Паркова алея, що веде від станції метрополітену до історичного першого корпусу КПІ ім. Ігоря Сікорського, знайома всім студентам, викладачам і працівникам університету. Багато хто вперше піднявся нею ще тоді, коли лише мріяв тут навчатися, бо закінчується вона просто перед входом до Приймальної комісії.
Сама алея пам'ятає політехніків усіх поколінь: її можна розгледіти на найперших фотографіях парку більш як стодвадцятирічної давнини, коли кияни про метро ще навіть не мріяли; вона залишилася на фото студентів, які навчалися в КПІ до і після Другої світової війни; нею і сьогодні поспішають на пари та прямують додому нинішні КПІшники. Її молоденькі колись деревця виросли, деякі з них стали могутніми патріархами, інші загинули під час лихоліть, які спіткали Київ впродовж останнього сторіччя, ще якісь струхлявіли й потребували заміни.
Зауважимо, що алея, так само, як і весь парк, упродовж своєї історії оновлювалася не один раз. І ось настав час чергового оновлення. Бо колишній інститут, а тепер – найбільший у країні національний технічний університет, попри війну та складнощі, що їх переживає українська столиця, живе, працює та розвивається. Тож сіреньким осіннім ранком 16 жовтня на алеї зібралися працівники і студенти КПІ, щоби посадити на місці віджилих дерев нові, які даватимуть чисте повітря, затінок і прохолоду нинішньому та наступним поколінням політехніків і, звісно, всім киянам.
Пліч-о-пліч в парку працювали того ранку студенти, ректор і проректори університету, курсанти, директори інститутів і декани факультетів, очільники профспілкової організації та викладачі й науковці. Така спільна справа завжди згуртовує людей, тому працювали всі з радістю. Не став на заваді навіть дощ, який лив у Києві з самої ночі, хоча саме під час акції він – на диво! – стишився, а потім на деякий час зовсім перестав накрапати. А після закінчення роботи хтось поцікавився: "Коли збираємося наступного разу?".
"Сьогоднішня наша акція показує, що ми живемо повним життям. Вона є свідченням, що в нас життя вирує, адже воно не повинно зупинятися через війну, – прокоментував подію ректор університету Анатолій Мельниченко. – І розбудова в КПІ сталого кампусу – це не тільки енергозабезпечення, це й захист і відродження нашого парку, якому вже дуже багато років. Ми прагнемо, щоб він оновлювався: старі дерева десь слід зрізати, але на їхнє місце потрібно саджати нові, і ми це робимо. Для нас важливо зберегти цю перлину – наш парк для багатьох поколінь студентів, викладачів і працівників".
Усього учасники цієї акції висадили понад 100 саджанців. Серед них приблизно 60-70 молоденьких сосонок, решта – дуби і берези, розповів проректор з розвитку інфраструктури Олександр Мирончук і додав: "Попри війну ми в нашому історичному парку створюємо нове життя, і це дуже корисна справа. Парк має поважний вік, але це наша територія, це місце нашого відпочинку, тож ми повинні його підтримувати, оновлювати, омолоджувати". Він також пояснив, що всі саджанці привезені з університетської бази відпочинку "Політехнік", отож оновлення алеї виконано за рахунок власних ресурсів університету.
🌳 У парковій зоні КПІ ім. Ігоря Сікорського сьогодні висадили близько сотні молодих дерев — дубів, беріз і сосен.
🤝 До висадження долучилися студенти, представники адміністрації, факультетів і профкому, а також працівники господарських служб університету. Це частина поточних робіт із озеленення території університету.
💚 Сподіваємося, нові саджанці добре приживуться і з роками в нас побільшає тінистих куточків для прогулянок і відпочинку.
На фото: саджанці дерев