Ще нещодавно відомим і доволі популярним було висловлювання видатного німецького філософа ХVІІІ ст. Іммануїла Канта: "В будь-якій природничій науці рівно стільки істини, скільки в ній математики". І дійсно, вона, тобто математика, упродовж багатьох століть справедливо посідала трон королеви наук. Проте, аніскільки не сумніваюсь, що живи І. Кант сьогодні, серед нас, коли неймовірного розмаху і величезних можливостей набули обчислювальні і взагалі інформаційні технології, а без комп'ютерів різної потужності, включаючи персональні, не обходиться жодна так звана розумова праця або довільний прогноз будь-чого, королевою наук була б названа кібернетика (чи одна з її численних галузей).
Це надзвичайно здорово, що молодь, а багато з її представників ще з дошкільного віку мають змогу долучитися до сучасних технічних засобів пізнання світу, яким у моєму дитинстві, як це не дивно, був телефон, і люди середнього або старшого віку добре пам'ятають, що, наприклад, у середині чи наприкінці 50-х років минулого століття його не було не тільки в кожній квартирі чи будинку, а й у переважній більшості сіл. Про мобільний зв'язок, Інтернет, електронну пошту, телебачення тощо не мріяли навіть сміливі фантасти. Так, за приблизно 50 останніх років наше життя докорінно змінилося саме завдяки появі персональних приладів, які ми використовуємо з різними цілями, де треба, а часом – де не треба. Саме про останнє, або так би мовити, зворотний бік швидкого цивілізаційного розвитку людства я і запрошую порозмірковувати разом зі мною.
Чим викликане моє занепокоєння? Справа в тому, що як викладач славетного вишу, а КПІ має у світі дуже високу репутацію, майже щоденно спілкуюсь зі студентами і мене став бентежити їх вражаюче низький рівень здатності до самостійного мислення, який у своїй масі демонструють і успішні студенти. Сам я читаю спеціалістам і магістрам спеціальні курси, які так чи інакше спираються на раніше засвоєні знання. Так от, навіть відмінники, яким не відмовиш у правильних уявленнях про вивчене, знають попередній матеріал чисто формально, часто мозаїчно, не вміють зв'язати різні теми або явища, плутаються, коли просиш згадати про застосування останніх. Ще більше мене засмучує, що ні хлопці, ні дівчата не вміють робити оцінки, і практично ніхто не вміє розв'язувати в умі прості диференціальні рівняння або записати табличні інтеграли – зразу ж хапаються за персоналки. Мабуть, таким є молоде покоління, але, як на мене, воно заражене хворобою, яку я називаю "втратою пам'яті", причому власної, а не "оперативної" чи "жорсткої", про які вони добре знають і якими опікуються. Щоденно, а вірніше – безперервно, працюючи з "компами", весь час звертаючись до них, молоді люди втрачають звичку до праці з книгою, що тільки і дозволяє зрозуміти послідовності різноманітних природних процесів, зв'язки між ними. Постійне ж звернення до комп'ютера призводить у результаті до клаптевих знань, позбавляє мозок спроможності самому розв'язати задачу, проаналізувати криву, знайти необхідні асимптотики або розібратися у граничних випадках.
Що таке, врешті-решт, робота дослідника або справжнього інженера-професіонала? Поставити і знайти відповідь на питання, яке до того не існувало, або було відоме, але з якихось причин залишалося нерозв'язуваним. Чи – для інженера – створити конструкцію, яку ніхто не передбачав або не проектував. Таке в комп'ютері, тобто в Інтернеті, не знайдеш. У подібній ситуації треба швидко хоча б зрозуміти, чого чекати, зробити певні прикидки, поекспериментувати або побудувати модель, що може дати надію на успіх або, навпаки, показати хибність сподівань. Паралельно переглядаєш літературу, чи дійсно ти перший, хто здогадався йти шляхом, який збираєшся обрати. Мені здається, що комп'ютер просто в принципі неспроможний дати відповідь на так звані нечіткі питання, які по суті ще не сформульовані, рояться в голові без точного усвідомлення їх смислу і наслідків – він ними (такими питаннями) буде збитий з пантелику, зависне…
Наприклад, знаю, що відносно недавно, здавалося б, коректно поставлена задача про вприскування крапель зрідженого азоту, тобто дуже холодної рідини, у воду не змогла бути розв'язана за допомогою найсучасніших чисельних методів, які спираються на розрахунки з "перших принципів". Тільки поєднання законів термодинаміки зі знаннями про поведінку кріогенних рідин дозволило зрозуміти, як протікатиме процес і вийти на проблему теплового вибуху, який потребував формулювання і отримання невідомої раніше системи нелінійних рівнянь. Після цього задача піддалася і аналітичному аналізу, а вже окремі її аспекти і вивчення різних випадків було зроблено чисельно, що дозволяє говорити про закриття однієї з "білих плям" на полі гідродинаміки.
Не хочу, щоб мої слова сприймалися як моє неприйняття комп'ютерних (а також мультимедійних) технологій. Проте необхідно розуміти, що у будь-якому прогресі є недоліки. А величезні успіхи інформаційних технологій призвели до впевненості багатьох – і тих, хто вчиться, і тих, хто вчить, – що будь-яке знання можна отримати шляхом швидкого натискування на кнопки ящичка, який завжди у рюкзаку або під пахвою. Може, колись так і буде. Повторю, я не консерватор і теж користуюся Інтернетом, різними комп'ютерними сервісами. Але з власного досвіду засвідчу, що нове, а саме про нього мова, знання з комп'ютера не здобудеш. І глибину думок П.Л.Капиці, Л.Д.Ландау, П.Дірака, А.Ейнштейна, Р.Фейнмана, А.Пуанкаре тощо з нього теж не виймеш. Механіку І.Ньютона мені особисто набагато простіше зрозуміти з класичного підручника, а не з викладу у вікіпедії, куди люблять дивитися всі, хто приступає до вивчення нового питання. На жаль, досить часто вивчення на цьому припиняється і носій подібних знань вважає, що їх достатньо, бо не один раз чув від студентів і "просунутих" викладачів, що в Інтернеті можна знайти все.
Категорично з цим не погоджусь – все, що відомо! А що робити з невідомим? І чому всі зарубіжні, але не наші (!), видавництва продовжують великими тиражами видавати і праці класиків, і нові книги, попит на які не зменшується? Росте кількість саме друкованих наукових журналів, а не їх електронних копій, хоча останні дуже популярні і використовувані завдяки своїй зручності і швидкості отримання.
Отже, на моє переконання, школярів і студентів треба більше вчити працювати з книгою, а не наголошувати на всемогутності електронної техніки, якою б потужною і захоплюючою вона не була б. Справжні наукові знання можна знайти лише або, скажу м'якше, в основному, у книжках і, для кого це необхідно, у фахових статтях. Пафос цього мого допису, який можна було обговорити, у тому, що при всіх досягненнях кібернетики, треба все ж більше націлювати молодих людей на роботу головою, бо, боюсь, при такому широкому залученні комп'ютерних засобів до навчально-пізнавального процесу, який вимагається сьогодні, і, треба визнати, подобається студентам, підтримується ними, скоро вони заганятимуться у глухий кут не тільки питаннями про міждисциплінарні зв'язки або розв'язки лінійних рівнянь, а й не знатимуть таблиці множення, робити в умі прості перетворення або розрахунки. Декому таке "передбачення" здасться маячнею, але коли бачиш, як мало знають і можуть сьогоднішні студенти без допомоги інформаційної техніки і як не хочуть що-небудь робити без неї, так вже не думаєш.
У відомій пісні А.Пугачової є твердження: "Все можуть королі!", але потім йдуть слова, що не все – як мінімум, вони не можуть одружитися з коханими. От і я (див. заголовок) хотів би знати, а чи все спроможні вирішити комп'ютерні засоби, що не тільки стали популярними, а й такими, без яких неможливо уявити теперішнє навчання, особливо самостійну роботу будь-якого студента молодших курсів, який в інший спосіб вчитися вже не тільки не хоче, а й вже не вміє.