2012 рік став для аспірантів НТУУ "КПІ" Олександра Степаненка та Юрія Гайдаєнка не лише роком наполегливої роботи над дисертаційними дослідженнями, але й періодом знайомства з тим, як працюють зарубіжні колеги. Таку можливість вони отримали завдяки стажуванню в Магдебурзькому університеті ім. Отто фон Геріке в Німеччині за урядовою програмою навчання студентів та стажування аспірантів, наукових і науково-педагогічних працівників у провідних вищих навчальних закладах та наукових установах за кордоном. Кандидатів для участі в ній обирає утворена Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України конкурсна комісія, основним критерієм для якої є рівень наукових досліджень претендентів і, звісно, ступінь володіння ними англійською мовою.
Варто зауважити, що цьогорічна поїздка – не перша в науковій біографії Олександра Степаненка та Юрія Гайдаєнка: торік вони пройшли стажування в Технічному університеті Габрово (Болгарія), тому взяли участь у конкурсі на поїздку до Німеччини вже озброєні певним досвідом роботи в таких проектах. Нижче ми подаємо їхні враження від стажування і певні висновки, зроблені з нього.
Від умов, у яких вчаться і працюють іноземні студенти та аспіранти, захоплює подих. Студмістечко – це насправді ціле місто з власною інфраструктурою, звичаями, системою харчування та пересування, де висока культура й справжні дива технічного прогресу зустрічаються на кожному кроці.
Першочергове завдання для кожного стажера – це поселення. Навіть на першому етапі стикаєшся з німецькою педантичністю та сумлінністю. Утім, ані паперовою тяганиною, ані прискіпливими перевірками нікого не принижують. Немає й необхідності "шльопати" на кожному папірці печатку – такий спосіб засвідчення документів уже давно не використовується завдяки високій комп'ютеризації і використанню систем автоматизованого документообігу.
Друге завдання – налагодити зв'язки з іноземними колегами. Тому зразу після поселення – до університету! Усі можливі контакти нам допоміг отримати декан Спільного українсько-німецького факультету машинобудування НТУУ "КПІ" Олександр Халімон, тому зв'язатися з керівником нашого стажування для нас не становило великих проблем. Тим більше що ним став професор Й. Штракельян – на той час проректор, а нині вже ректор Магдебурзького університету ім. Отто-фон-Геріке.
Під час першої зустрічі ми, вражені його щирістю та простотою у спілкуванні, збентежено добирали слова, щоб відрекомендувати себе та свої наукові праці. Це дуже незвично: проректор величезного університету сидить навпроти, пропонує каву і абсолютно нічим не вирізняється з-поміж інших співробітників. Уважно вислухавши наші розповіді, він призначив зустріч на наступний день і пообіцяв вирішити конкретні питання організації нашої роботи на найближчі два місяці.
Наступного дня, попри завантаженість (у цей період він саме балотувався на посаду ректора, тому був заклопотаний усіма супутніми проблемами), він знайшов час для нової зустрічі. Того ж дня ми отримали тимчасові студентські документи, документи для користування бібліотекою, їдальнею та Wi-Fi, доступ до якого є в будь-якому куточку студмістечка.
Для сприяння у вирішенні будь-яких питань до нас був прикріплений один з найкращих аспірантів університету – Д. Шмікер, який допомагав у всьому до останнього дня нашого стажування. Нам було надано можливість відвідувати заняття з німецької мови. Були розплановані графіки відвідування університету, спільних занять з іншими аспірантами, розписані екскурсії по студмістечку, університетських лабораторіях та промислових підприємствах.
Третім і четвертим завданнями на початку стажування були організація харчування й знайомства з країною та відпочинку. Питання харчування частково було вирішено за допомогою документів для відвідування їдальні, але тільки на час обідньої перерви. Снідати та вечеряти доводилось за схемою: "супермаркет – пачка макаронів". Але це нас не засмучувало, оскільки обід у їдальні був такий, що мріями про нього можна було поснідати, а спогадами – повечеряти. Розмаїття страв у студентській їдальні вражає, а від духмяних ароматів ледь не підносишся до небес. Однак ціни, звичайно, опускають назад на землю, оскільки те, що для німців дуже дешево, в перерахунку на наші гроші – так дорого, що стає важко не те, що ковтати, але й жувати.
Коли побутові проблеми були розв'язані, розпочалася робота, заради якої ми приїхали. За тематикою своїх дисертацій ("Верстати з паралельною кінематикою на модульному принципі" – О. Степаненко та "Методи інноваційного синтезу гібридних електромеханічних структур" – Ю. Гайдаєнко) ми активно співпрацювали з професорами Г.К. Мюрингом, Р. Каспером і Ф. Палісом. Допомогу також постійно отримували від земляків з Донецька, Луцька, Харкова, Львова та Києва, які навчалися в цьому університеті.
Ми радісно скористалися й можливістю виступити перед іноземними колегами на конференції. Її організацією та підготовкою займалася також наша співвітчизниця, О.Ожога-Масловська. Порівняти результати наших досліджень та досліджень іноземних фахівців нам вдалося завдяки вільному доступу до величезної бібліотеки, де для нас були відкриті всі джерела інформації – як друковані, так і електронні. Зауважимо, що бібліотека більше нагадує музей, у якому зберігаються безмежні масиви якісної і доступної для дослідників інформації.
Приємною частиною навчання стали екскурсії по лабораторіях університету. Ми побачили не лише обладнання, що стосувалося наших наукових робіт, а ще й медичне, автомобільне, хімічне та ін. Екскурсії – один з найкращих способів проводити час: і сумління не гризе, бо знайомишся з чимось корисним, і руки не терпнуть від клавіатури чи олівця, і очі від монітора не печуть. Найприємнішою несподіванкою стала для нас екскурсія на завод "SKET GmbH" Magdeburg (підприємство займається виготовленням вітрогенераторів), яку особисто влаштував і провів для нас проф. Штракельян.
Стажування в Магдебурзі ми на певний час мусили перервати – для навчання у міжнародній літній школі за напрямком "Modeling and control using EMR with Matlab-Simulink", яка була організована на базі університету "Universidad Carlos III de Madrid" в Іспанії. У літній школі взяли участь делегації різних країн світу, і ми з гордістю представляли наш університет і Україну. Графік занять був настільки напруженим, що, на жаль, можливостей побачити цю нову та цікаву для нас країну ми майже не мали, але після навчання отримали сертифікати про успішне закінчення школи.
Після повернення ми знов активно взялися до роботи. Проте не забували, звісно, і про знайомство з країною, її історичними пам'ятками та традиціями. Ми користувалися бюджетними варіантами транспорту: квитками "вихідного дня" та велосипедами, які нам безкоштовно та люб'язно дав на прокат наш колега – аспірант О. Клімов (інші засоби пересування, навіть просто трамвай, дуже дорогі). Але те, чим подорожувати, не мало для нас жодного значення: враження від подорожей затьмарювали всі складнощі.
Ми побачили нові міста, оглянули музеї, побували в католицьких храмах. Незабутні спогади залишилися від легендарного Рейхстагу, який, на наш подив, можна за попереднім запитом на сайті відвідати абсолютно безкоштовно.
Одні вихідні ми присвятили столиці Німеччини, інші – Лейпцигу. У Лейпцигу, до речі, ми побачили грандіозне дійство – велопарад. Дуже культурний, добре організований захід вразив своєю безпосередністю. Люди різного віку вітали одне одного та власним прикладом пропагували здоровий спосіб життя. Намагалися привернути увагу до проблеми екології та доводили, що з автомобілів варто пересісти на велосипед. Проблема чистоти повітря і довкілля у них вважається однією з найважливіших, і розв'язують її німці наполегливо: у будь-якому місті країни тепер можна побачити безліч велосипедистів (навіть вельми поважного віку), які котять продумано прокладеними і акуратно розміченими велодоріжками. Немає жодної вулиці, де б не вирізнялася іншим кольором асфальтного покриття доріжка для велосипедистів. Безліч величезних веломагазинів навіюють бажання придбати велодруга та залучитись до здорового способу життя.
Передостанні вільні дні ми присвятили заповіднику "Саксонська Швейцарія". Він вражає своєю красою. Здавалося б, ну що особливого – просто ліс, просто скелі. Але насправді – це простір, від якого несила відвести очі; повітря, яке можна пити, як джерельну воду! Захоплює дух від неосяжності незайманої і далекої від цивілізації землі. Там відсутні розваги, до яких звикли мешканці мегаполісів, це просто місце, де живуть люди в гармонії з природою. Люди, які користуються усіма вигодами прогресу, але не руйнують навколишньої краси. Німці не на словах, а на ділі дбають про довкілля: чистота повсюди – у заповіднику, на вулицях і дорогах, у будинках. Не побачиш на вулицях і безхатченків чи бродячих тварин.
Повертаючись до Магдебурга з цього чудо-парку, ми не могли оминути Дрезден. Щоб описати красу його історичних пам'яток і будівель, бракує слів. Дрезден – це дійсно культурна та історична столиця країни підвищених стандартів. Музеї та галереї, кінозали та театри, парки та площі – хотілося побувати повсюди. Але наші можливості обмежувалися часом і, певна річ, коштами. Тому ми відвідали лише один заклад, утім вартий кількох – всесвітньовідому "Галерею старих майстрів", де серед інших шедеврів на власні очі побачили легендарну "Сикстинську Мадонну" Рафаеля.
Враження від поїздки закарбувалися у пам'яті. Щирість, ввічливість та порядність людей, з якими ми зустрічалися, назавжди залишаться в серці. Звісно, нам сумно було прощатися з гостинною Німеччиною. Але повернення на Батьківщину – не менш важливий і бентежний момент: саме тут ми маємо використовувати нові знання і впроваджувати технології, з якими знайомилися. Подорожувати треба, навіть необхідно, бо слід побачити те, чого варто прагнути. Щоб повертаючись додому, точно розуміти, який світ будувати навколо себе. Будувати не копіюючи, а створюючи кращу модель життя країни.