У сучасному конкурентному світі рівень розвитку будь-якої країни визначається наукоємністю створюваних нею товарів і послуг у міжнародному розподілі праці. Очевидно, що наповнення ВВП країни від експортування одного умовного кілограма "іPhone" є набагато вищим, ніж від експортування одного кілограма чавуну, хімічних добрив чи зерна. Високий рівень наукоємності економіки забезпечується відповідною підготовкою людського капіталу країни, в першу чергу в компоненті інженерної та фізико-математичної освіти. Тобто, для країн, які виборюють своє "місце під сонцем", незаперечною стає формула: "Якими є люди в країні з точки зору їх критичних знань і вмінь, на такі перетворення і досягнення ця країна здатна".
Цьогорічна приймальна кампанія до вищих навчальних закладів засвідчила, що в галузі освіти наша держава нині рухається шляхом прямо протилежним тому, яким простує цивілізований світ. Її результати віддзеркалили низку глибоких проблем і суперечностей, що впродовж багатьох років накопичувалися як в економіці та суспільстві України, так і у сфері підготовки кадрів.
Проблеми вітчизняної освітньої системи можна умовно розділити на об'єктивні і суб'єктивні.
Об'єктивні проблеми обумовлені тим, що протягом усіх років незалежності України система виробництва матеріальних благ і система передової науки і освіти були розмежовані між собою, тож остання не стала головним двигуном розвитку економіки і суспільства. Як наслідок, усі ці роки мав місце стійкий процес деіндустріалізації економіки, зниження престижності інженерної праці, зменшення потреби в набутті складних наукомістких знань, особливо у фізико-математичній і інженерній компонентах.
Така "деформація" системи цінностей призвела до суттєвих якісних втрат у сфері підготовки продуктивного людського капіталу, приниження і витіснення з країни кращих носіїв інженерних і природничих знань. Головні втрати такі:
1. Занепад у масовому вимірі природничої підготовки в загальноосвітній школі, насамперед з фізики, математики, хімії. Наприклад, лише 40% студентів першого курсу Київської політехніки, які мали високі бали ЗНО з фізики, витримують вимоги університету до цієї дисципліни під час першої сесії, і відповідно – 50% з математики.
2. Дезорієнтація молодих українців, які, на відміну від їх однолітків з передових країн світу, не бачать свого майбутнього в промисловості, природничій науці та інженерії. Українські абітурієнти здебільшого мріють поповнити лави управлінців, правників, фінансистів, співробітників фіскальних органів та інших представників невиробничих або обслуговуючих професій.
3. Проведення Міністерством науки і освіти України нечіткої державної політики у сфері підготовки кадрів. Це передусім відхід від першочергового забезпечення потреб базових галузей економіки і врахування лише побажань абітурієнтів та їх батьків при формуванні державного замовлення. Наслідком такого підходу стали результати цьогорічної приймальної кампанії: коли МОН сформувало списки рекомендованих до зарахування у ВНЗ, виявилося, що набір на вкрай необхідні для розвитку економіки і зміцнення безпеки країни фізико-математичні та інженерні напрями підготовки виявився провальним. Зокрема, первинне державне замовлення (станом на початок липня 2015 р.) з напряму підготовки "Фізика" виконано на 54%, з напряму "Прикладна фізика" на 51%, з напряму "Математика" на 81%, з 28 інженерних напрямів, що відповідають структурі базових галузей промисловості України, – у середньому на 70% (див. таблицю).
4. Закладення кадрового дефіциту у базових галузях промисловості (машинобудівній, енергетичній, авіаційній, ракето-космічній, хімічній, металургійній та інших) і природничої науки України на 2020 рік (як наслідок системних помилок у формуванні держзамовлення у 2015 році). Уже тепер, у 2015 році, провідні технічні університети країни забезпечують запити вищеназваних базових галузей промисловості на інженерні кадри лише на 70-75%. Кадровий дефіцит суттєво зросте у 2020 році, у випадку, звичайно, якщо влада України плануватиме розбудовувати національну економіку переважно за рахунок високотехнологічної промисловості, а не продовжуватиме нарощувати борги держави (докладніше про це – у дослідженні "Форсайт економіки України" http://wdc.org.ua/sites/default/files/Foresight2015-short-UA.pdf).
5. У ситуації, що склалася, незрозумілими видаються заяви очільників МОНу про подальший відхід держави від практики державного замовлення на підготовку фахівців у ВНЗ України. Якщо виходити з того, що державне замовлення є політикою держави у сфері підготовки кадрів для розвитку економіки і суспільства, то відхід від нього не дозволить забезпечити планомірний характер цього розвитку. Розрахунок лише на вільний вибір абітурієнтами майбутніх професій у суспільстві, в якому престиж інженерної справи та природничих наук значно знижено, призведе до поглиблення диспропорцій між представниками виробничої та невиробничої сфер і подальшому занепаду країни.
До суб'єктивних проблем, вирішення яких залежить від освітньої системи і, насамперед, від вищих технічних навчальних закладів, можна віднести такі:
1. У технічних ВНЗ має місце повільна модернізація напрямів і спеціальностей інженерної підготовки (а часто-густо вона взагалі не проводиться). З огляду на світові тенденції і випереджаючі вимоги ринку праці, це закладає фундамент подальшого занепаду вітчизняної економіки.
2. Слабка фундаменталізація змісту навчання за більшістю інженерних напрямів і спеціальностей.
3. Низька наукоємність навчання студентів, яке переважно здійснюється не на основі новітніх наукових досягнень у відповідній галузі знань, а на основі наукових результатів, отриманих декілька десятиліть тому.
4. Беззастережне, майже релігійне звеличування системи ЗНО (аналіз переваг і недоліків українського ЗНО – окрема тема) і відкидання будь-яких інших підходів до відбору молоді до ВНЗ України. Це, з одного боку, "заморозило" подальше вдосконалення самої системи ЗНО, а з другого – звело нездоланні бар'єри між вищою і загальноосвітньою школами, знищивши доуніверситетську підготовку школярів, принизило авторитет учителя і школи, активізувало явище бездумного "натаскування" молоді через неофіційну систему репетиторства. Ніхто з палких прихильників ЗНО в Україні не переймається запитанням, чому кращі університети світу набирають поповнення за власними методиками. Що сталося б з цими університетами, якби вони десятиріччями отримували першокурсників, підготовлених шаблонно і оцінених за методикою, нечутливою до креативних здібностей людини і подібною до складання іспитів на водійські права? Шанувальники ЗНО апелюють до аргументів щодо корупції в освіті, не припускаючи навіть, що в Україні можуть існувати університети, для яких вищі досягнення і власний престиж важливіші за будь-яку дріб'язкову вигоду.
Таким чином, на часі лікування важких хвороб освіти. Рецепти прості. Перш за все – підвищення престижності і соціального захисту вчителя школи і викладача ВНЗ, підтримка наукових шкіл університетів з критично важливих напрямів підготовки кадрів і наукових досліджень, зміцнення навчально-лабораторної бази навчальних закладів усіх рівнів, заміна їх програм підготовки на такі, які навчатимуть школярів та студентів думати і розв'язувати нестандартні задачі, а не просто зазубрювати шаблонні рішення.
Заміна ж цих очевидних кроків галасливим псевдореформуванням за формою, а не за змістом зменшує в Україні носіїв складних наукоємних знань і відкидає її на узбіччя прогресу.
| Долучення | Розмір |
|---|---|
| Дані про прийом (300.93 КБ) | 300.93 КБ |
| Data on admission (en) (224.03 КБ) | 224.03 КБ |