Від редакції. У середині жовтня в КПІ ім. Ігоря Сікорського традиційно пройшов Всеукраїнський фестиваль інноваційних проектів "Sikorsky Challenge". Вже всьоме він зібрав кращих інноваторів з усієї країни. Так само традиційно проекти учасників конкурсу стартапів оцінювало авторитетне міжнародне журі, до складу якого входили представники України, Азербайджану, Сполучених Штатів Америки, Китаю та Польщі. Очолював його давній друг нашого університету, колишній багаторічний заступник директора УНТЦ Віктор Корсун, або, як частіше називають його колеги та друзі, Вік Корсун. На церемонії відкриття фестивалю він виступив з промовою. На наш погляд, висловлені в ній думки та ідеї виходять далеко за межі фестивалю. Тому ми друкуємо повний текст цього виступу для тих, хто не мав змоги почути його в день відкриття.
Ми тут сьогодні зібралися, щоби продовжувати виявляти величезний потенціал української технології і науки. Наш конкурс "Sikorsky Challenge" підбадьорює технологічну і наукову креативність наших інноваторів, щоби в такий спосіб поліпшувати не лише життя своїх людей, а й цілого світу.
Ми хочемо показати себе світові, щоб ми могли стати партнерами в людських пригодах, які постійно розгортаються, щоб відповідати постійно зростаючим потребам населення.
Чи може планета Земля вижити і годувати нас? Чи будемо ми виживати і процвітати разом? Альтернативи сумні. Ідеали цивілізації та гуманізму, що їх ми намагалися досягти протягом століть і тисячоліть, – чи вони будуть нами керувати, або чи ми відмовимося від них за переконання, що примітивізм могутності та сили подолає те, що ми вважаємо правильним?
Для того щоб цивілізація та гуманізм вижили, ми мусимо зміцнити наші практики в гуманізмі, оскільки вони впливають на наше повсякденне життя.
Чи ми ставимось одне до одного з повагою та ввічливістю:
– чоловік і жінка;
– батьки та діти?
Чи дійсно ми дослухаємося до того, що кожен з нас хоче висловити?
Чи спокійно ми пояснюємо свої думки та ідеї одне одному, а не просто голосно наполягаємо на правильності нашого власного аргументу як єдиного підходу чи відповіді?
Чи поважаємо ми наших сусідів і обговорюємо наші розбіжності в думках щодо практичних питань між нами, які нам потрібно вирішити, щоби ми могли досягти взаєморозуміння того, що потрібно зробити або покращити?
Коли виникає проблема, чи спочатку вислуховуємо ми те, що іншому потрібно розповісти, перш ніж звинувачувати його в неповазі або недбалості?
Чи вчителі в школах поважають людську цінність та індивідуалізм своїх учнів, тому що авторитет учителя не є примусовим та абсолютним, і тому що навчання – це спільне досягнення? Чи сприяють вони досягненню такого ж рівня своїми учнями, як вони мають самі? Або ж вони завжди хочуть зберегти свою власну перевагу та престиж?
Чи хочемо ми бачити наших лідерів настільки сильними, що вони вміють розумно міркувати між собою і переконувати одне одного, і все ж таки демонструвати повагу до громадян країни? Або чи ми хочемо лідерів, які використовують жорстке примусове приниження, образу та непідтверджене обвинувачення?
Чи бачимо ми силу як право на знущання над іншими народами світу? Або чи бачимо ми силу як здатність керувати своїм прикладом, демонструючи повагу, показуючи, що ми є одні поміж рівних, і ми хочемо, щоб інші, поважаючи себе, стали рівними з нами і разом з нами.
Тут нічого не означає, що нація має відмовитися від своїх обов'язків як для себе, так і для інших. Нація повинна бути сильною як індивідуально, так і як гідний партнер у співпраці з іншими.
Що означає бути сильним?
Звичайно, нація повинна вміти захищати себе і, звичайно, мудро приєднуватися до інших дружніх країн. Але побудова сильної нації вимагає більше, і ще набагато більше для побудови своєї сили і здоров'я.
Потрібно знати своє минуле разом з усіма своїми помилками та славою.
Потрібно зосередити увагу на створенні доброго персоналу, оцінці позитивних якостей, що приводять до сили та прагнення до реальної самоповаги разом із повагою та співчуттям до інших людей, які не мають такого ж успіху.
Потрібно вміти годувати своїх людей і матеріально, і морально.
- Харчування – YES,
- відпустка по вагітності – YES,
- дошкільний заклад для немовлят – YES,
- освіта – YES,
- адекватні пенсії для пенсіонерів – YES,
- побудова персоналу – YES,
- повага до всіх інших людей – YES,
- свобода релігії та повага до релігійних відмінностей – YES,
- почуття справедливості серед різних економічних угруповань – YES.
Хоча з поважних причин економічні розбіжності завжди існуватимуть, величезна відстань між бідністю та багатством не відповідає найкращим інтересам національного здоров'я та стабільності.
Тому, робочий план економічного розвитку – YES, плани на роботу, які забезпечують працю для людей, – YES, і знову ТАК.
Високі технології, які забезпечують створення робочих місць та багатство країни – YES.
Цей, уже сьомий "Sikorsky Challenge" – YES.
Я почав думати про ідею, що потім втілилася в сьогоднішній "Sikorsky Challenge" ще в 2004 році, коли вперше приїхав працювати в Україні. Ідея продовжувала розвиватися, коли я став заступником виконавчого директора УНТЦ (Науково-технологічний центр в Україні) під патронатом Американського Державного департаменту, Євросоюзу та Канади. Саме тоді я почав працювати з інститутами Національної академії наук України та з університетами Міністерства освіти і науки.
Через мої семінари та навчальні воркшопи я намагався донести нову ідею українському науковому співтовариству – створення та виробництво інновацій через підприємництво, іншими словами, комерціалізацію українських наукових винаходів.
За цей час я діставав велику допомогу від багатьох із вас і від багатьох науковців в інститутах. Особливо я хотів би відзначити трьох осіб – ректора КПІ Михайла Захаровича Зґуровського, Інну Геннадіївну Малюкову і професора Павла Миколайовича Цибульова. Ці люди взяли на себе великий тягар створення методів роботи та тренінгів з питань підприємництва та стартапів.
Перш за все, необхідно було оцінити, як підприємництво може бути корисним для України. Це було розпочато професором Цибульовим, який почав писати підручники з міжнародного патентування та підприємницької освіти на основі моделі американських університетів та державних лабораторій. Він також зробив значну роботу щодо впровадження українських законів, які базуються на американському законі Бай-Дол, який змінив характер американських інновацій ще в 1980-х роках.
Американський закон Бай-Дол привів до трансформації в тому, як американські університети працюють зі своїми науковими винаходами. Закон Бай-Дол визначає, що, хоча уряд США продовжуватиме фінансувати дослідницькі проекти в університетах, з 1980 року в них застосовуються такі правила:
- самі університети та урядові лабораторії стають власниками наукових винаходів та патентів, які були створені під час виконання цих проектів;
- університети мають відповідальність щодо комерціалізації цих наукових винаходів та патентів через ліцензії або стартапи;
- університети мусять ділитися прибутками від ліцензій та стартапів із своїми професорами-винахідниками.
На підставі цього закону всі технічні університети створили офіси трансферу технологій (Technology Transfer Offices), що відповідають за прийняття цих нових правил в американських університетах. Таким чином, університети США комерціалізують свої наукові винаходи через ліцензії та стартапи, які створюють нові високотехнологічні робочі місця в Сполучених Штатах. Такі заходи – це те, що потрібно для розвитку економіки країни та для процвітання нації. Ці самі заходи також конче потрібні тут, в Україні.
Ви ж нація Корольова, Сікорського, Патона та багатьох інших інноваторів. Нещодавно ви були високотехнологічною країною. Такого роду мізки існують в Україні і сьогодні. Це невичерпний природний ресурс людського інтелекту, який досі є надзвичайно очевидним у ваших учених та інженерів. Дійсно, ви можете продовжувати бути високотехнологічною країною. Я В ЦЕ МІЦНО ВІРЮ!
Протягом семи років Стартап-школа при КПІ зі справжньою відданістю докладала величезних зусиль, спрямованих на подію, яку ми знаємо як фестиваль "Sikorsky Challenge". На цьому тижні ми бачили значні плоди їхньої енергійної праці. Також майте на увазі, що стартап-школи вже є не лише в Києві. Постійні зусилля факультету та персоналу Стартап-школи при KПI привели до того, що такі школи поширюються по всій Україні, в інших університетах, і навіть на сході України, де і досі йдуть бої.
Я вітаю КПІ з великим прогресом.
Наш мудрий поетичний колос Шевченко радить нам: "і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь". І хоча ці слова так часто і нібито випадково повторюються українцями, їхнє значення ніколи не зів'яне, не зменшиться. Це вічні слова, які стосуються не лише нас, а й усього людства.
Свідомо чи ні, ви звертаєте увагу на Шевченка. Я відчуваю і вірю, що ви навмисно і свідомо розширюєте свої горизонти. Це непросто. Це вимагає мужності та дисципліни, і ви готові до цього. Нове додасть цінності старому і дасть вам можливість маневрувати у світі.
Я пишаюся тим, що я тут з вами сьогодні і протягом цього тижня. Наше міжнародне журі буде слухати ваші пітчи. А інвестори будуть дослухатися, а потім вибирати ті проекти, які вони вважають найкращими для комерціалізації.
Перед нами важливі та високі цілі.
На початку мого слова я сказав таке: "Ми тут сьогодні зібралися, щоби продовжувати виявляти величезний потенціал української технології і науки. Наш конкурс "Sikorsky Challenge" підбадьорює технологічну і наукову креативність наших інноваторів, щоби таким чином поліпшувати не лише життя своїх людей, а й цілого світу".
Давайте вірити у свою силу, відданість, здатність і рішучість задля здійснення цієї мети.
Я радий вітати вас усіх тут, сьогодні!
Дякую за увагу.