Ви є тут

Лелеченко Олександр: урятував країну і світ

Лелеченко Олександр

Народилося вже друге покоління українців, які знають про Чорнобильську трагедію лише з оповідей та документів. 26 квітня 1986 р. під час випробувань сталася аварія на 4-му блоці Чорнобильської АЕС, і в довкілля потрапило 7 тонн ядерного палива. В Україні та Білорусі виявилися зараженими 160 тис. кв. км території, постраждали 9 млн людей.

Минають роки, та з пам'яті вдячних співвітчизників не стираються імена героїв, хто в ті трагічні дні не роздумуючи приборкував розгнуздану атомну стихію. Щороку "КП" розповідає про політехніків – живих і мертвих, хто брав участь у ліквідації наслідків  аварії. Сьогодні згадаймо найпершого з них – випускника КПІ, Героя України Олександра Григоровича Лелеченка. Звичайний хлопчина з Полтавщини, він не мріяв про подвиги, не шукав героїчної професії, так розпорядилась доля, що саме завдяки його професіоналізму та самопожертві вдалося відвернути величезну біду.

Витоки

Дитинство не балувало Олександра. Із сім'ї пішов батько, не стало матері. Навчався в Харківському льотному училищі, у школі Вищої льотної підготовки. У 1961–1966 рр. був студентом електроенергетичного факультету Київського політехнічного інституту. З архівних матеріалів КПІ: здано за весь термін навчання 45 предметів, з них 17 – відмінно, 21 – добре, дипломний проект захистив на "відмінно", присвоєно кваліфікацію інженера-електрика за спеціальністю "Електричні станції". Набував досвіду та відшліфовував професійну майстерність на Слов'янській ДРЕС:  начальником зміни, заступником начальника електроцеху. Із січня 1975 р. – старшим майстром з експлуатації електрообладнання на Запорізькій ДРЕС (м. Енергодар). Із березня 1975 р. – начальником зміни електроцеху, з 1979 р. – заступником начальника електроцеху Чорнобильської АЕС.

Залікова книжка Олександра

Становлення

Молодий, енергійний, з чудовими організаторськими здібностями, веселою вдачею, він любив працювати з молоддю, передавав свій досвід. Вирізнявся працелюбністю, вимогливістю до себе і до товаришів, високим рівнем технічних знань, широким світоглядом. П.С.Божко, ветеран ЧАЕС, випускник кафедри автоматизації теплоенергетичних процесів КПІ, на той час виконроб Чорнобильського монтажного управління тресту "Гідроелектромонтаж", пам'ятає, як пишався, коли його роботу з монтажу електрообладнання Олександр Григорович прийняв без суттєвих зауважень. "З О.Лелеченком було приємно спілкуватися, – ділиться ветеран. –  Він знав ціну часу, але завжди знаходив можливість вислухати підлеглих, монтажників, налагоджувальників. У складних ситуаціях рішення приймав такі, щоб нікому не було шкоди і була максимальна користь для виробництва".

Петро Петренко, випускник електроенергетичного факультету КПІ, розповідає: "Я виконував на ЧАЕС пуско-налагоджувальні роботи електрообладнання, а Олександр Григорович здійснював приймання виконаних робіт. Він був старший років на десять, мав досвід, і мені багато чого вдалося у нього навчитися. Поступово наші стосунки переступили межу "робочих", і ми разом їздили в ліс, по ягоди чи гриби, було таке, що й наввипередки змагались на своїх бувалих авто…"

Ціною життя

У перші години аварії Олександра Григоровича викликали на станцію. Хроніки скупі і небагатослівні: "Особисто забезпечував електропостачання обладнання систем безпеки і пожежогасіння. В умовах високого рівня радіації організував термінові роботи з попередження вибуху турбогенератора другої черги. Особисто здійснив необхідні перемикання на електролізній установці, відвернувши тим самим подачу водню, який будь-якої миті міг вибухнути, в машинний зал станції, на даху якого вже палало полум'я". Ветеран Запорізької АЕС О.Г.Малишко згадує: "Не дозволяючи підлеглому персоналу перебувати на небезпечних ділянках, ціною власного здоров'я і життя він виконував роботи з ліквідації наслідків аварії в зоні сильного радіаційного впливу".

Докладніше розповідає заслужений енергетик України О.Б.Мелешко: "Олександр вимикав напругу особисто і допускав пожежників до гасіння, письмово гарантуючи відсутність напруги, а відсутність радіації ніхто не гарантував, цього не вимагали інструкції. Він виявив інтенсивне надходження водню в машзал блоків № 3 і 4, який можна було перекрити лише в електролізній. Над станцією нависла загроза потужного водневого вибуху, страшнішого за той, що уже стався. І Олександр, крокуючи по уламках радіоактивного графіту, дістався ресиверного поля і перекрив необхідні вентилі (як потім з'ясувалося, військові під захистом танкової броні, пролітаючи цю ділянку на швидкості 90 км/год, отримували річну дозу радіації). Повернувся в машзал, перевірив, що водень продовжує надходити (очевидно, залишковий із трубопроводів), знову пішов і повторно затягнув вентилі. Повернувся й із задоволенням відзначив відсутність водню. Так буденно рятують людство".

Начальник радіаційної безпеки станції М.І.Істомін кілька разів пропонував О.Лелеченку покинути майданчик ЧАЕС. Та той "не почув". Олександра Григоровича  мали відправити на лікування до Москви з першою групою потерпілих. Попри категоричну вимогу директора станції В.П.Брюханова – лікуватися,  він втік з лікарні і попуткою повернувся на станцію. Лише 30 квітня його терміново доправили в київську клініку. Лікар М.П.Ягодін, який супроводжував героя, дуже переживав, що не довезе пацієнта. Та той прожив ще тиждень з діагнозом "гостра променева хвороба, доза опромінення – 2500 рентген". Похований на Полтавщині.

Пам'ять нащадків

Центральна газета СРСР "Правда" у травні 1986 р. писала: "О.Лелеченко думав про безпеку людей, усіх – крім себе. Потрібно було перекрити заслінки подачі водню. Нікого не пустив, сам пішов".

За геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС,  посмертно О.Лелеченко нагороджений  орденом Леніна (1986), відзнакою Президента України – хрестом "За мужність" (1996). У 2006 р. нагороджений орденом "Золота Зірка" та присвоєно звання Героя України.

Монумент Героям Чорнобиля, м. Славутич

Пам'ять героя увічнюють меморіальні дошки на прохідній ДТЕК Запорізької ТЕС, на будівлі навчально-тренувального центру Запорізької АЕС та ін. На сьогодні видається цілком логічним клопотання ветеранів енергетичної галузі про встановлення меморіальної дошки Герою України, випускнику КПІ О.Г.Лелеченку на території університету. Нехай це буде нагадуванням молодим поколінням не тільки про відданість науці, а й про громадянську свідомість, яка завжди має бути поряд з наукою.

П.С.Божко, випускник КПІ 1979 р.,
П.О.Петренко, випускник КПІ 1971 р.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій