Ще у 2007 році лектор Німецької академічної служби обімну студентами (DAAD) Ларс Льокнер пішов на авантюру та вирішив організувати німецькомовну театральну трупу аматорів. То були вже досвідчені студенти та новачки, які хоча б пару слів могли сказати німецькою мовою. Починалося все з простих вправ та етюдів, а весною 2008 року поставили п'єсу «Міщанське весілля» за Бертольдом Брехтом, яку відвідало за два вечори понад 250 глядачів. У цьому навчальному році ідею німецькомовного театру підхопив та почав розвивати Флоріан Рінеш, також лектор DAAD, але не в КПІ, а в Університеті ім. Шевченка. Сформувалося 2 театральні групи, які складалися із студентів різних вузів та спеціальностей, а також двох молодих викладачок факультету лінгвістики, закоханих у театр. Режисерами були Ларс Льокнер та Флоріан Рінеш. Акторський колектив аматорського театру налічував 19 акторів.
П'єса, яку поставили 21 травня 2009 року, виглядала вже більш професійно, адже були задіяні фахівці з освітлення, декорацій та гриму. Репетиції тривали весь другий семестр. Соціально-політичну комедію «Туди й назад» написав австро-угорський письменник Едьон фон Хорват, безсумнівно спонукаючи задуматися читача над законами та порядками тих країн, де ми живемо. Вся дія відбувається на кордоні двох держав, де стоїть вигнаний звідусіль пан Хавлічек. Невдовзі на кордоні розвиваються цікаві події – інкогніто зустрічаються прем'єр-міністри обох країн, але кожен з них приймає Хавлічека за свого колегу, а не вигнанця. У цей самий час до контрабандистів, перевдягнутих у монахиню та медсестру, залицяється пристаркуватий прикордонник. Не обходиться в п'єсі і без романтичних сцен, і без бійки, але все приймає щасливий кінець.
Перший акт зіграла група з Університету Шевченка, а другий, більш динамічний та веселий акт – група КПІ. Через це дійові ролі виконувалися двома різними акторами: більше того, деякі з них в одній частині були зіграні хлопцями, а в іншій – дівчатами. Всі замаскувалися під накладними бородами та вусами, намальованими зморшками та перевтілилися в австрійських службовців 19-го сторіччя.
Багато душевних та моральних зусиль доклали всі: і актори, які грали іноземною мовою, й режисери, які виступили також у ролі викладачів мови, а також всі ті, хто активно брав участь у створенні спектаклю. Аплодисменти глядачів були найціннішою похвалою та радістю для них усіх, а також приводом продовжувати розпочату традицію грати на сцені Малого залу КПІ. Сподіваймося, що спектакль надихнув глядачів до участі в таких проектах та наблизив їх до історії та мистецтва.