Георгій Григорович Єфіменко (30.01.1917, м. Дніпропетровськ) - член-кореспондент НАН України професор.

Більше трьох десятиліть працює в НТУУ “КПІ” член-кореспондент НАН України професор Георгій Григорович Єфіменко, життя та трудова діяльність якого пов’язані із цілою епохою становлення та розвитку нашої держави, реформуванням системи управління вищою і середньою спеціальною освітою, наповнення напрямку освіти новим змістом.

Після закінчення фабрично-заводської семирічки (тоді не було ще десятилітньої школи) та ФЗУ Металургійного заводу імені Петровського – Г.Г.Єфіменко працював на заводі, навчався на робітфаці, вступив у 1935 р. до Дніпропетровського металургійного інституту, який закінчив у 1940 р. за спеціальністю “Металургія чавуну”. Трудова діяльність Георгія Григоровича повинна була розпочатися на Криворізькому металургійному заводі, куди його було направлено, але суворі передвоєнні часи внесли свої корективи в життєві плани молодого вихованця славетної металургійної школи. Через два тижні після успішного захисту диплома Г.Єфіменко опинився на Західній Україні бійцем навчальної батареї 23-го артилерійського полку, а вже на третій день війни – на посаді заступника командира батареї зенітно-артилерійського полку, що охороняв Київ, згодом – брав участь в обороні Воронежа. У лютому 1943 р. Г.Г.Єфіменка було направлено на посаду начальника політвідділу 8-ої зенітно-артилерійської дивізії у складі 1-ї Гвардійської танкової армії, шлях до Дніпра якої почався з пекельних боїв на Курській дузі, опісля було визволення Києва та України, бої за Зеєловські висоти на підступах до Берлина та його взяття.

Демобілізацією в 1946 р. закінчився такий складний, на межі людських можливостей, та героїчний військовий шлях на початку дорослого життя Георгія Григоровича.

Надалі – повернення до Дніпропетровська та робота в металургійному інституті інженером-дослідником, навчання в аспірантурі, захист кандидатської дисертації. У 1951 р. Г.Г.Єфіменка було рекомендовано директором Дніпродзержинського металургійного інституту, але при затвердженні на цю посаду його було направлено у відділ науки та вищих навчальних закладів ЦК Компартії України, який саме тоді формувався, де Георгій Григорович працював завідувачем сектора науки, а згодом заступником завідувача цього відділу.

На 1955-1959 роки припадає перший період діяльності Г.Г.Єфіменка на посаді першого заступника міністра вищої освіти в щойно організованому республіканському міністерстві. Це були часи швидкого розвитку вищих і середніх навчальних закладів, викликані прискореним економічним розвитком держави та підвищеною потребою у фахівцях. Тоді, з ініціативи та за активною участю Г.Г. Єфіменка, було організовано Алчевський гірничо-металургійний інститут, філії крупних інститутів у Кадієвці, Запоріжжі, Рубіжному, Сімферополі, Нікополі, Кривому Розі, Вінниці та в інших містах. Згодом ці філії перетворилися на високого рівня вищі навчальні заклади.

Упродовж майже всього життя Георгій Григорович не поривав зв’язків із вищою школою. Знаходячись на посаді першого заступника міністра, він працював за сумісництвом у КПІ на кафедрі доменного виробництва і теорії металургійних процесів, а згодом, вже перебуваючи на посаді міністра, був керівником і активним учасником методологічного семінару професорсько-викладацького складу інженерно-фізичного факультету.

Такого роду діяльність дозволяла Г.Г.Єфіменку щедро ділитися із студентами та співробітниками набутим неоціненним досвідом у галузі металургійного виробництва, спонукати студентів до оволодіння фундаментальними знаннями; участь у роботі методологічного семінару дозволяла викладачам навчатися розставляти акценти в подіях державно-політичного життя, більш чітко орієнтуватися у поточному моменті.

Після роботи ректором Дніпропетровського металургійного інституту протягом близько 10 років другий, іще більш продуктивний період діяльності Г.Г. Єфіменка, припадає на роки 1973-1984 вже на посаді міністра вищої і середньої спеціальної освіти.

На цій посаді Г.Г. Єфіменко багато робив для розвитку вищої школи України, для підвищення рівня підготовки висококваліфікованих фахівців та їх ефективного використання. І на сьогодні є актуальними основні напрямки роботи міністерства, очолюваного Георгієм Григоровичем у 70-80-ті роки, коли затверджувалося ставлення суспільства до освіти як до фундаменту його майбутнього.

У 1985 р., за підтримки декана інженерно-фізичного факультету професора Д.Ф. Чернеги, Г.Г. Єфіменко організував на цьому факультеті науково-дослідну лабораторію нових процесів та технологій у металургії, науковим керівником якої він є і до сьогодні. У цій лабораторії визначаються головні стратегічні напрями та перспективи науково-технічного розвитку чорної металургії, виробляються пропозиції із здійснення науково-технічних і організаційних рішень для умов України. Так, останнім часом лабораторія отримала державне завдання і виконала проект “Аналіз технологічного розвитку чорної металургії світу і розробка наукових основ стратегії створення високоефективної технологічної структури чорної металургії України”.

Успішному виконанню цього проекту сприяв великий науковий досвід члена-кореспондента НАН України, доктора технічних наук, професора Г.Г. Єфіменка, у доробку якого більше 200 наукових праць, у тому числі 60 винаходів. Наукові роботи Г.Г. Єфіменка присвячені дослідженням агло-доменного виробництва, створенню автоматичних систем управління доменною плавкою, вивченню фізико-хімічних процесів металургійного виробництва.

За безпосередньою участю Георгія Григоровича були підготовлені та вийшли з друку підручники для вищих навчальних закладів: “Металургія чавуну”, “Сталь на рубежі століть”, монографії “Сталь і альтернативні матеріали”, “Аналіз розвитку і техніко-економічні проблеми прогресу виробництва сталі у світі”.

Георгій Григорович був депутатом Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР (1974-1985), членом ЦК Компартії України (1975-1985). Він – лауреат Державної премії УРСР (1983), нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, Трудового Червоного Прапора; медалями “За визволення Варшави”, “За взяття Берліна”, “За перемогу над Німеччиною”.