залученням оркестру народних інструментів і танцювального колективу. Композицію вперше виконали у третьому відділенні концерту художньої самодіяльності КПІ 19 травня 1954 р., що відбувся у Київському театрі опери та балету.
У тому ж році в студентській їдальні “Хазіну” відбулось перше хорове весілля. Побралися староста капели Юра Висоцький і Галя Морозенко.
У червні капела КПІ на запрошення студентів Московського університету побувала у Москві, де дала кілька концертів. Капела виступала в актовому залі МДУ, перед співробітниками Міністерства освіти СРСР, у Центральному будинку працівників мистецтв, перед працівниками автозаводу імені Сталіна та заводу “Компресор”. Виступили й на Московському радіо, мали зустріч з міністром вищої освіти СРСР Єлютіним. Скрізь киян приймали дуже добре.
Із середини п’ятдесятих стали традиційними щорічні звітні концерти з двох відділень. У 1955-му такий концерт відбувся в клубі заводу “Більшовик”. Гарно співали солісти: Юра Гончаренко виконав “Средь шумного бала” П. Чайковського, Галя Корженко – аріозо Куми з опери “Чародійка”, Олег Алексєєв – арію Мельника з опери “Русалка”, Анатолій Мокренко – арію Фігаро з опери “Весілля Фігаро”. Співали дуети, квартети, октет...
Влітку 1955-го капела на чолі з Л. Падалко виїжджала до Баштанки Миколаївської області на збір кукурудзи. Вдень працювали на полі, ввечері – репетиція або концерт...
У 1956 році капела розширила дружні зв’язки зі спорідненими хорами. 9 травня до Києва приїхав академічний хор Каунаського політехнічного інституту. Дехто з прибалтійців залишився на звітний концерт капели КПІ, який відбувся 14 травня у Київській філармонії.
А в червні 1956-го капела поїхала на І Свято пісні до Тарту (Естонія). По дорозі заїхали в Каунас. Приїхали вночі, але на вокзалі киян зустрів хор Каунаського політехнічного інституту в повному складі. Зустріч була теплою, радісною, сердечною. Наступного дня кияни виступили в актовому залі Каунаського політехнічного інституту. Їх приймали з ентузіазмом, квітів було море.
У Тарту капела приїхала вранці, і там її теж зустрічали друзі. Для тих, хто тоді побував у Прибалтиці, свято пісні в Тарту залишилось одним з найяскравіших спогадів юності. Десятки хорових колективів, чітка організація, дивовижна чистота. І головне – сотні тисяч глядачів, котрі переповнили схили Таоме-орга (Долина пісень). Вдень 8 червня величезний зведений хор проспівав “Слухайте нас” А. Бабаджаняна, “Моя Батьківщина – любов моя” Г.Ернесакса, “Гаудеамус” і “Гімн міжнародного Союзу студентів”. Хор звучав потужно і злагоджено, хоч до цього була всього одна зведена репетиція. Потім кожен колектив проспівав 4–5 творів. Співали всі чудово.
У грудні 1956-го до Києва приїздив Державний академічний російський хор СРСР під орудою О.В.Свєшнікова. Політехніки всім хором побували на концерті й запросили професора Свєшнікова на свою репетицію. Олександр Васильович залишився задоволений побаченим.
Весь квітень-травень 1957 року був дуже напружений: нічні зйомки документального фільму “Пісні над Дніпром”, присвяченого переможцям республіканського огляду самодіяльних колективів, шалена підготовка до 10-річчя капели, та й занять в інституті ніхто не відміняв.
15 травня 1957 р. відбувся ювілейний концерт. Він пройшов гарно: овації, багато квітів, добрі слова друзів, преса у захваті, вітання від друзів з Тарту, Каунаса, Таллінна.