Івана Микитовича Францевича називають батьком радянської порошкової металургії. Його ідеї склали науковий фундамент у створенні нових матеріалів із заданими властивостями для широкого кола застосувань. Технології металокерамічних виробів, запропоновані ним, дали змогу впровадити в техніку широкий ряд спеціальних матеріалів – антифрикційних, стійких до зношення, армованих, електротехнічних та багато інших.
І.М. Францевич народився в м. Полтаві 3 серпня 1905 року, в сім'ї робітника. У 1929 році закінчив одночасно хімічний і фізико-математичний факультети Харківського інституту народної освіти (сьогодні Харківський національний університет), отримав спеціальність фізикохіміка-металознавця.
У 1929-1941 рр. він працював в Українському науково-дослідному інституті металів, Інституті чорної металургії АН УРСР. Одночасно з 1930 р. викладав у Харківському університеті.
Молодий учений проводив дослідження в галузі високотемпературної міцності і деформованості сплавів у зв'язку з вивченням міцнісних характеристик вуглецевих легованих сталей в широкому інтервалі температур. Дослідив процеси рекристалізації і структурних перетворень при загартуванні і відпуску сталі. Ці дослідження були узагальнені в монографії “Деформация стали при совместной тепловой и механической обработке и физико-механические свойства их при высоких температурах”, яка вийшла в 1933 році.
За роботи, що мали велике наукове значення, молодому вченому в 1934 році було присвоєно звання професора фізичної хімії, і він був обраний членом-кореспондентом АН УРСР.
У 1939 році І.М.Францевич був призначений заступником директора Інституті чорної металургії АН УРСР.
З 1945 по 1957 рік Іван Микитович працював завідуючим кафедрою Київського університету. З 1952 по 1955 рр. він керівник лабораторії спеціальних сплавів АН УРСР, з 1955 по 1973 рр. – директор Інституту проблем матеріалознавства (ІПМ) АН УРСР, а з 1973 р. – зав. відділом цього інституту.
Поряд з вивченням матеріалів з високими показниками жаростійкості, механізмів повзучості сплавів, корозії металів у ґрунті та їх електрозахисту, І.М. Францевич став досліджувати методи і матеріали порошкової металургії, які згодом стали головними в його подальшій науковій діяльності.
З 1961 р. І.М. Францевич – академік АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР (1965 р.), Герой Соціалістичної Праці (1969 р.). Нагороджений двома орденами
Леніна, іншими орденами та медалями; лауреат Державної премії СРСР (1950 р.), Державної премії УРСР (1969 р.), Премії Ради Міністрів СРСР (1981р.).
Світового визнання набуло відкриття і виготовлення металокерамічних виробів та ряду спеціальних матеріалів для впровадження в сучасну техніку.
Сучасна порошкова металургія, основу якої заклав Іван Микитович, дає можливість отримувати матеріали різного призначення
із заданими характеристиками. Вони не піддаються електрокорозії, відзначаються високою електро- і теплопровідністю і технологічністю. Зокрема, методом порошкової металургії групою вчених ІПМ АН України на чолі з професором І.Д. Радомисельським було отримано матеріал для ходової частини першого у світі місяцехода, який добре працював в інтервалі температур від -100°С до +150°С.
За розробками ІПМ в СРСР було побудовано два заводи і понад сто цехів та виробничих дільниц. Свого часу Броварський завод порошкової металургії був найбільшим підприємством порошкової металургії в колишньому Союзі.
Ім'я Івана Микитовича Францевича названо створений ним інститут і вулицю в Полтаві.