“Київський політехнік” продовжує знайомити читачів із переможцями університетського конкурсу “Викладач-дослідник 2007”. Один із них – Павло Павлович Маслянко, доцент кафедри прикладної математики ФПМ, к.т.н. Він люб'язно погодився поділитися своїм досвідом, власними спостереженнями та результатами науково-освітнього пошуку на ФПМ.
Звичайно, приємно усвідомлювати і розуміти, що твоя праця не пропала марно, і тим більше, принесла вагомі результати. Відповідно до рейтингу наукової роботи за 2007 рік ФПМ посів четверте місце в університеті. Організація наукової діяльності на факультеті базується на основних положеннях парадигми “дослідницького університету”, які регламентуються так званим “трикутником знань” – освіта, наука та інновації. І тут слід виокремити два напрями реалізації цього “трикутника” – законодавчо-організаційний, що створює відповідні умови, та кваліфікацію науково-педагогічних і наукових кадрів.
Близько семи років тому проф. Олександр Артемович Молчанов, тоді декан ФПМ, підтримав ідею проведення експерименту з підготовки магістрів за європейськими стандартами. Його суть полягає в тому, що процес підготовки магістерської дисертації – в той час навіть страшнувато було так говорити – на п'ятому курсі починався лекцією і практичним заняттям з “Основ наукових досліджень”. Магістрам потрібно було обрати для себе таку предметну галузь і об'єкт досліджень, які б визначили напрям їхньої майбутньої роботи, враховуючи можливість кар'єрного зростання. Спочатку така свобода вибору і усвідомлення відповідальності за самостійно прийняте рішення трохи спантеличували і навіть лякали студентів. Але досить швидко практично всі вони зрозуміли, що це єдиний шлях до самореалізації та конкурентоспроможності на ринку праці.
Реалізація цього експерименту провадилась у рамках провідних фундаментальних і прикладних дисциплін магістерської підготовки на п'ятому і шостому курсах. З одного боку, професійні фундаментальні курси – “Основи наукових досліджень”, “Моделювання складних систем”, “Прикладний системний аналіз” – як теоретичні основи поглиблення знань, а з другого – предмети професійної підготовки – “Мережі ЕОМ”, “Системи передачі даних”, “Системне програмування” та “Системи автоматизації проектування” – як сучасні прикладні методи і засоби для практичної реалізації задач прикладної математики в найрізноманітніших сферах людської діяльності.
Такий підхід дає можливість магістранту зосередити всю свою увагу на єдиному, обраному ним самим, науковому напрямку, використовувати для проведення досліджень усі фундаментальні курси і застосовувати сучасні методи та засоби інформаційно-комунікаційних систем і технологій для розв'язку поставлених задач.
З одного боку, в рамках обраного магістром напрямку досліджень концентрація знань професорсько-викладацького складу миттєво поліпшує якість його підготовки і наближає науковий рівень до міжнародних стандартів. Такий висновок я можу зробити із власних спостережень і за своїми учнями, які працюють у провідних вітчизняних та зарубіжних компаніях, і за випускниками зарубіжних університетів.
А з другого боку, такий підхід суттєво ускладнює роботу викладача через велику кількість наукових напрямків і їхню щорічну зміну, що вимагає високої професійної підготовки і розширення наукового світогляду. Недаремно у провідних світових дослідницьких університетах практикується, так би мовити, «поштучна» підготовка магістрів: однин магістр – один науковий керівник.
Дуже вдячний за розуміння і підтримку цього процесу з боку декана ФПМ Івана Андрійовича Дички, вченої ради факультету та колег по роботі.
Дуже тішусь з того, що з кожним роком зростає кількість не лише талановитих і працелюбних студентів-магістрів, а й студентів молодших курсів.
Трохи пригнічує те, що цей талановитий, молодий і енергійний скарб нашої держави у повному складі або виїжджає за кордон, або працює на “закордон” в українських представництвах. За моїми спостереженнями, фінансова складова стоїть тут зовсім не на першому місці, хоч вона є і досить вагомим фактором. На першому місці стоїть бажання самореалізації і професійного зростання молодої людини в умовах гідної оплати праці.
Повністю поділяю думку багатьох моїх колег про банальну, але, на жаль, не всіма усвідомлену істину: шлях до дослідницького університету пролягає через наукову діяльність кожного студента, кожного викладача, кожного наукового працівника університету.
Думаю, що основні ознаки дослідницького університету і, головне, конкретні показники результатів його діяльності, повинні бути добре відомі і студентам, і науково-педагогічним працівникам. Для цього досить відкрити Положення про Пілотний проект “Дослідницький університет” НТУУ “КПІ”.
Тому і впевнений, що департамент науки та інноватики НТУУ “КПІ”, заступники деканів з наукової роботи, провідні вчені і винахідники нашого університету, молоді науковці, аспіранти і студенти на шляху до дослідницького університету хліб даремно не їдять…
А тих, хто ще сумнівається, прошу запросити на звіт проректора з наукової роботи, який проходить на першому засіданні Вченої ради університету на початку кожного року.