Катастрофа на ЧАЕС: тридцять один рік по тому

26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, що сколихнула весь світ. Майже відразу на місце аварії стали прибувати фахівці, відряджені для проведення робіт на аварійному блоці й довкола нього, а також військові частини, як регулярні, так і укомплектовані з терміново призваних військкоматами резервістів. Пізніше цих людей стали називати "ліквідаторами"; їх загальна кількість склала близько 600 тисяч.

У стислий термін – з липня по листопад 1986 року – над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС було зведено захисну споруду (трохи пізніше вона одержала неофіційну назву "саркофаг"), що захищала навколишнє середовище від подальшого забруднення надзвичайно небезпечними радіоактивними продуктами, що продовжували інтенсивно виділятися зі зруйнованого енергоблоку. На будівництво цієї унікальної споруди, яку зводили 90 тисяч людей, пішло 400 тисяч кубометрів бетону й 7000 тонн металоконструкцій.

Однак згодом стало зрозуміло, що спішно зведений саркофаг не в змозі залишатися ефективним довгі роки. Тому 10 серпня 2007 року між Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС" і консорціумом Novarka (спільне підприємство у складі французьких компаній VІNCІ Constructіon Grands Projets і Bouygues Travaux Publіcs) було підписано контракт на проектування, будівництво та введення в експлуатацію першого пускового комплексу Нового безпечного конфайнмента об'єкта "Укриття" (так званого об'єкта "Укриття-2", або "Саркофаг-2"). Вартість контракту оцінювалася в 1,424 млрд євро (сукупна вартість завершеного проекту становить більше 2 млрд євро).

Роботи з реалізації грандіозного проекту почалися буквально відразу.

На першому етапі, що тривав три роки – з 2008 по 2010 рік – були проведені роботи з очищення території (вивезено 158000 м3 технологічних матеріалів і радіоактивних відходів) і підготовлений майданчик для майбутнього будівництва.

На другому етапі – з 2011 по 2013 рік – було здійснено будівництво фундаментів монтажної й транспортної зон, а також зони обслуговування безпечного конфайнмента.

На будівництві нового укриття вахтовим методом, щоб не перевищити допустимі дози радіації, самовіддано працювали більше трьох тисяч людей. А необхідна фінансова допомога була надана з боку  28 країн-донорів Чорнобильського фонду "Укриття".

Складання "Арки" почалося 13 березня 2012 року, а закінчилося через чотири роки. Параметри її вражають: маса 37000 тонн, ширина 257,44 м, висота 108,39 м, довжина 150 м, а довжина підземних комунікацій об'єкта – 21 км! Термін служби "Арки" фахівці оцінюють у 100 років за температури експлуатації від мінус 30 до плюс 500 С. При цьому сейсмічна стійкість споруди становить 9 балів за шкалою Ріхтера.

Складену на монтажному майданчику "Арку" в листопаді 2016 року було "насунуто" на зруйнований четвертий енергоблок поверх первісного саркофага. Переміщення нового укриття з монтажного майданчика безпосередньо на колишній саркофаг було здійснено за допомогою 224 гідравлічних домкратів, що рухали грандіозну конструкцію за один цикл на 60 см. Розпочате 14 листопада насування "Арки" тривало чотири доби, при цьому час безперервного руху склав близько 33 годин. При цьому на момент будівництва "Арка" стала найбільшою пересувною наземною спорудою.

Орієнтовно завершення будівництва та остаточне введення в експлуатацію "Арки" планується на листопад 2017 року. Після цього також передбачено демонтаж і захоронення нестабільних будівельних конструкцій існуючого "Укриття".

Сьогодні на території Чорнобильської АЕС також ведуться роботи із завершення будівництва та введення в експлуатацію "Сухого сховища відпрацьованого ядерного палива" (СХВЯП-2). Бетонний модуль зберігання, що простягнувся на багато десятків метрів, дає змогу вмістити 21297 відпрацьованих тепловидільних збірок реакторів РМБК-1000.

…Після подій 26 квітня 1986 року на світ з'явилося вже два покоління землян, представники яких знають про аварію на Чорнобильській АЕС лише з чуток. І дай Боже, щоб надалі нікому з них не довелось бути не тільки учасниками, але навіть свідками подій, подібних найбільшій техногенній катастрофі, що сталася наприкінці минулого тисячоріччя.

Ігор Мікульонок, фото автора