На годиннику – 6.20. Неділя. Йду по Борщагівській і видивляюся клуб “Інтонація”. Я – першокурсник, профорг групи ТС-82 Інституту телекомунікаційних систем. Керівник профбюро ІТС призначив цей час і місце, сказавши, що всі профорги КПІ їдуть на екскурсію до Умані. Чесно кажучи, поки не зовсім розумію, ні що таке профорганізація, ні своїх обов'язків. Адже не пройшло ще й місяця, як збулася моя мрія і я став студентом найкращого ВНЗ столиці. Мені ще багато неясно: тут би з навчанням розібратися. А ще й громадська робота. Поки я тільки зрозумів, що буду збирати членські внески. Добре, на зборах усе пояснять.
От і потрібна адреса. Відразу стало веселіше, життя вирує: багато комфортабельних автобусів, хтось керує посадкою, хтось когось шукає, сміх. Побачив знайомі обличчя. Не спізнився, моя посвята в профорги почалася.
Як тільки рушили, прямо в автобусі профорги старших курсів почали лікнеп. Виявляється, профспілка КПІ – це дійсно серйозна організація. Ніколи б не подумав, що у студентів є стільки прав, мені здавалося, що є тільки обов'язки і розраховувати потрібно лише на самого себе. Аж ні, не так. Як пояснили старші товариші, профспілкова організація, зокрема, відповідає за вирішення наступних питань.
Найбільш пекуче, особливо для першокурсників – це відрахування. Отож, відрахувати студента можуть тільки зі згоди профспілкової організації університету. Уже непогано, особливо, якщо мова йде про дітей-сиріт, інвалідів тощо. Друге – це організація відпочинку та оздоровлення. Чекаєш-чекаєш на ці канікули, а вартість поїздки в санаторій – це не одна і не дві стипендії. А тут, виявляється, у КПІ є бази відпочинку. Цілих чотири. І санаторій-профілакторій – здоров'я поправити. З урахуванням вартості медобслуговування, дуже навіть корисна опція. А ще в КПІ є власна поліклініка. Ну і третє – це організація дозвілля. Навіть не підозрював, скільки тут усіляких можливостей для студентів – і спортивні секції, і творчі колективи, різноманітні конкурси – на будь-який смак і уподобання.
Поки все це розповідали, дорога привела нас до Умані. Ось і дендропарк «Софіївка» – одне з найкрасивіших місць України. І не віриться, що Софіївці вже 210 років. Я вже бував тут, але із задоволенням приїжджаю ще і ще. Пройшлися парковими алеями, помилувалися Соколиним ставком, посиділи в гроті Каліпсо, пропливли підземною річкою. Зазвичай там юрби народу, а того разу дощ майже всіх порозганяв. Багато моїх товаришів потрапили в Софіївку вперше, тому не відставали від екскурсовода. Було приємно показати їм свої улюблені місця.
Час пролетів швидко, команда «по автобусах», і ми, щойно перезнайомившись, їдемо назад. Усім видали щоденники профспілкового організатора. Як виявляється, багато в мене обов'язків! Але це громадське навантаження вже не здається мені непотрібним і незрозумілим, я відчув гордість і, що головне, свою корисність для одногрупників. Приїду, багато чого їм розповім. І постараюся стати справжнім профоргом.