У другій половині 70-х років у КПІ налічувалось понад 30 тис. студентів, 7 тис. співробітників. Більше половини кафедр (63%) очолювали вчені вищої кваліфікації — доктори наук, професори. Із 1745 викладачів 86 мали ступені докторів, 851 — кандидатів наук, 14 викладачів були удостоєні ленінських, державних, союзних і республіканських премій. 1980 р. в інституті діяло ЗО факультетів: 21 — у Києві, 4 — у Чернігівській, 3 — у Житомирській, 2 — у Черкаській філіях [17, с. 13].
Плани прийому студентів на всі форми навчання в 1976— 1980 рр. загалом виконувались. Якісний склад абітурієнтів дещо поліпшився, про що свідчило підвищення балу атестату абітурієнтів від 4,66 1976 р. до 4,78 1980 р. У середніх школах м. Києва і області, військових частинах, на підприємствах і установах силами викладачів і студентів провадилася значна робота щодо професійної орієнтації майбутніх абітурієнтів. У результаті випуск фахівців зріс від 4012 чоловік 1976 р. до 4885 чоловік 1980 р. [17, с. 40].
У другій половині 70-х років особливо чітко проявлялися слабкі сторони роботи за названими вище напрямами. Спроби її удосконалення і модернізації не мали істотноговпливу на збитковий внутрішній зміст, ще й певною мірою зміцнювали характерні для вищої школи тих років застійні явища. Проте успіхи у ряді питань намітились. Продовжувалось, зокрема, оновлення навчальних програм і планів з метою забезпечення безперервної підготовки студентів. Наприклад, «наскрізні» програми навчання у роботі з ОТ і її використанням на певних етапах інженерної підготовки. Розроблялися програми з вищої математики, фізики, хімії, теоретичних основ електротехніки, обчислювальної техніки та інших дисциплін. У новій навчальній документації окрім посилення ролі математики, фізики, механіки було передбачено курс «Вступ до спеціальності».
Удосконалення навчальних планів здійснювалось шляхом аналізу матеріалу кожної дисципліни і часу, відведеного на всіх формах навчання для засвоєння його студентами. Так само складалися робочі навчальні плани і календарні графіки проведення занять за спеціальностями, курсами і формами навчання. Взаємозв'язок дисциплін частково досягався за допомогою так званих структурно-логічних схем. Значна робота в цьому плані була проведена навчально-методичним напрямом, який очолював проф. М.С. Ільченко. В результаті було досягнуто певних успіхів у оптимальному використанні навчального часу і часу, відведеного для самостійної роботи студентів. По кожній з дисциплін було розраховано «коефіцієнт трудомісткості роботи» і встановлено, що для студентів І курсу бюджет часу для самостійної роботи повинен складати 24 год. на тиждень; II — 22; III і IV — від 18 до 20; V — 24. Поліпшення навчальних планів і робочих програм сприяло підвищенню якості навчального процесу. За даними інститутської координаційної комісії по контролю за якістю та ефективністю навчання ґрунтовність знань студентів у квітні 1980 р. становила 85—92 % проти 68—79% у 1976/77 н. р.
Особливістю діяльності вузів у ці роки була орієнтація на підготовку фахівців широкого профілю. Удосконалення техніко-тех-нологічної бази виробництва, повніше використання у народному господарстві досягнень науки і техніки, зміни соціальних стосунків у виробничих колективах — все це збільшувало вимоги до випускників вищої школи. Зросло оснащення інституту ОТ. Штат співробітників лабораторії ЕОТ збільшився з ЗО до 250 чоловік. Було обладнано чотири навчальні телетайпні класи підготовки даних для ЕОМ третього покоління і три навчальні класи для роботи на ЕОМ типу «Мир». Було введено в дію четверту ЕОМ третього покоління ЕС-1022, після чого продуктивність обчислювального центру досягла 500 тис. операцій за секунду. 1980 р. в інституті (разом з філіями) нараховувалось 24 великі і середні ЕОМ, а також 1662 малі, які поступово об'єднували систему колективного використання. Загалом по інституту 1980 р. використання машинного часу кожним студентом денної форми навчання складало 5,6 год. Факультети систем управління, електроприладобудування, радіотехнічний, електронної техніки використовували ОТ протягом усього курсу навчання. Діяли спеціальні обчислювальні класи для проведення занять з ТОЕ і математики. ЕОМ широко використовувались у курсах з ОТ в інженерних і економічних розрахунках та основ програмування. 1980 р. у КПІ та його філіях працювало 93 технізовані аудиторії, 11 класів автоматизованого контролю, 6 лінгафонних кабінетів, 3 кінозали, 350 контролюючих машин. Інформаційне забезпечення, яке здійснювала система АСУ, стало важливим елементом оперативного управління вузом [17, с. 71].
Значний вплив на навчальний процес мала науково-дослідна робота студентів. Розв'язати цю проблему можна було лише шляхом органічного внесення наукових розробок у процес навчання. Певні кроки у цьому напрямі здійснювалися переважно в методичному і організаційному планах. Вже 1976 р. викладачі КПІ поділилися своїм досвідом організації науково-дослідної роботи студентів з учасниками Всесоюзних нарад з цього питання, які відбулись у Казані в березні 1976 р. та у Києві в лютому 1977 р., а також міжреспубліканської конференції «Поєднання науково-дослідної роботи студентів з навчальним процесом» (Київ, жовтень 1976 р.) [18, с. 1].
Кафедри розробили комплексні плани по залученню студентів до науково-дослідної роботи, видали «Методичні рекомендації по складанню комплексних планів і комплексних робочих програм науково-дослідної роботи студентів на весь період навчання для спеціальностей політехнічних вузів».
До керівництва науково-дослідною роботою студентів залучались, як правило, викладачі профілюючих кафедр, співробітники близьких за профілем НДІ і промислових підприємств. Позитивний досвід було нагромаджено, зокрема, на зварювальному факультеті. Так, курс з основ наукових досліджень читав завідуючий відділом Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона АН України проф. Г. І. Лєсков. Викладання теорії наукових досліджень закріплювались на семінарі п'ятикурсників «Питання теорії і практики зварювального виробництва», керівниками якого були представники навчального і дослідного інститутів — професори М. М. Гапченко і Г. І. Лєсков. Для підготовки майбутніх фахівців поряд із факультетською використовувалась і технічна база спільного з Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона Центру по перепідготовці фахівців. Робота в цих лабораторіях дала можливість студентам старших курсів поєднувати фундаментальну освіту з набуттям навичок дослідної роботи в наукових колективах і закінчувалась інженерною розробкою ряду оригінальних приладів і обладнання [19, с. 1].
Аналогічна форма організації навчально-наукового процесу склалася й на інших факультетах. Студенти хіміко-технологічного факультету частину дослідних робіт виконували в Інститутах органічної хімії і фізичної хімії АН України. На інженерно-фізичному факультеті кафедра високотемпературних матеріалів і порошкової металургії проводила заняття з курсу «Вступ до спеціальності» в Інституті проблем матеріалознавства АН України.
Удосконаленню навчально-дослідного спрямування сприяв тісний зв'язок навчальних підрозділів КПІ з промисловими підприємствами і об'єднаннями. Так, факультети гірничої автоматики і електромеханіки та хімічного машинобудування практикували навчання на заводі «Більшовик». Дипломні роботи на факультетах приладобудівному і електронної техніки виконувались на базі заводів «Арсенал» та «Кристал».
Використовувались різні форми залучення студентів до наукової роботи і в позалекційний час, наприклад через студентські НТТ, які пропагували досягнення науки і техніки, проводили конкурси, олімпіади, організовували роботу наукових гуртків і семінарів. 1980 р. на профілюючих кафедрах діяло 113 наукових студентських семінарів.
Розширення масштабів студентської наукової творчості сприяло залученню студентів до виконання держбюджетних і госпдоговірних наукових тем; так, наприкінці 80-х років вони виконували майже половину цих тем.
Ефективною формою студентської наукової творчості залишалися студентські конструкторські і технологічні бюро, робота яких відповідала вимогам навчального плану і стимулювала розвиток у студентів конструкторського і технологічного мислення, прищеплювала навики самостійної роботи. Працівники технічних кафедр та ФГП організовували для студентів лекції з питань конструювання і винахідництва. 1979 р. КПІ за участю студентів виконав значний обсяг робіт по впровадженно у виробництво наукових і конструкторських розробок, що дало економічний ефект у розмірі 27 млн крб. [20, с.1].
Розвиток різних форм студентської наукової творчості сприяв підвищенню якості курсових і дипломних робіт та проектів. У 1976—1980 рр. щорічна кількість їх складала понад 60 % загальної. На факультетах електронної техніки, електроакустичному, систем управління практично всі виконані проекти були реальними. Значну їхню частину було застосовано в народному господарстві. Так, студенти теплоенергетичного факультету А. Б. Литовченко і І. І. Литовченко виконали дипломний проект «Парогенератор до енергоблоку потужністю 300 МВт на підмосковному вугіллі для Рязанської ГРЕС», який був прийнятий для практичного застосування. Студентами хіміко-технологічного факультету І. А. Богдановою і Т. В. Чуровою за завданням АН УРСР виконано дипломні роботи на основі досліджень, пов'язаних із використанням базальтового волокна в паперовому виробництві. Матеріали дипломного проекту О. С. Лико «Гальванічний цех приладобудівного заводу, обладнаний автоматичними лініями нікелювання» було прийнято заводом «Київприлад».
Особливою формою наукової творчості студентів КПІ стало реальне комплексне проектування. На радіотехнічному факультеті ще 1977 р. було зроблено перші кроки по залученню студентів до участі у наукових дослідженнях, які проводилися спільно з ВО ім. С. П. Корольова. Студенти виконували дипломні і курсові роботи з тематики об'єднання, а після закінчення вузу направлялись на роботу до цього підприємства. Набуті у процесі навчання навики теоретичного і практичного характеру полегшували період виробничої адаптацій Однак загалом по інституту ця форма розвивалась дещо повільними темпами. 1979 р. державна екзаменаційна комісія, фіксуючи високий рівень підготовки фахівців, звернула увагу на відсутність комплексних дипломних проектів і рекомендувала розширити реальне дипломне проектування і поглибити науково-дослідну роботу.
Значну роботу провадив навчально-виховний напрям (проректор П.М. Таланчук). Зусиллями викладачів було розроблено методичні рекомендації щодо складання робочих програм із загально-наукових, загальноінженерних та профілюючих дисциплін для посилення гуманітаризації навчання. Загальнонаукові і спеціальні кафедри внесли до своїх робочих програм необхідні елементи виховного характеру. Впровадження «Методичних рекомендацій» позитивно вплинуло на загальний рівень викладання загально-наукових та технічних дисциплін. Якщо раніше елементи гуманітаризації включались в лекції епізодично, то зараз їх вивчення на різних курсах і як елемент інших дисциплін було приведено до певної системи. Посилився гуманітарний аспект підручників і навчальних посібників, деякі з них було підготовлено спільно викладачами загальнонаукових кафедр і кафедр суспільних наук. Протягом 1976—1980 рр. у КПІ як експеримент виконувалась робота з наукового прогнозування, перспективного і поточного планування навчально-виховного процесу на комплексній основі. Комплексний план складався на весь період навчання студента і в усіх підрозділах — від факультету до кафедри. Вперше його було розроблено ще 1974 р., і зміст його відображав дві площини роботи: за курсами навчання з послідовним ускладненням поставлених завдань і окремими формами виховного процесу. Пізніше він суттєво доповнювався і уточнювався, було розроблено і видано «Методичні рекомендації з планування навчально-виховного процесу», де для кожного основного напряму визначались вузлові питання. Комплексний підхід сприяв безперервності і спадкоємності виховання, створював сприятливі умови для оперативної зміни тематики і змісту заходів. На жаль, можливості, закладені у комплексному плануванні, було реалізовано лише частково і не в усіх напрямах, давався взнаки гальмуючий вплив існуючих тоді суспільно-політичних структур, а також ідеологічний диктат.
Подальшого розвитку набув у КПІ рух СБЗ, започаткований ще у 60-ті роки, коли на будівельних майданчиках Кустанайської обл. працювало майже 100 юнаків та дівчат. На початку 80-х років у СБЗ КПІ налічувалось 1850 чоловік, що виконали робіт на загальну суму 4,6 млн крб. Інтенсивність їх постійно зростала: 1979 р. 2230 студентів на різних ділянках роботи освоїли 7,2 млн крб., а 1980 р. 1525 студентів виконали робіт на суму 6 млн крб. СБЗ працювали в Київській, Кустанайській, Магаданській, Тюменській, Херсонській, Миколаївській, Кримській та інших областях. В інституті формувались загони провідників залізничних вагонів, телефоністів, студенти споруджували школи і дитячі установи, житлові об'єкти, облаштовували дитячі майданчики. Значно зросли масштаби політично-масової і культурно-виховної діяльності студентів у третьому семестрі. Вони виступали з лекціями і доповідями перед населенням, організовували концерти, провадили роботу з «важкими» підлітками. Активну участь брали студенти в сільгоспроботах.
1980 р. на збирання врожаю виїхало майже 5 тис. чоловік, серед яких були й іноземці, що навчалися в КПІ. У складі інтернаціональних будівельних загонів студенти КПІ виїжджали у Польщу, Чехословаччину, Німеччину та на Кубу.
Провадилась організаторська і практична робота по дальшому розвитку матеріально-технічної бази КПІ. Оскільки не вистачало навчальних аудиторій, заняття проводились у три зміни, що, звичайно, створювало труднощі в організації навчально-виховного процесу і розгортанні наукових досліджень. Інститут не мав необхідних площ для фізичної підготовки студентів і співробітників та проведення культурно-масових заходів. Гостро стояло питання забезпечення житлом студентських сімей, не вистачало місць у їдальнях і буфетах, були й інші матеріальні проблеми. 1976 р. Рада Міністрів УРСР затвердила технологічний проект будівництва на 1976— 1980 рр. Кошторисна вартість споруджень становила 33,2, а комплекс студентських гуртожитків — 7,59 млн крб. Збільшилась чисельність добровільних помічників, які разом з будівельниками споруджували вузівські об'єкти. Девіз «Свій дім — своїми руками» став життєвим для політехніків. Тісна взаємодія у цій справі адміністрації й громадськості дала змогу вже 1980 р. ввести в експлуатацію два блоки торговельно-побутового центру студентського містечка, три гуртожитки, навчально-лабораторний корпус технології силікатів, зварювального хімічного машинобудування, блок поточних аудиторій, їдальню на 1000 місць, кабельний колектор та інші об'єкти. Продовжувалось будівництво навчально-лабораторного корпусу загальнотехнічного факультету, навчального корпусу фізвиховання і дитячого комбінату на 320 місць.
Внаслідок успішного будівництва значно покращилось становище з навчально-виробничими площами, однак 1980 р. на одного студента стаціонару приходилось лише 8,36 м2 корисної площі, а на 900 студентських сімей — лише 140 однокімнатних квартир у малосімейному гуртожитку. І хоча наприкінці 80-х років кількість місць у гуртожитках збільшилася з 11 625 до 13 690, забезпеченість ними студентів складала лише 81,5 %, на одного проживаючого там припадало 5,8 м2 площі [17, с. 73].
Вагому роль у житті КПІ відігравало студентське самоуправління: студентські організації брали активну участь у будівництві гуртожитків і навчальних корпусів, розподілі місць у гуртожитках з урахуванням коефіцієнта трудової участі, створенні там клубів і спортивних кімнат, організації побуту і дозвілля. Факультетські навчально-виховні комісії виносили на розгляд свої пропозиції щодо організації самостійної роботи студентів; у студентських гуртожитках проводились консультації, зустрічі і бесіди з різних питань; робочі кімнати поповнювались необхідною літературою, методичними посібниками для самостійної роботи; студенти здійснювали контроль за будівництвом і обладнанням спортивних майданчиків і кімнат [21, с. 4].
Вечори відпочинку, зустрічі з цікавими людьми, концерти самодіяльних колективів відбувалися в студентських кафе-клубах, які у цей період почали створюватись у гуртожитках. Першим з них став клуб «Ватра», створений на радіотехнічному факультеті; у приміщенні студентської їдальні функціонував загальноінститутський клуб «Політехнік». Популярністю у студентів і викладачів у ці роки користувалися вечори, які організовував «Клуб цікавих зустрічей»; конкурси студентської самодіяльності «Золотий інтеграл»; фотоклуб «Панорами» та ін. У дні канікул для студентів організовувались екскурсії й туристичні походи.
Необхідна увага приділялась фізичному вихованню студентів і співробітників КПІ. Тільки у 1978—1980 рр. норми ГПО виконало понад 10 тис. чоловік. У спортивних секціях інституту було підготовлено 16 майстрів спорту, 67 кандидатів у майстри, понад 9 тис. спортсменів-розрядників. З кожним роком збільшувалось число учасників факультетських спартакіад, постійно влаштовувались змагання між гуртожитками. На XXXII спартакіаді КПІ призові місця завоювали команди електроенергетичного факультету.
З активізацією навчально-дослідної роботи студентів важливе значення мало забезпечення їх необхідною літературою. 1979 р. завершилося спорудження бібліотеки. Вона мала десять читальних залів на 1000 робочих місць. Було відкрито зали каталогів і картотек, нових надходжень, нормативно-технічної документації, довідково-бібліографічних та інформаційних видань. Співробітники бібліотеки диференційно обслуговували читачів за факультетами. З цією метою було організовано 14 пунктів видачі підручників і навчальних посібників. Бібліотека вела велику культурно-просвітницьку роботу у студентських гуртожитках, на факультетах, у читальних залах. Вона закономірно стала інформаційним, методичним і культурним центром інституту.