20 вересня цього року в КПІ ім. Ігоря Сікорського відбулася зустріч випускників електротехнічного факультету 1960 року.
У далекому 1955 році ми вперше переступили поріг славетного інституту, а в 1960-му молодими спеціалістами розійшлися за різними напрямами своєї виробничої діяльності. Але зв'язків з КПІ ми не втрачали, регулярно зустрічаючись у його стінах. Цьогорічна зустріч була сімнадцятою.
Про наші зустрічі, про життєві шляхи наших випускників, про їхні фахові досягнення неодноразово розповідалось у газеті "Київський політехнік".
Цього року ми брали участь у мистецькому фотоконкурсі "Таланти КПІ", організованому з нагоди 120-річчя інституту.
Теплі спогади про наші студентські роки міцно тримаються в наших серцях. І, перш за все, це спогади про наших талановитих викладачів, видатних спеціалістів, які озброїли нас необхідним для подальшої роботи рівнем знань.
Курс вищої математики доніс до нас Ш.Г.Горделадзе, просторове уявлення з нарисної геометрії прищепив нам А.В.Павлов, теоретичної механіки та опору матеріалів навчали нас Т.В.Путята та Е.С.Уманський. Фундаментальний фаховий курс з теоретичних основ електротехніки терпляче вів для нас І.М.Чиженко. Тонкощі професії передавали нам В.Г.Холмський і С.Є.Ходоров (електричні мережі) та М.Ю.Ієрусалімов (техніка високих напруг). Вдячні ми і занадто суворим на іспитах А.М.Мхітаряну (гідравліка) та Ю.К.Васильєву (електричні машини), і взагалі всім нашим викладачам.
Відвідуючи сьогодні КПІ, неможливо не відзначити разючі зміни, що відбулися тут за останні десятиріччя. Це вже не той інститут з двома навчальними корпусами (головним і хімічним), механічними майстернями, пам'ятною двоповерховою студентською їдальнею та нескінченним будівництвом радіокорпусу. За останні 50 років створено нову сучасну навчально-матеріальну базу, яка постійно оновлюється і вдосконалюється, побудовано багато навчально-виробничих корпусів, науково-технічну бібліотеку, нові гуртожитки, спорткомплекс, палац культури, велику їдальню. Сьогодні КПІ – це справжнє місто знань і науки, яке заслужено носить назву національного технічного університету. І слід відзначити великий особистий внесок у ці досягнення нашого колеги за професією Г.І.Денисенка (ректор КПІ в 1971–1987 роках) і М.З.Згуровського (очолює КПІ з 1992 року). До речі, всі ці роки бурхливого розвитку КПІ у відділі комплектації працювала і досі працює наша однокурсниця В.П.Сапронова.
У рік 120-річчя КПІ, з яких більше 60-ти років ми були з ним тісно пов'язані, хочеться висловити йому нашу велику подяку і повагу. "Ми завжди горді тобою", – повторюємо ми і тепер слова із гімну КПІ.