Як відомо, звучання слова “Київ” у різних мовах відрізняється мало. Але чи кожній столиці в цьому поталанило так, як нашій? На жаль, ні. Найчастіше неправильній інтерпретації назв міст сприяв своєрідний мовний егоїзм – краще змінити на свій лад, аніж називати правильно. До того ж і норми правопису змінювались. Якщо російський правопис протягом радянського періоду зазнав змін двічі – 1918 та 1956 рр., то український за цей час – аж 6 разів! Це відбилося зокрема у правописі іншомовних географічних назв, в т.ч. назв столиць держав. Погляньмо, як видозмінились деякі з них.
Хоча відповідно до норм українського правопису подвоєння приголосних у власних назвах зберігається – напр., Голландія, Марокко. Ліс(с)абон (як, до речі, й Росія) в цьому випадку чомусь залишався винятком. То його писали з одним с, то з двома. Таке авторитетне видання, як “Українська радянська енциклопедія” 1960-х рр. подає назву португальської столиці з одним с. Згідно з сучасним правописом (1990 р., остаточна редакція 1993 р.) нормою є подвоєння. Сподіваємося, це назавжди.
Назва іспанської столиці також довгий час “випадала” з загальноприйнятих норм української мови, оскільки писалася через і: Мадрід, тоді як у всіх інших географічних назвах традиційно після р вживалось и: Париж, Рим, Рига. У новому правописі цю розбіжність ліквідовано. До речі, це зручно й для російськомовного населення, оскільки тепер Мадрид – як, до речі, Алжир та Вашингтон, пишеться так само, як по-російськи.
Щодо Рима – окреме питання. У назві столиці Італії насправді нема й ніколи не було звука і, тим більше букви и. В оригіналі назва цього міста звучить як Рома. Проте в нас цей варіант, звичайно, не приживеться, бо нагадує “зменшене” чоловіче ім’я. Та й взагалі “не пощастило” багатьом відомим італійським містам: ми називаємо їх неправильно, напр. Неаполь (а треба На’полі), Генуя (замість Джено’ва) та ін. Певно, так і лишиться.
Мабуть, найбільше з-поміж західноєвропейських столиць видозмінили назву столиці Данії. Ми вимовляємо Копенгаген, а мовою оригіналу – Кьобенхавн. До речі, друга частина слова – “хавн” – означає “гавань”. Насправді ніякого “гаген” там немає. Не завжди однаково звучала й назва столиці Фінляндії. Колись, за часів шведського, а згодом російського панування це місто називалося Гельсінгфорс. Коли Фінляндія стала незалежною, її столиця офіційно здобула назву Хельсінкі. Тепер же, згідно з новою редакцією правопису, нормою написання є Гельсінкі. Хоча в принципі латинську букву Н засобами нашої мови можна передавати як через Г, так і через Х.
Окремо слід торкнутися питання правопису назв столиць країн, які були республіками Радянського Союзу, а тепер звуться “ближнім зарубіжжям”. Столиці Вірменії та Грузії – Єреван і Тбілісі, перебуваючи в складі Російської імперії, звалися відповідно Ерівань, Тіфліс. На початку радянського періоду історії їх назви було виправлено. А ось назва столиці Азербайджану (мовою оригіналу – Баки) у більшості мов світу так і залишилась Баку. Мабуть, тому, що носіям російської (як і західноєвропейської) артикуляції вимовити кы важко або й неможливо.
У Радянському Союзі існувала певна розбіжність: мовою “міжнародного спілкування” – російською – назви деяких республік писались не так, як їхніми рідними мовами. Це стосується й назв столиць. Наприклад, естонці лише з 1989 р. домоглися, щоб назва їхньої столиці в російському правописі передавалася не лише з двома л, але й з двома н: Таллинн. Нині це стосується й українського правопису. Інша річ – хто може так вимовити?
Хоча назва колишньої столиці Казахстану складається з двох слів Алма-Ата, що означає в перекладі “батько яблук”, проте згідно з правилами казахської граматики вона і в радянський час, і нині писалася й пишеться Алмати. Слов’янськими ж мовами так почали передавати це слово лише на межі 1980-х та 1990-х рр., перед розпадом СРСР.
Назва столиці Туркменії нині й для нас звучить не Ашхабад, а Ашгабад. Хоча, як уже зазначалось, звуки г та х, особливо в тих мовах, які досить віддалені від нашої, можуть взаємозамінюватись. У даному разі, як нам здається, це не принципово. Але слід поважати думку туркменів – якщо вони так бажають, нехай буде Ашгабад. До речі, якщо точно дотримуватись правопису носіїв кожної мови, слід було і Ташкент писати через о: Тошкент, бо так прийнято по-узбецьки. Але до цього поки що не дійшло.
Схожа історія з назвою столиці Молдови. Кожному, хто виріс у Союзі, була відома назва в російській транскрипції – Кишинев (український варіант Кишинів). Проте, починаючи з кінця 1980-х рр., а особливо після розпаду СРСР, молдавани наполягають, щоб у ЗМІ завжди звучала назва Кишинеу – як вона звучить їхньою мовою.
Нарешті про назви столиць двох територіально найбільших країн світу – Росії та Китаю. Здавалося б, невже важко вимовити слово Москва? А її ж як тільки не кличуть: англійці Moscow, французи – Moscov (читається Моску’), німці – Moskay.Чому це так? Виявляється, західноєвропейцям важко вимовляти три приголосні звуки підряд. Для нас це дивно, але так і є.
Якщо ми скажемо китайцю, який не вивчав європейських мов, слово Пекін, він нас не зрозуміє, бо такої назви у китайській мові просто немає. Як же вони називають свою столицю? Насправді – Бейцзін (у деяких діалектах Бейпін). Це слово складається з двох частин і означає в перекладі “північна столиця”. Назву Пекін ще в середньовіччі придумали європейські мандрівники, щоб не вимовляти специфічно китайське звукосполучення “цз”.
А тепер помандруємо по карті на південь від Китаю. Там знаходиться Бірма, яку тепер частіше називають М’янма. Мешканці цієї країни завжди називали свою столицю Янгон , але світові ще з часів британського панування був відомий варіант Рангун. Нині назва Янгон є загальноприйнятною, але оскільки світ звикає до неї поступово, на деяких географічних картах назви Янгон та Рангун співіснують.
На закінчення слід сказати: наші пращури через свою недостатню обізнаність або недбалість колись наробили у власних назвах чимало помилок. Наприклад, назва колишньої турецької столиці, мабуть, була запозичена в усній формі, бо у всіх слов’ян звучить Стамбул, а мовою оригіналу – Істанбул. Певно, хтось колись просто недочув...
Тож слід бути пильним й обережним, щоб не наробити нових помилок, які буде важко потім виправити.