22 грудня до нашої редакції завітав сивочолий чоловік. Привітно посміхаючись, він представився нам: колишній студент КПІ Уткур Гадайбаєв. З часу закінчення КПІ минуло 40 років, і саме в цей день його одногрупники зустрічаються, щоб відмітити цю ювілейну дату.
Наш гість, приїхавши на зустріч аж із Ташкента, не оминув редакції “Київського політехніка”, оскільки ще зі студентських років пам’ятає нашу газету (тоді вона називалася “За радянського інженера”), тому хотів побачити, якою вона є зараз, поділитися з нами своєю радістю, а також знайти в архівах примірник газети за 1963 рік, в якому писалося про Уткура-студента як рекордсмена. Номер знайшовся (від 12 жовтня), і дійсно пан Уткур виявився рекордсменом, та не простим, а “кукурудзяним” – беручи участь у збиранні цієї культури на ланах Кіровоградської області, тодішній студент групи ГА-14Р електроакустичного факультету за один день очистив 31 центнер “королеви полів”. 
А внизу сторінки йому та іншим ентузіастам навіть присвятили дружній шарж, на якому “задоволена королева” підкидає на руках свого “вірного друга”.
Поки ми розглядали пожовклі сторінки газети, у редакції з’явилися ще два гостя, одногрупники Уткура Гадайбаєва пан Лісовий та пан Мусієнко, інші чекали їх на вулиці. Ми розпитали “ювілярів” про їхнє студентське життя-буття, попросили поділитися спогадами.
Перш за все наші гості тепло пригадали своїх викладачів, а у групи ГА-14Р вони були чудові: Векслєр, Юр’єв, Геранін, Тарновський, Добровольський та багато інших, деканом же тодішнього електроакустичного факультету був Борис Федорович Натаров.
Взагалі ж вони вважають, що їм дуже пощастило: група була дружньою (до речі, три роки поспіль вона визнавалась кращою академічною групою в КПІ), студентське життя – насиченим і цікавим. Де вони тільки не побували “потягом дружби”: і в Прибалтиці, і Чехословаччині, і навіть у Владивостоці (остання подорож просторами тодішнього Союзу тривала понад 23 доби).
20 грудня 1965 року група захищала дипломні проекти. Уткур Гадайбаєв пам’ятає той день дуже добре. Тоді він прокинувся рано й пішов в інститут, щоб “захищатися” першим. Та де там! Під дверима вже вишикувалася черга. Студенти поставилися до захисту дуже відповідально, хвилювалися…
Приємно було спостерігати, як колишні студенти КПІ (але назавжди в душі) молоділи на очах, переносячись спогадами в ті, безперечно, чудові роки їхнього життя.
Сьогодні у них свято душі, свято дружби. Вони зустрілися, щоб згадати молодість, незабутні студентські роки, побачити одне одного, поспілкуватися. На ювілейну зустріч одногрупники з’їхались як з різних областей України, так і з Узбекистану, Молдови. Дехто не взнавав один одного, було багато емоцій, навіть сліз, сліз радості. Та все це – велике щастя, що навіть через 40 років вони не забувають одне одного та свій рідний КПІ.