Відомий американський вчений, нобелівський лауреат з хімії Роальд Гоффман (ім'я при народженні – Руал Сафран) народився 18 липня 1937 року в м. Золочеві на Львівщині, тоді – це територія Польщі, в єврейській родині інженера, випускника Львівської політехніки Гілеля Сафрана та вчительки Клари Розен. Відомо, що своє ім'я він отримав на честь видатного норвезького полярного дослідника Руаля Амундсена.
На питання, чому він обрав хімію своєю професією і чи думав він хоч колись, що стане нобелівським лауреатом, він відповідає так: "Хімію я обрав випадково і довго набирався хоробрості, щоб повідомити батькам, що не хочу бути лікарем. До того ж я вважав (тепер розумію, що помилково), що я замало тямковитий, щоб осягнути фізику. Щодо Нобелівської премії, то моя давня подруга якось нагадала мені, що в 17 років я дійсно хотів стати нобелівським лауреатом. Але на момент закінчення школи я вже розумів, що якщо прагнеш бути хорошим хіміком, то не варто перетворювати Нобелівську премію на свою мету".
Під час Другої світової війни вся родина Гоффмана потрапляє в нацистське гетто, потім в трудовий табір. На початку 1943 р. батькові вдалося таємно вивезти з табору дружину та сина в українське село Унів, неподалік Золочева. Гілель Сафран загинув від рук нацистів під час спроби підняти в таборі повстання. Така ж доля судилася і більшості членів їхньої родини.
Наступні півтора року життя Гоффмана пройшло на горищі сільської однокласної школи, де його та маму сховала родина директора школи. Микола Дюк та дружина Марія були вчителями і жили у тій же школі із трьома малолітніми дітьми. Старший, Ігор, був ровесником Роальда. Пізніше Гоффман скаже про це так: "П'ятеро з нас були врятовані хорошою українською родиною, Микола та Марія вибрали Добро, з величезним ризиком для своєї власної родини". Крім мами з сином, там же переховувалася і мамина рідня. Вже через багато років Р. Гоффман дізнається, що в Уневі тоді ж за наказом митрополита Шептицького монахи переховували ще трьох єврейських дітей. Одним з них був Адам Ротфельд, у майбутньому – голова МЗС Польщі.
Гоффман пригадує, що йому було п'ять з половиною років, коли вони з мамою зайшли на горище, і сім – коли вони спустилися.
Вікна на горищі навіть не були засклені. Те, що виходило на вулицю, було забито дошками, а вікно у внутрішній двір – завішене ковдрою. Тільки й світу, що у вікні – так можна сказати про ті півтора року малого хлопчика.
Талановитий вчений, Роальд Гоффман ще й поет, драматург. У нього вийшло друком кілька поетичних книжок та п'єс. Ось як він згадує в одному зі своїх віршів про той час:
З горища хлопчик бачив,
як діти грали,
але вони завжди тікали
За раму вікна.
В інший раз він побачив дівчинку
в розшитому карпатському
вбранні.
Неба не було видно, планки
ставен
були направлені донизу.
Він бачив поле навколо школи,
воно завжди було одним і тим
самим,
лише сніг перетворювався
на брудне місиво,
потім на траву і потім знову
на сніг. …
З вірша "Поля зору"
Після війни, перетнувши кордони Польщі та Чехословаччини, Австрії та Німеччини, побувавши в таборах для переміщених осіб, вони з мамою у 1949 році дістаються Америки. Роальду було тоді 11 років.
Після війни його мати знову вийшла заміж. Павло Гоффман стає для нього вітчимом, і Роальд отримує його прізвище. Вітчим помирає за два дні до присудження Роальду Нобелівської премії; до останніх днів вони підтримували теплі стосунки.
Після прибуття в Сполучені Штати – навчання в середній школі, вищій школі – у Колумбійському університеті. В молоді літа перед людиною завжди постає проблема вибору шляху. Навчаючись в університеті як студент-медик, Гоффман не оминає гуманітарних студій. "Світ, який відкрили переді мною гуманітарні курси, що не мали відношення до природничих наук, це те, що я пам'ятаю найкраще з днів, які провів у Колумбійському університеті. Я трохи було не перейшов на історію мистецтв".
Як аспірант Гарвардського університету в 1960 році Гоффман, за програмою обміну, потрапляє до Московського університету, де працює у видатного українського вченого-фізика О.С.Давидова (у ті роки той був у Московському університеті завідувачем кафедри квантової теорії).
Принагідно скажу, що мені у 1965–66 роках також пощастило слухати лекції академіка О.С.Давидова в Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка.
Далі у Гоффмана – робота в Корнельському університеті, де він отримує звання професора фізичних наук (1974 р).
У 1960 році Гоффман одружився з Євою Бйорєссон, у 1962–1965 роках у них народилося двоє дітей – Гілель Ян та Інгрид Єлєна. Сина назвав на честь свого батька, якого майже не пам'ятав, втративши його в п'ятирічному віці.
З вірша "Золоті урни забуття" про неможливість спалити спогад:
Для церемонії
вибудували велику залу,
ми входимо, щоб забути,
покласти цьому кінець, забути.
Кожен несе золоту урну, і ти, і я.
Дехто – дві або три.
В кожній урні
– сувій, спогад,
написані на сербському
ідіші, вірменському,
турецькому, китайському, хуту,
хорватському та українському.
Цілий рік день за днем ми писали,
кожен день заповнюючи,
поки нічого не залишиться,
щоб записувати…
Шість днів люди спалюють
золоті урни забуття.
П'ятдесят шість років тому
вони вбили тебе, батьку.
Як же можу я заповнити
мою урну забуття,
якщо в п'ять років я не міг
пригорнутися у тебе на колінах?
Нобелівську премію з хімії (спільно з Кениші Фукуї) Роальду Гоффману було присуджено у 1981 р. – за розробку узагальненої квантової теорії протікання хімічних реакцій. Не виключено, що його інтерес до квантової теорії був спровокований стажуванням у О.С.Давидова.
До речі, японський вчений Фукуї, з яким Гоффман розділив премію, працював незалежно від Гоффмана. Його статті були мало кому відомі, бо друкувалися вони, в основному, в японських журналах.
Зв'язок з Україною, з родиною Миколи та Марії Дюків Гоффману вдалося відновити через 10 років після війни. Вони не лише листувалися, а й обмінювалися подарунками. Якось пані Марія Дюк попросила маму Роальда надіслати їй нитки для вишивання рушника – традиційні червоний, чорний та зелений кольори. Вишивши тими нитками також українську сорочку, пані Марія переслала її в подарунок до Америки.
Вперше в Україну Гоффман приїхав у 2006 році.
"Коли ми поїхали в Україну, діти Дюків дістали зі скрині той рушник. І це більше ніж вишита матерія. Це – зв'язок між нашими двома родинами".
"Я дуже щасливий, що народився в Україні. Я щасливий, що влада в Золочеві та Уневі визнала, що це моя батьківщина. Я тут. У мене вдала кар'єра. У мене чудова родина. Я щасливий. І безмежно вдячний родині Дюків. Мене тут не було б, якщо б не самовідданий вчинок Миколи та Марії Дюків". Нобелівський лауреат Роальд Гоффман заповідає своїм дітям та онукам завжди підтримувати контакти з родиною Дюків та пам'ятати про те, як їхні предки врятували єврейську родину. На прохання Роальда Гоффмана Микола та Марія Дюк були визнані посмертно праведниками світу.
Гоффман слідкував за подіями Революції Гідності з глибоким почуттям хвилювання та симпатії. "Це демократія в дії. Я побачив силу молодості та прогресу. Я бажаю Україні всього найкращого. І якщо я можу, я буду радий допомогти".
Роальду Гоффману присвоєно звання "Почесний житель м. Золочева", а на "будинку Гоффмана", де він народився, встановлено інформаційну дошку.