Віталій Іващенко народився у місті Смілі Черкаської області. По материнській лінії – з хліборобів, по батьківській – з учителів. Тато й мама працювали на залізниці.
Ще малим (артиста ставили на стільця) виступав у військових госпіталях – читав вірші. У школі – самодіяльність: співав, танцював, декламував; і спорт: закінчив школу з другим дорослим розрядом з волейболу і першим юнацьким з баскетболу (маючи зріст 170 см). Уже вступивши до КПІ, грав за другу баскетбольну збірну вузів Києва. Пізніше, працюючи викладачем, став віце-чемпіоном України з волейболу серед команд викладачів вищих навчальних закладів.
Навчаючись на механічному факультеті КПІ за спеціальністю “Обробка металів тиском”, був старостою групи, культоргом курсу, співав у хоровій капелі, займався у вокальній студії, був конферансьє інститутського джазу, на старших курсах був одним з останніх Сталінських стипендіатів КПІ (пізніше пішли Ленінські).
Виконавши цікаву наукову дипломну роботу в Інституті проблем матеріалознавства АН УРСР у 1960 році, отримав від інституту запрошення на роботу. Але пристав на пропозицію завідувача своєї кафедри проф. Т.М.Голубєва працювати в КПІ на посаді асистента. Тут був театр, молодь і придуманий ним самим напрям наукової роботи, пов’язаний із вібраційним ущільненням порошкових матеріалів. Виявилося, що цим займалися американці. Довелося вивчити англійську. (Не так щоб дуже, але технічні тексти читав без словника.) Вступив до аспірантури і в строк захистив кандидатську дисертацію. З 1967 року – доцент.
Наукові розробки Віталія Іващенка захищені 17 авторськими свідоцтвами на винаходи (з них два піонерських), викладені у більш ніж 80 наукових працях (надрукованих у тому числі й у США), були впроваджені у виробництво, за що він отримав знак “Винахідник СРСР” і дві медалі ВДНГ СРСР. На Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті й досі успішно працюють сотні футеровок гідроциклонів із карбіду кремнію, які були відформовані за його технологією.
Ще будучи студентом четвертого курсу, у 1959 році Віталій створив Естрадний театр аматорів КПІ “ЕТА”, яким керує і донині. Він є автором і постановником 25 вистав. Певно, такого студентського театру-довгожителя немає у світі. У цьому, звичайно, заслуга і молодшого брата Євгена Іващенка, доцента ІФФ, який багато років активно працює в “ЕТА”.
Театр “ЕТА” має численні заслуги і нагороди. Він лауреат усіх чотирьох Всесоюзних фестивалів самодіяльної художньої творчості, лауреат Премії Київського комсомолу
ім. О.Бойченка, має почесне звання “Народний” (з 1977 р.). Театр з успіхом гастролював у багатьох містах Радянського Союзу – від Ленінграда до Одеси і від Каунаса до Томська. Чотири рази виступав за кордоном, був учасником першого українського телевізійного КВК. У 1968 р. у видавництві “Мистецтво” вийшла перша книжечка комедійної драматургії В.Іващенка “Роки студентські”.
Усього через місяць після вибуху Чорнобиля керований В.Іващенком театр – перший із художніх колективів СРСР – із власної ініціативи виступав перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС.
У 1987 році “ЕТА”, одному з п’яти перших в Україні і єдиному студентському театру, було надано статус державного театру-студії, і п’ять років він працював як єдиний у Києві комедійний театр. За цей час Віталій написав і поставив окрім естрадних вистав і програм чотири повнометражні комедії: “Сосед, заходи!”, “Требуется шут!”, “Чем живете?” і “Барабашка”. За творчу роботу в театрі у 1989 р. йому було присвоєно почесне звання “Заслужений працівник культури України”.
Наприкінці 80-х В.Іващенко почав працювати на Національному телебаченні як автор і ведучий щотижневої передачі “Інформація і науково-технічний прогрес”, у 1992 р. він започаткував цикл щотижневих науково-популярних телепередач “Телетехнотека” (яка не мала аналогів на просторі СНД) про готові до впровадження наукові розробки українських учених. У КПІ було створено інформаційну базу таких розробок. З 1994 р. домігся виходу в ефір щотижневої 20-хвилинної публіцистичної освітньої передачі “Запитуйте – відповідаємо” (яка теж не мала аналогів) про сутність економічних реформ в Україні. Експертами були відомі науковці, урядовці вищого рангу і народні депутати. Пізніше вона була переформатована у щоденний освітньо-правовий цикл Першого Національного телеканалу “Закон є закон”.
Віталій Іващенко – автор і ведучий двох документальних телефільмів: “Ніч народження Конституції” (про перипетії прийняття Конституції України) і “Гордість України” (про успішні економічні реформи на найбільшому в Україні Новокраматорському машинобудівному заводі), і двох навчальних телефільмів: “Конституційний захист прав людини в Україні” і “Кодифікація приватного права, проект Цивільного кодексу України”. У 2002 році створив цикл з одинадцяти поетичних телевізійних передач “П’ять хвилин для душі”.
Вірші Віталій Іващенко почав писати ще в школі. Але ніколи не мріяв стати поетом. Писав для тієї, яка надихала, і трохи для себе – це був спосіб видихнути надлишок емоцій і думок. Пізніше писав пародії і поетичні тексти до вистав театру “ЕТА”. І тільки після того, як почитав вірші по радіо і від слухачів прийшли сотні листів, усвідомив, що його поезія потрібна не тільки йому, і почав видавати написане.
Першу збірочку віршів “История любви” видав Київський політехнічний інститут і подарував усім жінкам інституту на 8 березня 1993 р. Пізніше вийшли друком ще тринадцять поетичних збірок російською і українською мовами. Книжка вибраних поезій “Ми – українці!” отримала диплом “За вагомий внесок у розвиток української поезії” на Десятому міжнародному книжковому ярмарку “Книжковий світ – 2007”.
Віталій Іващенко виховав чотирьох доньок, має чотирьох онуків. Він завжди у русі: читає лекції, веде лабораторні, керує курсовими і дипломними проектами, є куратором групи. Тож щодо цифр ювілею – не дуже віриться. І слава Богу! А закінчити хочеться його ж словами:
Життя скорочує його банальність,
Відсутність цілей, сильних почуттів.
Щасливі ті, хто все життя кохались,
Той довго жив, хто жив так, як хотів!