В умовах інтеграції української вищої школи в міжнародний освітній простір цікавим є звернення до історії нашого університету, який був створений у 1898 році як вищий навчальний заклад нового типу з урахуванням досвіду провідних політехнікумів Європи.
У 1912 році навчання в Київському політехнічному інституті Олександра ІІ велося за предметною системою. Тривалість підготовки фахівців на одному з чотирьох відділень – хімічному, могла коливатися за особистим вибором та відповідно до результатів навчальної роботи студента в діапазоні від 4 до 7 років.
Річний баланс часу студента за умов максимально інтенсивної навчальної роботи планувався наступним чином: з 52 тижнів 12 тижнів відводилося на канікули, а 40 – на навчальну роботу, що при шестиденному робочому тижні та 8-годинному робочому дні складало 1920 астрономічних годин.
При цьому 720 годин виділялося на самостійну роботу переважно над лекційним матеріалом, а з 1200 годин, що залишалося, на навчальну роботу в інституті (лекції та виконання практичних робіт) планувалося тільки 975-1050 годин – тобто студент мав резерв часу приблизно у 9% від річного фонду.
Цікавим є суттєве зростання питомої ваги практичних робіт від 50% на першому році до 85,7% на четвертому році навчання.
Нормувався й обсяг матеріалу, що повинен засвоїти студент. Вважалося, що 1 година лекції відповідає 5-7 сторінкам тексту, кожна з яких містить 2500 символів. При інтенсивній навчальній роботі студент за годину, що відводиться на вивчення лекційного матеріалу (лекції та самостійна робота), в середньому повинен засвоїти 2 сторінки.
Діаграма ілюструє розподіл навантаження студентів протягом навчання.