Українсько-японський центр щомісяця проводить різнопланові заходи для ознайомлення українців з японською культурою. Це і виставки, і концерти, і майстер-класи, і лекції-презентації, і форуми, і показ фільмів. Хотілося б розповісти читачам «Київського політехніка» про найбільш яскраві з них.
Японці – гості доволі рідкі на українській землі, тому кожен приїзд японського колективу – це справжня подія для нашого глядача та слухача. Так, у вересні 2009 року до столиці завітала театральна трупа «Марі-Марі», щоб взяти участь у Міжнародному фестивалі монодрам «Марія». Українсько-японський центр вирішив не пропустити нагоду і запросив японський колектив дати виставу в приміщенні Центру.
Людей зібралося стільки, що зала ледве витримала таку кількість охочих побачити на власні очі японських акторів. Нарешті настав довгоочікуваний момент – перед глядачами з’явилися Хотака Хагівара та Масакадзу Терамото – учасники театральної групи «Марі-Марі». Актори не мали ані костюмів, ані декорацій, адже особливість їх виступу – це звернення до сили уяви глядачів, які повинні самі уявити як самих героїв, так і речі навколо них. Саме таким чином були представлені казки «Золота та срібна сокири», «Вдячний журавель» та найуспішніша – «Велика ріпка». І хоча в процесі вистави актори використали лише кілька українських слів, які вони запам’ятали за кілька днів до виступу, зміст казок був зрозумілий глядачам завдяки чудовому акторському мистецтву японців. Відвідувачі разом з акторами тягнули уявну велику ріпку і раділи, як діти, змігши її нарешті «витягнути». «Марі-Марі» подарували українцям лише кілька вистав, але залишилися в їх серцях назавжди, і відвідувачі Центру часто просять запросити цей колектив до України, щоб знову насолодитися живим японським театром.
Ще однією значною подією був приїзд каліграфів пана Сашіда та пані Хіросе і музикантів ансамблю «Ямагіші» до Києва наприкінці березня 2010 року. Хоча японці були в місті лише 4 дні, вони встигли ознайомити велику кількість українських глядачів з мистецтвом каліграфії та традиційною музикою у виконанні національного музичного інструменту кото. Вони відвідали університети, школу для дітей з вадами слуху, організації японських бойових мистецтв та інші заклади, де їх зустрічали тепло і не хотіли відпускати, адже для спілкування з мистецтвом не потрібне знання іноземної мови. Відвідувачі могли самі спробувати себе в каліграфії і написати своє улюблене слово, а також послухати чарівні звуки струнного щипкового інструменту кото та протяжної японської пісні у виконанні трьох чарівних японок. Гості з Країни Вранішнього Сонця поїхали, але, зачаровані красою Києва та гостинністю українців, обіцяли обов’язково повернутися.
Українсько-японський центр вже кілька років проводить демонстрацію художніх фільмів, але цього року вирішив зробити показ також документальних фільмів «Проект Ікс» про розвиток повоєнної Японії під загальною назвою «Японія. Шлях до успіху». Два-три рази на місяць до уваги всіх бажаючих – історії простих японців, праця і наполегливість яких підняли країну з руїн і зробили її однією з наймогутніших у світі.
Не забуває Українсько-японський центр і про традиційні мистецтва, основним з яких є чайна церемонія. У травні 2010 року в Ботанічному саду ім. О. Фоміна до уваги поціновувачів усього японського був представлений новий формат – чайне дійство, чайна зустріч (японською «Чякай»). Гості заходили до саду, йшли неспішно доріжками поміж квітів та кущів, насолоджуючись гарною погодою та природою, вже начебто готуючись до спокійної та неспішної церемонії. До уваги учасників була не тільки демонстрація з лекцією та дегустацією японських солодощів і справжнього японського зеленого чаю, а й різноманітна програма майстер-класів. Кожен з відвідувачів зміг спробувати написати свій перший ієрогліф на занятті з каліграфії, створити композицію квітів до чайної церемонії «чябана», а також приготувати чашку запашного японського чаю. 22 травня Ботанічний сад у свій 75-й день народження став справжнім осередком японської культури. Хотілося б відмітити, що традиція чайних зустрічей «Чякай» є звичною для Японії, Росії та інших країн, але в Україні «Чякай» було організовано вперше, проте ми впевнені, що починаючи з наступного року всі охочі зможуть насолодитися не тільки чаєм, але й атмосферою та неспішною бесідою під час чайної зустрічі.
І завершити розповідь про найзначніші заходи, організовані Українсько-японським центром останнім часом, хотілося б масштабним концертом японської придворної музики Ґаґаку у виконанні японського колективу «Отоновакай», який проходив 7 червня 2010 року в Центрі культури та мистецтв НТУУ «КПІ». Фінансовим партнером концерту виступила компанія Джей Ті Інтернешл Компані Україна (JTI), а Посольство Японії в Україні підтримало захід.
Послухати музику, яка раніше виконувалася лише для імператора та його наближених, зібралося понад 1200 людей. Всі очікували чогось незвичного та незрозумілого, адже далеко не кожного дня українці мають можливість торкнутися давньої японської традиції, якій уже понад 1300 років. Програма концерту складалася з інструментальної, вокальної та танцювальної частин. Під час першої до уваги глядачів було представлено 2 композиції у виконанні традиційних інструментів Ґаґаку: шьо (вид сопілки), хічікірі (щипкова цитра), рютекі (вид флейти) і тайко (барабан). Звуки багатьох з них дуже незвичні для вуха українського слухача, але чарують миттєво, адже звуки шьо уособлюють сяяння небес, рютекі – дракона, який вирує між небом та землею, а хічікірі – голос людей, які живуть на землі.
Велике захоплення викликала танцювальна частина, коли на сцені з’явилася жінка в образі китайського правителя VI століття, який був відомий надзвичайною вродою. Але, за легендою, красива зовнішність полководця відволікала його воїнів, тому під час бою він одягав маску з лютим виразом обличчя, щоб підняти бойовий дух своєї армії. Саме в цій масці та костюмі і танцювала мініатюрна японка, виконуючи символічні рухи. Грація її рухів, які виконувалися під супровід інструментів Ґаґаку, заворожувала, і весь зал дивився на сцену, не відриваючи очей.
Концерт закінчився, а глядачі ще довго не розходилися, ставлячи запитання музикантам та фотографуючись поряд з ними та «заморськими» інструментами. Концерт музики Ґаґаку ще раз став яскравим підтвердженням інтересу українців до японської музики та японської культури в цілому.