2010 рік – двохсота річниця з дня народження великого польського композитора-романтика Фредеріка Шопена. “О, Шопен!” – почуються радісні вигуки. Хоча знайдуться, певно, й ті, хто не матиме й гадки, хто це. Спробуймо зараз відволіктися від наших сірих буднів і згадати геніального композитора, що відкрив світу прекрасну душу польського народу і ще за життя став для співвітчизників символом боротьби за визволення пригнобленої Батьківщини. Творчість цього митця через майже сто років після його смерті лишалась настільки живою та актуальною, що під час фашистської окупації Польщі німці під страхом смерті забороняли виконання його творів. Згадаймо людину, серед учнів і друзів якої було чимало поляків і з України.
Народився Фредерік Шопен 1 березня 1810 р. неподалік від Варшави в маєтку Желязова Воля в родині гувернера. Батько глибоко національного генія був французом. Рідкісна музична обдарованість Фредеріка проявилась дуже рано. Жадібно вслухався він у гру фортепіано та спів своєї матері, не відходив від інструмента під час музичних занять сестри Людвіки, яка згодом і стала його першим учителем. У п’ятирічному віці Шопен уже впевнено виконував невеличкі п’єси. І якщо врахувати, що “вчителька” його була аж на три роки старша, сама грала на середньому рівні, а “педагогічний досвід” її обмежувався заняттями з братом, то нескладно зрозуміти, що маленький Шопен, по суті, почав грати самотужки. Батьки відреагували на виняткові здібності сина і в шість років віддали хлопчика вчитися до досвідченого та знаменитого у Варшаві чеського педагога Войчеха Живного, який став його єдиним учителем гри на фортепіано.
Фредерік рано починає писати музику. У сім років у привітанні до дня іменин батька він пише: “Мені було б легше висловити почуття за допомогою звуків”. Слава про маленького вундеркінда миттєво розлетілась Варшавою, Польщею, а згодом і світом. Але про це далі.
Перший публічний виступ Шопена відбувся наприкінці лютого 1818 р. З цього часу віртуоз часто грає в домах батькових друзів, а також стає бажаним гостем у салонах польських аристократів і в палаці великого князя Костянтина.
Через слабке здоров’я початкову освіту Шопен здобуває вдома. Згодом вступає до Варшавського ліцею, який закінчує 1826 р. з похвальним листом. Далі продовжує навчання в Головній школі музики в Ю.Ельснера, який згодом називатиме його “музичним генієм”.
Для подальшого розвитку та вдосконалення таланту 1829 р. Шопен відвідує Відень і Прагу, і з кожним наступним його виходом на сцену захоплення все більше, а овації все гучніше, що приємно дивує композитора.
На концерті 1829 р. Фредерік зустрічає своє перше кохання, перший ідеал, першу музу. Нею була співачка Констанція Гладковська. Саме тоді Шопен зближується з молодими прогресивними літераторами, провідниками романтизму, серед яких були також вихідці з України: Маврикій Мохнацький, Стефаній Вітвицький, Юзеф Богдан Залеський та інші.
2 листопада 1830 р. після блискучого прощального концерту в Національному театрі Шопен назавжди залишає Варшаву. Та попри те, до кінця життя Шопен думками буде вдома. І тільки там – на рідній землі серед рідних йому людей – він по-справжньому почуватиметься щасливим.
1815 р. на політичній карті виникло Царство Польське, що входило до складу Російської імперії, але мало права автономії. З часом ці права все більше урізались, що сіяло невдоволення та роздратування польського народу. Згодом у країні починаються жорстокі репресії, тисячі людей відправляють до Сибіру на каторгу. У час, коли становище в країні не з легких, Шопен найбільше хвилюється за свій народ, але й зарадити нічим не може. Не можна не згадати про лист до Ю. Ельснера, з якого ясно видно, яким патріотом був Фредерік: “З дня, коли я дізнався про події 29 листопада, і до цього часу я не відчував нічого, крім неймовірної тривоги та смутку, і даремно Мальфатті запевняє, що кожен артист – космополіт. Якщо це й так, то артист я ще в колисці, а як поляк уже почав третій десяток…”
26 лютого 1832 р. Шопен дає свій перший концерт у Парижі і займає почесне місце на паризькому Олімпі. Пізніше Ф. Ліст писав: “Пригадуємо його перший виступ у залі Плейєля, коли оплески, що зростали з подвійною силою, здавалось, ніяк не могли відтворити наш ентузіазм…”
Хоча цей концерт, як і попередні, приніс композитору велику славу, давалась взнаки і фінансова скрута. Та вже за кілька місяців він починає педагогічну діяльність, що до кінця його нетривалого життя була суттєвою складовою його доходів. Окрім професійних піаністів, його учнями були представники багатьох аристократичних сімей. У своєму листі другу дитинства Д.Дзевановскому Фредерік іронічно відгукується про свої успіхи в салонах паризької верхівки: “Артисти мене люблять і поважають. Люди з великим ім’ям присвячують мені свої твори раніше за мене; так Піксис свої останні Варіації з воєнним оркестром присвятив мені. Студенти Консерваторії, учні Мошелеса, Герца, Калькбреннера – словом, справжні артисти – беруть у мене уроки, ставлять моє ім’я поряд з іменем Фільда – словом, якби я був іще дурніший, то вважав би, що досяг вершини своєї кар’єри…”
Згодом шопенівські твори починають видавати паризькі нотні видавництва. У Парижі Шопен спілкується з багатьма польськими літераторами, серед яких був і знаменитий А. Міцкевич.
Щодо особистого життя митця, з цим складніше. Чимало жінок викликало у Фредеріка палкі почуття. Та тільки з однією – відомою письменницею Жорж Санд – він пов’язав своє життя. Проте і з нею не судилося митцеві дожити віку. Останні роки життя Шопен проводить один, без сім’ї. 17 жовтня 1849 р. на цьому світі меншає ще на одного Генія.
Наприкінці лютого цього року у Варшаві проходив Третій міжнародний симпозіум, присвячений 200-річчю з дня народження Фредеріка Шопена. Там я з гордістю презентувала нашу країну. У своїй доповіді “Шопен. Погляд із України” я вперше на міжнародному рівні розповідала про поляків, народжених в Україні, близьких великого композитора, а також про багатьох польських музикантів із України, які зробили значний внесок у вивчення його творчого спадку.