На початку жовтня виконувач обов'язків завідувача кафедри лазерної техніки та фізико-технічних технологій Олексій Кагляк провів першу з циклу відкритих науково-популярних лекцій на запрошення столичного Будинку вчених. Тема першої лекції "Лазерні технології: фантастика чи реальність". Учений зробив огляд популярних стереотипів щодо лазерного випромінювання, сформованих масовою культурою. Далі, через історичний екскурс, перейшов до огляду новітніх застосувань лазерної техніки та досягнень у цій галузі КПІшних науковців і засновника наукової школи лазерних технологій в КПІ почесного професора КПІ ім. Ігоря Сікорського Володимира Сергійовича Коваленка.
Лазерні технології увійшли в наше життя ширше, ніж ми очікували. Ми не звертаємо уваги на те, що штрихкоди в будь-якому магазині зчитує лазерний сканер. А документи друкує лазерний принтер, інформація в комп'ютерах записується та зчитується за допомогою лазерного променя. Між іншим, на дискотеках знову ж таки "допомагає" лазерне світлове шоу, не говорячи вже про промислове та наукове використання лазерів.
Також О. Кагляк докладно зупинився на різнобічному внеску відомих у світі вчених у галузь лазерних технологій. Під час лекції було згадано навіть про розробки Архімеда: його жартома називають першим лазерником, оскільки він, як стверджує легенда, використовував сонячне випромінювання для знищення ворожих кораблів. І хоча, швидше за все, густини потужності випромінювання не вистачило б для безпосереднього підпалювання кораблів та підсвічування цілей, версія щодо концентрації вогню берегових оборонних машин та засліплення команди суден видається цілком реальною. Але хай би там як було, йдеться про перше задокументоване використання світла як інструменту. Лектор зауважив, що шлях розвитку лазерних технологій не був легким та мав етапи становлення. Теоретичні принципи вимушеного випромінювання були постульовані Альбертом Ейнштейном ще у 1917 р., та мало пройти ще майже пів століття, поки була сконструйована перша лазерна установка. О.Кагляк наголосив, що експериментально можливість генерації вимушеного випромінювання вперше була підтверджена в 1947 р. американцем Віллісом Лембом. Далі – більше. За три роки по тому француз Альфред Кастлер запропонував метод "оптичного накачування" середовища, який йому вдалося реалізувати на практиці в 1952 р. Слухачі дізналися від лектора і про те, як у 1953 році Чарльз Таунс з колегами з Колумбійського університету в Нью-Йорку створили перший реально працюючий квантовий генератор – джерело вимушеного електромагнітного випромінювання. Названий ним мазером (від англ. microwave amplification by stimulated emission of radiation), пристрій працював на молекулах аміаку за наднизьких температур і генерував сигнал у мікрохвильовому діапазоні. Для досягнення подібного результату у видимому діапазоні світла необхідно було створити резонатор для підсилення сигналу. Над рішенням працювали провідні компанії і наукові заклади США, проте успіх прийшов до 33-річного фізика Теодора Меймана. Попри авторитет Чарльза Таунса, Т.Мейман дійшов висновку, що його теорія з використання газової системи на основі калію, яку взяли за основу дослідні групи в багатьох наукових установах, не є прогресивною. Саме Т. Мейман в якості активного середовища вибрав монокристал синтетичного рубіна (оксид алюмінію з невеликою домішкою хрому), спіральну ксенонову лампу – як джерело його збудження, а як резонатор – срібне покриття торців монокристалу. Це сприяло створенню першого у світі лазера, що працював в імпульсному режимі на довжині хвилі 694,3 нанометра (одна мільярдна частина міліметра). Оптичний квантовий генератор, або лазер, отримав свою назву від перших літер англійської назви "light amplification by stimulated emission of radiation", або ж посилення світла за рахунок вимушеного випромінювання.
Сьогодні промисловість не обходиться без лазерів: різання, гравірування, зміцнення, маркування та ще й низка адитивних лазерних технологій – лише невелика частка сфер та напрямів застосування лазерної техніки. Застосовуються лазерні системи й у військовій сфері – як системи наведення артилерійської та ракетної зброї (у тому числі вітчизняний ПТРК "Стугна"). Але системи наведення – то альфа, але далеко не омега застосування цієї технології у військовій справі. На сьогодні розроблено системи, де лазерний промінь використовується безпосередньо як зброя для ураження безпілотних систем і ракет (зокрема, робота такої системи була помічена під час відбиття ізраїльськими військовими ракетних атак).
Та не лише у сфері обробки матеріалів чи воєнній галузі використовують лазерні системи – їх застосовують у медицині, зокрема в терапевтичних, косметологічних цілях, для безкровних хірургічних операцій чи корекції зору. Згодом, уже під час інтерв'ю з кореспондентом "КП" після лекції, Олексій Дмитрович повідомив про те, що оприлюднено результати успішного використання лазерного випромінювання для ядерного синтезу. Також нещодавно китайські вчені розробили мініатюрну систему для атмосферної оптичної лінії зв'язку (FSO). Використовуючи тільки доступні на ринку модулі приймачів оптоволоконного зв'язку без оптичного підсилювача, дослідники досягли пропускної здатності 9,16 Гбіт/с на лінії зв'язку довжиною 1 км. FSO привернув увагу своєю універсальністю. Таким чином, у разі обриву на лінії можна створити резервний канал, швидко встановити високошвидкісний бездротовий зв'язок у віддалених місцях і районах, куди складно провести оптоволокно. Тобто, світова наука у сфері розвитку лазерних технологій не стоїть на місці.
Відомо, лекції, які читають у столичному Будинку вчених педагоги та співробітники КПІ ім. Ігоря Сікорського, сприяють популяризації діяльності нашого університету. Проте сьогодні не лише про цикл лекцій від в.о. завідувача кафедри лазерної техніки та фізико-технічних технологій ІМЗ ім. Є.О.Патона Олексія Кагляка відомо тим, хто цікавиться сучасними технологіями. Він є організатором техноквестів у межах середніх шкіл Святошинського району та на майданчиках Малої академії наук України. Вчений вважає, що організовуючи подібні заходи, можна допомогти школярам з точки зору профорієнтації, а студентам, учням МАН та загалом обдарованій молоді – долучитися до участі в науковій роботі, усвідомити своє місце в цій діяльності, навчитися захищати свої погляди як дослідника під час оформлення роботи.
В епоху технічного розвитку в країні набуває поширення інформація про дослідження, розвивається зацікавленість до наукового пошуку, поглиблюються науково-пізнавальні контакти лекторів і слухачів. Але потрібно підживлювати цей інтерес. "Науково-популярні лекції, техноквести стають підґрунтям для сприяння творчій активності аудиторії, яка цікавиться відкриттями в науковій галузі", – зауважує доцент Олексій Кагляк.
Проте не лише наука і педагогіка, викладання складних інженерних дисциплін перебувають для нього в пріоритеті. Задовго до сумнозвісних ковідної епідемії та широкомасштабної агресії росії проти України Олексій Дмитрович працював на громадських засадах тренером з мистецтва бою "Гопак" у Козацькій лицарській школі. Він вважає, що мистецтво бою "Гопак" – це шлях до гармонії духу, розуму і тіла, тому цей вітчизняний вид спорту не має вікових та фізичних обмежень і годиться як загартованим і фізично витривалим людям, так і спортсменам-початківцям, та й усім, хто далекий від спорту, але прагне оздоровитися та бути в гарній фізичній формі. Цей тренінг забезпечує вивчення технічних елементів козацького мистецтва бою "Гопак" та основ самозахисту. Адже тренувальний процес передбачає різноманітні оздоровчі вправи – починаючи з простої "руханки" і закінчуючи дихальними та енергетичними вправами. Науковець, викладач, лектор, тренер з бойових мистецтв – такий творчий портрет в.о. завідувача кафедри лазерної техніки та фізико-технічних технологій ІМЗ ім. Є.О.Патона Олексія Кагляка.