Розуміння реальної ситуації в технічній освіті та науці, підвищення фахових вимог до технічних фахівців на промислових підприємствах в умовах вступу України до СОТ та реформування вищої освіти на положеннях Болонської декларації змусило нас підготувати це спільне звернення.

Ситуація критична. Особливо в напрямках виживання технічних ВНЗ, взаємної мотивації в підготовці висококласних фахівців і потреб в них підприємств, соціальні питання молодих фахівців, житлові проблеми та інше.

Ми вважаємо, що Україна вичерпала можливості подальшого сировиннопереробного та низькотехнологічного розвитку. Подолавши етап виживання, головні сектори промисловості вже відчувають необхідність взаємодії з передовою наукою та освітою. Без швидкої переорієнтації на високотехнологічний характер виробництва, країну витіснять із зовнішніх і внутрішніх ринків агресивні конкуренти, переважно з Китаю, Індії, інших азійських країн.

Зрозуміло, що на новому етапі реформування вищої освіти має носити цілісний, міжгалузевий характер. Воно повинно пов’язувати в єдиному комплексі сектори, які виробляють суспільні блага, товари та послуги, і які готують для цього фахівців та здійснюють наукові дослідження, тобто ринок праці і зміст та методи навчання.

Тому ключовим підходом до здійснення реформ у сучасних умовах є відродження тісної взаємодії освіти, науки та високотехнологічного виробництва. Ці елементи формують інноваційний процес і принципово мають бути поєднані між собою.

Необхідно зняти перепони щодо співпраці промисловості й вищої школи, законодавчо дозволивши підприємствам фінансувати науку ВНЗ за рахунок валових витрат.

Наступним ключовим елементом реформи вищої освіти має бути кардинальна зміна участі вищих навчальних закладів у виконанні наукових досліджень, які є основою елітної університетської підготовки. Тривалий час вищій школі відводилася другорядна роль у цій важливій справі. Відповідно до цього вибудувалася система державних пріоритетів і ставлення до університетської освіти як до просвітянської, допоміжної сфери, а не як до продуктивної інновації. Цей стан справ шкодить як науці, так і освіті. По-перше тому, що підготовка якісного людського капіталу неможлива без розвиненої науки і без його занурення в реальні процеси розбудови економіки. По-друге, сама академічна наука, ізолювавшись від освіти, економіки та бізнесу, приречена на подальшу стагнацію, в першу чергу через відмежування від студентської молоді. Тому пропозиції про подальшу фрагментацію МОН і виділення з нього Комітету з науки та інновацій поглиблять розрив між освітою і наукою.

Українська наука і передова університетська освіта повинні перебороти сформовані структурні диспропорції. Ефективним кроком до вирішення цієї проблеми було б законодавче посилення співробітництва між університетами й академічними установами з метою спільної участі у виконанні важливих наукових програм і великих інноваційних проектів, їхнього кадрового супроводу. Організаційна форма такої інтеграції могла б базуватися на ідеї регіональних університетських дослідницьких центрів, які набувають значного поширення в країнах Євросоюзу, Росії та США.

Внаслідок природних процесів, що мали місце в освіті протягом останніх вже майже 16-ти років, відбулося суттєве розшарування вищої освіти, виходячи з якості підготовки, її інноваційності й наукової наповненості.

У зв’язку з цим назріла необхідність визнати наявність у державі двох ланок вищої освіти, які є суспільно важливими і необхідними. Це масова вища освіта, що надає базові знання більшості населення України, але не залучає до навчання розвинену науку, і передова вища освіта, що готує високоякісний, конкурентоспроможний людський капітал на основі використання в навчанні наукових досліджень та інновацій. Обом ланкам держава має надавати відповідну допомогу й підтримку.

У масовій вищій освіті актуальним завданням є очищення від “псевдоосвіти”, яка, на жаль, досягла значних масштабів протягом періоду перебудови. Для цього необхідно здійснити комплекс відповідних заходів. Важливо, що МОН почало рішучу роботу в цьому напрямі, застосовуючи адміністративні методи. Але нам видається, що більш дієвим було б прийняття системного рішення. Воно полягає в необхідності відходу від практики видачі випускникам усіх ВНЗ дипломів державного зразка. Потрібно дозволити університетам видавати дипломи від свого імені, трансформувавши систему ліцензування й акредитації в державний інститут контролю якості освітніх послуг, а не її гарантування. Будучи, у цьому сенсі, відпущеним “у вільне плавання”, кожний ВНЗ дуже швидко знайде свою “нішу” й отримає свою оцінку на ринку праці. У свою чергу, ринок праці стане меншою мірою дезорієнтований державою у цьому відношенні. Щодо гарантування якості вищої освіти, то кожен університет України змушений буде вирішувати це завдання самостійно, завойовуючи свою частку ринку праці й приєднуючись до європейської мережі гарантування якості освіти в процесі Болонських перетворень.

Що ж до регіональних університетських дослідницьких центрів, то перед ними потрібно поставити завдання підготовки кадрів і проведення наукових досліджень для “проривного” розвитку економіки України по групі пріоритетних напрямків. Держава повинна висувати до таких центрів підвищені вимоги й закріплювати за ними відповідний статус на інституціальному рівні. Цим статусом повинні були б гарантуватися відповідні графіки роботи викладачів, які б дозволяли їм проводити наукові дослідження, адекватна оплата праці, необхідний соціальний пакет, можливо – підвищена стипендія студентам та ін. Фінансове забезпечення таких центрів повинно бути достатнім, щоб уникнути платного навчання, що приводить до зниження якості підготовки й застосування подвійних стандартів в оцінюванні знань студентів.

Ми звертаємося до Верховної Ради України з проханням розв’язати наступні питання:

– Незмінна протягом усього терміну навчання плата за освітні послуги (без урахування зростання заробітної плати, витрат на утримання й розвиток університетів, інфляції), яка закріплена у Законах України “Про освіту” та “Про вищу освіту”, веде до руйнації вищої технічної освіти.

– У 2007 році в бюджеті України на потреби науки передбачено майже 3 млрд гривень, що складає 1,4% від ВВП і наближає фінансування науки до ряду європейських країн. Водночас ці кошти отримують близько 40 розпорядників кредитів, які виконують наукові дослідження без загальнодержавного узгодження і координації. Університетська ж наука фінансується на неприпустимо низькому рівні (2006 р. – 7,5% від загального обсягу фінансування науки, 2007 р. – 7,0%). Це принципово суперечить світовому досвіду, оскільки відсторонює університетську молодь від занурення в науку, а навчальний процес робить все менш інноваційним.

– Внести зміни до ст.61, п.5, абзац 2 Закону України “Про освіту”: замість слів “...і не може змінюватись протягом усього року навчання” включити ... “і може змінюватись лише з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік, змін в оплаті праці викладачів, вартості комунальних послуг і енергоносіїв, навчально-лабораторного обладнання”.

– Кроком, який міг би реально підтримувати розвиток наукових досягнень у вищих навчальних закладах, стало б вилучення із Закону України “Про податок на додану вартість” статей стосовно оподаткування науково-дослідних робіт, які виконуються на замовлення підприємств та організацій.

– Інженер є традиційним освітньо-кваліфікаційним рівнем національної вищої технічної освіти, на який орієнтується промисловість. Від цього рівня не відмовились провідні індустріальні держави світу. Підтримуючи перехід до дворівневої системи підготовки бакалаврів і магістрів наук та враховуючи кращий світовий досвід, вважаємо за доцільне присвоювати звання “Дипломований інженер” магістрам наук після їх практичної роботи не менше 2-х років та підтвердження здатності створювати принципово нові зразки техніки та технологій. З цією метою необхідно створити при ДАК МОН України відповідну Акредитаційну раду із залученням фахівців з промислового сектору та провідних учених. Закріпити це положення при внесенні змін у Закон України “Про вищу освіту”.

– Суттєво звужує університетську автономію та академічні права вчених, які працюють в університетах, стаття 45 із Закону України “Про державний бюджет України” на 2007 рік. Логічно залишити процедуру експертизи кожної теми експертними радами Міністерства освіти і науки України із залученням представників НАН України.

– Актуальними є зміни Митного кодексу щодо скасування оподаткування при придбанні іноземних наукових видань.

– Необхідно внести зміни до Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” для надання університетам можливості безпосереднього банківського обслуговування, без тендерних обмежень з використання позабюджетних коштів, зароблених самими університетами.

Ми звертаємося до Кабінету Міністрів України щодо вирішення наступних питань:

– Виходячи з головної передумови Болонського процесу про необхідність поєднання наукового та навчального процесів, з метою значного підвищення статусу вченого і ролі науки в суспільстві, доцільно збільшити нормативи фінансування дослідницької роботи працівників наукового сектору та викладачів університетів.

– Повернутися до єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати всіх наукових працівників незалежно від відомчого підпорядкування.

– Координація діяльності ВТНЗ з промисловістю держави є недостатньою. Якщо МОН намагається робити необхідні кроки в цьому напрямку (створення нового переліку напрямів підготовки і спеціальностей, ініціювання діалогу з промисловістю та інше), то Мінпраці, Мінекономіки, Мінпромполітики не до кінця розуміють важливість взаємодії з освітою і наукою і частково усуваються від цього. Окрім того, на думку роботодавців, існує значна невідповідність між кваліфікаційною і практичною складовими існуючих навчальних програм ВНЗ і потребами промисловості. У зв’язку з цим вони звертаються до уряду України з пропозицією делегувати ВНЗ більше свободи у відпрацюванні цих елементів підготовки разом з підприємцями.

– У незадовільному стані знаходиться навчально-наукова лабораторна база вищих навчальних закладів. Більшість обладнання не відповідає сьогоднішньому рівню науки і техніки, старішає фонд науково-технічних бібліотек. Необхідно передбачити в Державному бюджеті кошти на вирішення цих проблем.

– Катастрофічна ситуація склалася з гуртожитками для студентів, побутові умови в яких не відповідають сучасним вимогам. Саме побутові умови в гуртожитках суттєво зменшують кількість іноземних студентів та аспірантів, які навчаються в українських ВНЗ. У зв’язку з цим терміново необхідно розробити програму реконструкції старих типових гуртожитків. У крупних університетських центрах необхідно побудувати гуртожитки готельного типу для іноземних студентів з розвиненою соціальною структурою.

– Доцільно зупинити руйнування системи підготовки офіцерів запасу. Професійна армія, усі правоохоронні та силові структури потребують великої кількості не просто офіцерів, а висококваліфікованих фахівців у галузі технічних наук. Тому студенти технічних ВНЗ повинні мати можливість отримати й військову освіту.

– З урахуванням неритмічного надходження коштів за освітні послуги, дозволити ВНЗ користуватися депозитними вкладами та кредитами.

– Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України за №1846 від 27.12.2006 р. внесено зміни до “Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна”. В результаті розмір орендної ставки для ВНЗ, що фінансуються з місцевого бюджету, підвищено до 5%. Зрозуміло, що бюджетна освітня установа не в змозі сплачувати за своє розташування десятки й сотні тисяч гривень на рік. Тому просимо внести відповідні зміни в “Методику ...” і встановити ставку орендної плати для комунальних навчальних закладів, що фінансуються з місцевого бюджету, на рівні 1-ї гривні на рік.

Ми звертаємося до Міністерства освіти і науки України з проханням вирішити наступні питання:

– Необхідно забезпечити нормативно-інтеграційні процеси у сфері академічної та вузівської науки, бізнесу шляхом законодавчої та фінансової підтримки університетських науково-освітніх центрів, центрів колективного користування науковим обладнанням, центрів трансферу технологій, наукових парків, технопарків, бізнес-інкубаторів тощо.

– Дозволити ВНЗ самостійно вирішувати питання відкриття спеціалізацій відповідно до потреб ринку праці, визначати кількість ставок викладачів, які утримуються за рахунок спеціального фонду закладу освіти.

– Необхідно переглянути співвідношення кількості студентів на одного викладача й узаконити мінімальну кількість студентів у групі з урахуванням індивідуальних навчальних програм.

– Виділити ряд провідних університетів, надавши їм статус дослідницьких. Ці університети мають готувати висококваліфіковані кадри, проводити наукові дослідження за пріоритетними напрямками, розвивати інноваційну діяльність з промисловістю та бізнесом. Їх бюджетне фінансування повинно здійснюватись за подвійними нормами.

– З метою збереження досягнень передової вищої технічної освіти і визнаних науково-педагогічних шкіл необхідно дуже виважено поставитися до запровадження системи зовнішнього тестування. Визнаючи її як ефективний інструмент моніторингу якості освіти, ректори вважають за необхідне зберегти при технічних ВНЗ систему доуніверситетської підготовки, а при провідних навчальних закладах, де працюють визнані науково-педагогічні школи, доцільно залишити фахові вступні випробування з профільних дисциплін. Формування громадської думки про, начебто, корупцію при вступі в технічні ВНЗ ми вважаємо необгрунтованим, надуманим для вищої технічної освіти, особливо за наявності реальної проблеми недобору на інженерні спеціальності.

– Активізувати розвиток інформаційного середовища освіти і науки на базі мережі URAN, центрів дистанційного навчання, електронних бібліотек та інших інформаційних засобів згідно з Постановою Кабінету Міністрів “Про затвердження Державної програми “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці” на 2006-2010 роки”.

Вирішення цих питань дозволить вищим навчальним закладам України підвищити їх конкурентоспроможність в європейському і світовому співтоваристві.

Для термінового вирішення нагальних питань ми пропонуємо створити робочі групи й делегувати туди своїх представників до відповідних профільних комітетів Верховної Ради, міністерств і відомств.

Таким чином, після напрацювання в робочих групах основних положень “Звернення” у формі проектів законів, постанов Уряду, наказів МОН вважаємо конкретно можливим втілення їх у життя.

м. Київ

М.З. Згуровський, академік НАН України, ректор НТУУ “КПІ”, голова ради Асоціації ректорів вищих технічних навчальних закладів України,

Від Харківського регіону

Л.Л.Товажнянський, професор, ректор Національного технічного університету “ХПІ”

А.О. Бугаєць, народний депутат, Герой України

Є.С. Белонський, генеральний директор ВАТ “Турбоатом”

Від Донецького регіону

О.А. Мінаєв, професор, ректор Донецького національного технічного університету

Від Дніпропетровського регіону

Г.Г. Півняк, академік НАН України, ректор Національного гірничого університету

Від Запорізького регіону

С.Б.Бєліков, професор, ректор Запорізького національного технічного університету

Звернення також підписали керівники ряду провідних підприємств України.