Є в Рівненській області поблизу села Тараканів дивовижне місце. Звичайна, здавалося б, лісова дорога веде до звичайного пагорба, в якому навіщось прорізано тунель. Та пройшовши крізь нього, потрапляємо в покинуте місто. Час і природа поступово беруть своє, але ще вгадується стримана краса двоповерхових будівель і неприступна міць бастіонів. Це Дубенський (Тараканівський) військовий форт. Зводити його почали в середині ХІХ ст. для захисту західних рубежів імперії, зокрема залізниці на Рівне. Будували довго – з 1860 по 1890 рр., лише котловани рили понад 10 років. Та споруда вийшла як на той час унікальною: бетонно-земляне укріплення у формі ромбу зі стороною 240 м.
Його оточував рів завширшки 13 м і завглибшки 6 м, а під зовнішніми валами ховалися 105 казематів з 3-метровими стінами: два поверхи над землею і три – внизу. Тут були військові позиції, житлові та складські приміщення, оснащені вентиляцією й опаленням, з електричним освітленням і телефонним зв'язком; конюшня (коні тягали гармати, іноді в сотні пудів вагою), лікарня, церква, автономний водопровід (з трьома незалежними джерелами для технічних і людських потреб), каналізація та ін. Існувала сувора система варти та перепусток, хитромудрі пастки для непроханих візитерів (деякі люки, що скидали необачних на загострену арматуру, залили бетоном уже після Другої світової). Через рів висувався зі спеціальних казематів металевий міст. Територію досі пронизують численні підземні ходи. Камінний тунель веде до центрального двоповерхового корпусу, де містився штаб і навчальні приміщення. Останні мали довгий коридор для шикування й прогулянок, з якого трохи занизькі двері (а щоб кашкета не забули зняти) вели в класи, що сполучалися між собою дверима в бічних стінах. Тобто, вздовж дальньої стіни утворювалася анфілада, крокуючи якою наглядачі стежили за підопічними, які опановували військові премудрості. Гарнізон форту налічував до тисячі осіб (одна артилерійська та дві піхотні роти). На озброєнні мали 40 гармат (деякі стріляли на 13 км) та 10 трилінійних кулеметів. На відкриття завітав сам імператор Олександр ІІІ. Усе було помпезно, велично, але... даремно. Форт так і не став повноцінним військовим укріпленням.
З 1900-х його використовували як склад, з 1905-го – як в'язницю. За іронією долі, під час Першої світової російські війська залишили укріплення, а потім під час Брусилівського прориву в 1916-му вибили звідти австрійських вояків, повною мірою відчувши на собі талант інженерів, які зводили укріплення. У 1920-му бастіон штурмувала кіннота Будьонного, виганяючи звідти поляків. Під час Другої світової форт уже не мав військового значення, поступово перетворившись на склад, у якого змінювалися власники та асортимент. Не вдалося цього бетонно-камінного монстра, що перебуває на балансі військових, пристосувати до чогось і в наші часи. Блимає очицями порожніх вікон та притягує руїнами, щедро порослими зеленню. А ще лякає легендами про примар та чутками, підкріпленими фотознімками.
На сьогодні ця потужна фортеця – як летючий голландець, який залишився без своєї команди. Але, можливо, вечорами, коли роз'їжджаються туристи і форт порожніє, старі вояки повертаються у свої казарми. Про всяк випадок, не лише на його території, а навіть в околицях не зважуються ночувати ні місцеві дослідники, ні допитливі зайди. А останніх стає все більше, адже таємниче завжди вабить, а мальовничі залишки цегляних стін кличуть повертатися сюди знову і знову. Фотосесії тут влаштовують не лише початківці-аматори, а й відомі глянцеві видання.