У вересні цього року Державний політехнічний музей при КПІ ім. Ігоря Сікорського відзначив своє двадцятиріччя. За роки існування в музеї накопичено чудові колекції, його оглянули тисячі відвідувачів. А ще тут створено оригінальну концепцію науково-просвітницької роботи, яку наполегливо впроваджує у життя колектив кваліфікованих і закоханих у свою справу співробітників під керівництвом директора Наталії Володимирівни Писаревської. Тож про роль університетських науково-технічних музеїв у справі поширення знань про науку і матеріально-технічну історію людства, а також про особливості ДПМ і його місце у великій родині подібних організацій з перших уст...
За даними журналів "Times" і "Forbes", які складають світові рейтинги університетів, нині у світі працюють приблизно 20 тисяч таких закладів освіти. Майже кожен з них має свій музей. Сьогодні в них накопичено колосальну базу даних з історії розвитку світу та прогресу людства, яку можна вивчати й досліджувати. Ця база постійно збільшується і активно використовується. Все, що здавалося б старим і непотрібним – обладнання, інструменти, прилади, – набуває нового змісту, переходить до категорії експонатів і складає музейні колекції.
Перший університетський музей було відкрито в Оксфорді в 1685 році. Це – Ашмолівський (Ешмолівський) музей мистецтва і археології. Згодом музеї почали з'являтися практично в усіх університетах Європи. До них входили навчальні, дослідницькі та довідкові колекції. Сьогодні музеї науки та техніки – це своєрідна ланка зв'язку між працею вчених та людьми інших професій, а також інструмент поширення наукових знань. Такі музеї існують як у складі університетів, так і самостійно, але підпорядковуються вони зазвичай державі.
Базу даних про історію науки і техніки, зв'язки з іншими сферами культури представлено в музеях у найбільш придатному для часів візуалізації вигляді – у ноофорах, тобто експонатах. Саме вони несуть головні відомості про епоху та розвиток людства, дають відповіді на багато запитань. Для істориків науки це є ще і додаткові можливості, адже музеї надають змогу працювати не з архівами, а з предметами (щоправда, це набагато складніше).
Політехнічний музей при КПІ ім. Ігоря Сікорського за свої 20 років став закладом, де формуються колекції (а це справа не одного року), що їх необхідно науково опрацювати і осмислити. Наприклад, колекція стрілецької зброї, завдяки якій можна наочно простежити її розвиток у ХХ сторіччі, та колекція засобів військового зв'язку вимагали досить складної роботи з наукової атрибуції, бо левова частка виробів мала гриф "секретно". Потребують уважного вивчення й нові надходження до музею, наприклад, трактор ХТЗ 15/30 – перший вітчизняний трактор масового виробництва, та й багато іншого.
Якщо порівняти наші колекції з колекціями закордонних музеїв, то, скажімо, у фондосховищах Національного музею в Швеції зберігаються різноманітні речі – типові, повсякденні, унікальні – за допомогою яких зрозуміти, хто такі шведи, можна буде навіть після світової катастрофи, якщо вона, не доведи Боже, станеться. При цьому ці фондосховища розташовано у скелях, які надійно збережуть національне надбання у разі будь-яких катаклізмів. Що ж стосується експонатів, які зберігаються в Державному політехнічному музеї при КПІ ім. Ігоря Сікорського, вони дають можливість зрозуміти і побачити технічні символи ХХ сторіччя – радіо, фото-, теле- і кіноапаратуру, обчислювальні машини і багато іншого.
Загальним для всіх університетських музеїв сьогодні є вихід у світ із замкненого простору. Це є потребою швидкоплинного часу, цього вимагає і світ, що постійно змінюється. Міжнародні музейні форуми визнають це одним із найголовніших завдань музейників, адже без розуміння історії прогресу торувати шлях у майбутнє надзвичайно важко. Музеї створюють програми співпраці зі школами, іншими закладами освіти, різними верствами населення поруч із дослідженнями та збереженням колекцій – це сьогодні їхнє найважливіше завдання. Завдяки цьому що не рік збільшується кількість відвідувачів. Так, упродовж останніх п'яти років з експозиціями нашого музею ознайомилися близько 125 тисяч відвідувачів. Це студенти, школярі, батьки з дітьми, дорослі люди. Ми активно співпрацюємо з громадськими організаціями – Міжнародною молодіжною громадською організацією "Фундація регіональних ініціатив", Ресурсним центром сприяння розвитку громад "Європейська Громада", "Малою академією наук України", Громадською організацією "Інтелект Україна", разом з партнерами – ТВ шоу "Наукова родина" – впроваджуємо нові форми роботи, підтримуємо студентські ініціативи, розпочинаємо роботу з Громадською міжнародною організацією "Інноваційні освітні технології" (Лего) за темою "Вперед на орбіту".
На екскурсії та на практику до нас приходять наші студенти й студенти інших київських вишів: Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Університету "Україна", Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського університету імені Бориса Грінченка, Національного транспортного університету та ін. Збільшується кількість шкільних екскурсій та учнів закладів профтехосвіти. Музей бере активну участь у заходах та фестивалях з професійної орієнтації молоді. Розширюється географія відвідувачів – Кропивницький, Чернігів, Запоріжжя, Рівне, Миколаїв, Кривий Ріг…
У ХХІ сторіччі університетські музеї спільно з ЄС створили дві впливові організації – "Юніверсум: академічне надбання і університети" та "Міжнародний комітет університетських музеїв і колекцій" у рамках Міжнародної ради музеїв (International Concil of Museums, або, скорочено, ICOM). Наш музей успішно співпрацює з цими організаціями під час конференцій та форумів. Спільним результатом стало те, що університетські музеї і колекції визнані рівноцінними партнерами у музейній спільноті і належать до окремої групи музеїв.
ДПМ розпочав роботу й у програмі ЄС "Horizon 2020" за напрямом "Наука для суспільства та за його участю", програма має назву "Наука для всіх".
Отже, технічні музеї в університетах – явище ще дуже молоде, потребує вивчення та обміну досвідом з колегами, і на цьому шляху їм потрібна допомога вчених, дослідників, фанатів науки та техніки і меценатів. Окрім техніки, ці музеї зберігають історії про людські долі – трагічні і щасливі, успішні і не дуже, і називається це пам'яттю – без неї також немає шляху вперед. І Державний політехнічний музей при КПІ ім. Ігоря Сікорського – яскраве тому підтвердження.