У репертуарі київських театрів майже не зустрінеш п’єс Бертольда Брехта, і це, мабуть, не через складність його постановки, а, швидше, через непідготовленість глядача сприймати таке дійство. Однак 29 травня глядачі вистави “Весілля” (у переважній більшості – студенти) довели: діалектичний театр Брехта цікавий молоді, навіть якщо постановка – німецькомовна. Останнє, проте, не виявилося проблемою: подивитися виставу прийшли не лише знавці німецької. Як згодом виявилося, і самі актори лише опановують цю мову.
Восени 2007 року при НТУУ “КПІ” була створена німецькомовна театральна група. Складається вона, в основному, зі студентів і викладачів факультету лінгвістики та Спільного українсько-німецького факультету машинобудування. Очолює групу викладач кафедри теорії, практики та перекладу німецької мови, а також українсько-німецького машинобудівного факультету, лектор DAAD Ларс Льокнер.
Фабула п’єси “Весілля” нелегка для постановки. Під час святкування весілля в помешканні молодят стоїть напружена атмосфера. Мати нареченого намагається виправити становище, а батько нареченої своїми історіями наганяє нудьгу на гостей. Сестра нареченої безцеремонно фліртує з чоловіками, псують настрій нахабні та брутальні жарти друга. Крім того, під час святкування постійно розвалюються старі меблі. Марно намагаються молодята створити святкову атмосферу, напруження виникає, коли під час танцю подруга починає сваритися з нареченою. Подальший розвиток подій лише загострює істерію та злість серед гостей. Продовжують розвалюватися меблі. Останньою краплею стає звістка про те, що наречена перебуває на п’ятому місяці вагітності, а наречений виганяє друга з помешкання. Наприкінці вистави нещасні молодята залишаються на самоті серед напівзруйнованих меблів, допивають вино, сміються з невдалого свята та завалюються разом у ліжко, що також під ними розвалюється...
Після вистави пан Льокнер відповів на декілька питань.
– Пане Льокнер, скажіть будь ласка, чому такий вибір п’єси? І чи легко було над нею працювати?
– Почнемо з того, що брехтівські п’єси спонукають глядача більше до роздумів над ідеєю вистави, аніж до співпереживання. Крім того, кількість персонажів п’єси відповідала кількості акторів у групі. Працювати над “Весіллям” Б.Брехта ми почали в лютому. Це виявилось нелегкою справою, адже ідея п’єси не на поверхні, дуже багато значили навіть погляди і жести, над якими довелось попрацювати.
– А як Ваші вихованці? Чи подобається Вам з ними працювати?
– Безперечно, подобається. Кожен учасник проникся своєю роллю, самостійно збирали реквізит для вистави, створювали декорації. Працювати із зацікавленими студентами – це вдячна справа. Ми всі витратили багато зусиль на те, щоб вистава пройшла на високому рівні. Для більшості учасників групи ця вистава була дебютною, тому спочатку вони дещо соромились, але поступово повністю розкрилися.
Своїми враженнями поділилися учасники вистави. Шинкарьова Антоніна, зварювальний факультет, ЗП-33.
– Що тобі дали заняття в театральній групі?
– На Спільному українсько-німецькому факультеті машинобудування я почала вивчати німецьку мову з нуля. Заняття в театральній групі допомагали засвоїти мову, призвичаїтись до неї. Крім того, навчаючись акторській майстерності, відчуваєш себе більш вільно, більш розкуто.
Вольштейн Світлана, факультет лінгвістики, ЛН-31.
– Чи подобається тобі займатися в театральній групі?
– Звичайно. На репетиціях крім загальних вправлянь у акторській майстерності, пан Льокнер давав нам голосові вправи, ми розспівувались, розробляли мову. До речі, вино, що стояло на столі під час вистави, – це темний виноградний сік, а світлий – правив за суп.
Під час вистави в залі не було вільних місць. Щоб краще бачити, глядачі з останніх рядів стояли. Впевнена, що ті, хто не знав німецької, розуміли все з інтонації, міміки і жестів, адже театр – мистецтво полікультурне та інтернаціональне.