Якби поет Дмитро Луценко і композитор Ігор Шамо жили у часи заснування Київського політехнічного інституту, то можна з великою ймовірністю сказати, що вони написали б пісню “Як тебе не любити, мій КПІ”.
А підставою для цього було велике бажання молоді навчатися у новоствореному інституті. Як зазначає часопис “Киевлянин”: “На адресу комітету з будівництва інституту надходять постійно із різних кінців Росії листи від бажаючих вступити до числа слухачів інституту з проханням вислати їм програми приймальних іспитів і умови вступу. Але листи ці залишалися без відповіді, оскільки програми ще не були затверджені”. Слід зауважити, що ці листи надходили в період, коли тільки-но закінчувався термін подачі проектів на спорудження КПІ. І хоча це був 1898 рік, але інформація про заснування в Києві політехнічного інституту поширювалася швидко. Чи траплялися у світовій практиці ще такі приклади – невідомо, але, мабуть, це єдиний і надзвичайно унікальний випадок в історії вищих навчальних закладів.
Хоча Росія мала дві столиці – Санкт-Петербург і Москву, та давній Київ незаперечно мав надпотужну притягальну силу, і молоді люди повірили у велике й славне майбуття нового навчального закладу. Сподівання молоді, яка мала бажання вступити до КПІ, здійснилися, бо захист дипломних робіт студентами першого випуску справив, як відомо, велике враження на голову комісії Д.І.Менделєєва. Він залишився у захваті від широти проблем, які досліджувалися, і від якості представлених робіт. І те, що першим головою комісії на захисті дипломних робіт був всесвітньо відомий учений-енциклопедист, великий гуманіст Д.І.Менделєєв, є не тільки свідченням шани та поваги до інституту, а й доброю прикметою, бо КПІ впевнено ввійшов до переліку кращих європейських навчальних закладів. Нині Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” – провідний вищий навчальний заклад України, в багатьох країнах світу успішно працюють його випускники.