Торік "Київський політехнік" уже писав про ювілей видатного українського художника Миколи Пимоненка – 9 березня 2012 року виповнилося 150 років від дня його народження. Той матеріал з'явився невипадково: одинадцять останніх років свого життя Микола Пимоненко викладав малюнок у Київському політехнічному інституті. Понад те, вся його доля, за винятком кількох років, які він провів у Петербурзькій академії мистецтв, була нерозривно пов'язана з Києвом. Тут він народився, тут почав навчатися мистецтва у Рисувальній школі Миколи Мурашка, тут почав творче життя, тут багато років вчив молодь живопису, тут народилися його діти, тут створив найвідоміші свої картини. І саме тут, у Києві, в Національному музеї мистецтв України зберігається найбільша колекція творів Пимоненка. Щоправда, більша її частина зазвичай перебуває у фондах музею, оскільки в основній експозиції катастрофічно не вистачає місця для того, щоб показати усі скарби українського мистецтва. Але нині ми отримали можливість побачити на власні очі більшість робіт Пимоненка – 20 грудня в музеї відкрилася виставка, присвячена його ювілею.
Це найбільша за останні п'ятдесят років виставка творів майстра. Як розповіла її куратор Ольга Жбанкова, на ній представлено роботи Миколи Пимоненка не лише з колекції Національного музею мистецтв України, але й з художніх музеїв Харкова, Львова, Донецька, Запоріжжя, Дніпропетровська, Сум, Луганська, Сімферополя, Алупки та з приватних колекцій. Тож глядачі отримали змогу оцінити масштаби творчості славетного українського реаліста і помилуватися його роботами. А ще – зазирнути в його творчу робітню: в чотирьох великих залах музею окрім відомих його картин, представлені й начерки та етюди до них. Наприклад, славнозвісні "Святочні ворожіння" ("Ворожіння") експонуються в кількох варіантах, написаних в різні роки. Вони дозволяють простежити напрямки, в яких автор шукав найдосконалішого композиційного та колористичного втілення сюжету. Не менш цікавим є зіставлення однієї з, сказати б, найімпресіоністичніших за світосприйняттям картин Пимоненка "У затінку", і етюду до неї, на яких зображено селянську дівчину, що, сидячи під деревами, вишиває рушника.
До речі, сцену шиття можна побачити в кількох творах художника – це частина побуту жінки тієї пори – тож на картинах і малюнках вишивають і прості селянки, і представниці заможніших верств. На полотнах Пимоненка взагалі багато прикмет тодішнього життя, тож сучасному глядачеві вони цікаві ще й з цієї точки зору. Жнива і ярмарки, ворожіння і проводи новобранців, сватання і напування коней, весілля і колядування – це ті епізоди, з яких і складалося повсякденне існування звичайної людини.
Утім, точне відтворення деталей не є головним, що притягує до цих полотен. Тепла приязнь, з якою ставився до своїх героїнь і героїв маляр, передається і відвідувачам. Зібрані разом, ці твори створюють незвичну для сьогоднішнього дня атмосферу розлитої в просторі любові – до української землі, до її історії, до її людей, до її краєвидів. Давно вже підмічено: більшість картин Пимоненка – це жанрові сцени, події в яких відбуваються не на тлі, а просто в пейзажі, і на виставці кожен може в цьому переконатися. Це романтичний реалізм, якого так не вистачає нам нині.
Представлено в цих залах й менш відомі широкому загалові грані творчості Пимоненка. Насамперед, певна річ, його портретний спадок. При тому, що його портрети є не менш цікавими, ніж загальновідомі жанрові твори. Передусім, це просто-таки чарівні зображення дружини та дітей. Світла ніжність, з якою вони писалися, не згасла і за більш як сто років, які спливли з того часу. А для викладачів і студентів КПІ цікаво буде побачити портрети людей, які немало зробили для заснування нашого університету, – відомих київських купців і меценатів Олександра Терещенка та Лазаря Бродського.
Микола Пимоненко ще за життя зажив величезної популярності. Репродукції його творів розліталися Російською імперією тисячами листівок (вони, до слова, також є в експозиції). Його творчість стала для наших співвітчизників настільки своєю, що в народному, чи як звуть його мистецтвознавці, "наївному" мистецтві з'явилися його послідовники – художники-самоуки, які доступними їм живописними засобами намагалися повторити сюжети Пимоненка та відтворити їх атмосферу. На виставці ці роботи також експонуються – їх надав музей Івана Гончара. А ще в останній її залі можна побачити народне вбрання, яке носили сто років тому жителі Малютянки – села під Києвом, в якому щоліта працював Пимоненко і де є сьогодні музей художника.
Організатори назвали виставку "Мистецтво як радість життя" і це повною мірою відповідає сутності творчості Миколи Пимоненка. Я б лише додав до цього хіба що одне слово: "Мистецтво як любов і радість життя".
Національний художній музей України працює в середу, четвер і неділю з 10:00 до 17:00, у п'ятницю – з 12:00 до 19:00, у суботу з 11:00 до 18:00. Виставку буде відкрито для відвідувачів до 10 березня.
