"Колесо" котиться завдяки випускникові КПІ

Улюблене місце відпочинку киян та гостей столиці – Андріївський узвіз – приваблює не лише архітектурним колоритом, музеями, сувенірними крамничками, закладами харчування, різноманітними культурно-мистецькими заходами, а й самобутніми театрами. Зокрема, уже тридцять другий сезон приймає глядачів театр "Колесо". Чому така назва, запитують відвідувачі. Бо символізує безупинний рух. А допоміг отримати приміщення і "запустити" цей рух  І.М.Салій – випускник хіммашу КПІ, тоді перший секретар Подільського райкому КПУ, згодом –  голова Подільської райради, депутат ВР України першого скликання, який вирішив створити на цій вулиці мистецьку Мекку.

Колесо

З історії будівлі

У другій половині ХІХ ст. будівлі за адресою Андріївський узвіз, 8 придбав ювелір В.Я.Чернявський, на місці дерев'яних купецьких лавок звів кам'яні споруди. Розмістили там і майстерні, і кімнати в найм. (Якість робіт була такою, що і через сто років розібрати міжкімнатні стіни виявилося непросто.) За радянських часів особняки  на узвозі перетворили на комуналки, які розселили наприкінці 1980-х.  У цей час у країні стався неймовірний сплеск театрального руху. Тільки в Києві виникло понад 70 студій. На узвозі зарясніли творчі майстерні, вернісаж, театральні колективи – Театр на Подолі, театр "Валентина", театр бардівської пісні "Академія" тощо.

З історії театру

Театр "Колесо" було засновано 1988 р. з п'ятнадцяти акторів (п'ятеро працюють і нині). Творчий колектив під незмінним керівництвом Ірини Кліщевської (з 2009 р. – народна артистка України) на той час показував концерти, дитячі й дорослі вистави, влаштовував рок-фестивалі в Куренівському парку. Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру. Будинок і його внутрішній інтер'єр збережені максимально. У цьому ознака мудрості керівництва театру.

КолесоПерші п'ять років заробляли самі. Створили дитячу і дорослу концертні програми з живою музикою, їздили Україною і давали по п'ять вистав на день: вранці три дитячих і ввечері два дорослих спектаклі. Поверталися в Київ, репетирували. У перший рік випустили 5 спектаклів, перший "Ку-ку-рі-ку". Тільки згуртованість, спільна мета, молодість та творчий ентузіазм дозволили витримати такі навантаження і відбутися як знаний колектив.

Починали з однієї сцени, тепер грають на трьох: основна сцена, Камінна зала, сцена в кафе (на фото). А ще є Мистецька зала, де проводять виставки, презентації і музично-поетичні вечори. Внутрішній двір облаштували для вистав, музичних вечорів і концертів. За час існування театру створили понад 40 вистав за класичними та сучасними творами українських і зарубіжних авторів, отримали статус академічного театру, "Золоту пектораль" (найвищу Київську театральну нагороду). На вистави щороку приходить більше 10 тис. глядачів (за весь час понад 300 тис.).

При театрі діє студія "KOLESIKO", створена в 2018 р. на базі театральної студії, яка плідно працювала п'ять років поспіль. Театр співпрацює з міжнародними фондами та культурними інституціями, показує спектаклі на міжнародних театральних фестивалях, де завоював численні призи й нагороди, веде благодійну та громадську роботу.

Закони ринку диктують свої умови. Тому частіше в репертуарі з'являються комедії. На драматичні спектаклі глядачі ходять менше. Майже, як в одній з найстаріших вистав театру – "Шантрапа" за п'єсою П.Саксаганського (написана в 1913 р.). У ній купець приходить в театр і питає: "Що у вас сьогодні? Драма? Не піду. Драм і так вже вистачає".

Театр сьогодні

Академічний театр "Колесо" – єдиний у столиці, який одночасно ще й кафе (керівник запозичила ідею у французів). Театр є камерним – актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів. Головна сцена театру розташована на другому поверсі і розрахована на 70 глядачів. Другою сценою в "Колесі" вважають кафе театру (на 45 гостей). Тут, на першому поверсі у затишній домашній атмосфері, проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе безпосередніми учасниками.

Наприклад, під час вистави "Гдє ві сохнітє бєльйо?" глядачам подають бутерброди з м'ясом під червоне сухе вино, щоб відтворити, як розслабляються в одеських чи київських двориках. У "Пристрасті дому пана Г.-П." пригощають десертами, як натяк на солодкість пристрастей. У "Вечорницях", які показують під Новий рік, подають печеню в горщиках. Це головна героїня Солоха пригощає своїх гостей. Квитки на такі спектаклі коштують дорожче.

У Камінній залі, відкритій у 2010 р., зберігся камін ХІХ століття. Подібного не знайти в жодному театрі Києва, а можливо й України. Тут можна відчути себе гостем на молодіжній вечірці віденських аристократів ("Фатальний флірт"), завітати до заможної американської родини ("Примадонни"), потрапити в офіс великої корпорації ("Push up 1-3"), прогулятися вулицями Відня ("Приборкання норовливої") або опинитися на кухні тайсько-китайсько-в'єтнамського ресторану ("Золотий дракон").

Щоб вирізнятися з-поміж інших театрів, тут шукають ексклюзивну драматургію. Більшості п'єс, за якими було поставлено вистави в "Колесі", немає в жодному столичному театрі. "Колесо" набирає обертів, і хочеться, щоб його рух був лише вгору і без зупинок.