Права людини: право на освіту та роль ЮНЕСКО

26-27 квітня 2006 року відбулася регіональна нарада експертів з прав людини в полі компетенції ЮНЕСКО “Право на освіту в країнах перехідного періоду (пріоритети, позитивний досвід, труднощі, перспективи)”.

Особливо треба підкреслити, що ця регіональна нарада проходила в Києві під головуванням Генерального директора ЮНЕСКО Його Високоповажності Коіщиро Мацуура. Від НТУУ “КПІ” в нараді взяли участь: координатор кафедри ЮНЕСКО “Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика” проф. С.І.Сидоренко, заступник першого про¬ректора проф. В.І.Шеховцов та директор Українського інституту інформаційних технологій в освіті доц. І.Г.Малюкова. На нараді було презентовано напрацювання та зазначено місце Київської політехніки в забезпеченні рівних прав доступу до знань через дистанційну освіту для всього регіону та діяльність кафедри ЮНЕСКО, Українського центру гендерної освіти.

Проголошення права людини на освіту проходить червоною ниткою у фундаментальних міжнародних документах – Статуті Організації Об’єднаних Націй (26.06.1945р.) і Загальній декларації прав людини (10.12.1948 р.). Згідно зі статтею 55 цього Статуту ООН зобов’язується сприяти “розвитку міжнародних проблем в галузі економічній, соціальній, охорони здоров’я і подібних проблем; міжнародному співробітництву в галузі культури і освіти”.

Загальна декларація однозначно закріплює право кожної людини на обов’язкову безплатну початкову і загальну освіту, на загальнодоступну технічну та професійну освіту і однаково доступну для всіх вищу освіту на основі здібностей кожного; основні вимоги до освіти – спрямованість її на повний розвиток людської особистості і відношення поваги до її прав та основних свобод (Стаття 26 Декларації).

До проблеми права на освіту Організація Об’єднаних Націй звертається і в наступних своїх рішеннях.

Так, в Декларації соціального прогресу та розвитку (резолюція 2542 Генеральної Асамблеї від 11 грудня 1969р.) визначені головні завдання на національному і міжнародному рівнях на шляху соціального прогресу та розвитку:

– викорінення неписьменності, забезпечення права на загальний доступ до культури та на безплатне обов’язкове навчання на початковому рівні та на безплатне навчання на всіх рівнях; підвищення загального рівня освіти протягом усього життя;

– вживання заходів з метою прискорення та поліпшення загальної професійної та технічної освіти;

– підвищення загального рівня освіти, забезпечення безперервного процесу освіти, конструктивне використання вільного часу, особливо часу дітей та підлітків.

Особливо активну роль у забезпеченні права людини у сфері освіти на рубежі тисячоліть відіграє ЮНЕСКО. Найбільш важливими документами з цього питання є “Всесвітня декларація про освіту для всіх” (Таїланд, 5-9 березня 1990 р.), “Десятиріччя освіти у сфері прав людини”, “Резолюція Генеральної Асамблеї Організації

Об’єднаних Націй від 23.12.1994 р. по Плану дій, що представлений ЮНЕСКО на 1995-2005 роки”.

Важливою подією в контексті розробки проблеми освіти для всіх (ОДВ) є Джакартська декларація (прийнята у м. Джакарта, Індонезія, на міжнародній конференції з права на базову освіту “як одного з основних прав людини та правовим рамкам його фінансування” 2-4 грудня 2005 року). Декларація визначила базову освіту міжнародно визнаним правом, взаємопов’язаним з правами на розвиток, як серцевину освіти для всіх, що сприятиме зміцненню демократії, соціально-культурному розвитку.

За період членства – з 12 травня 1954 р. – Україна неодноразово виступала ініціатором найважливіших міжнародних актів ЮНЕСКО (декларацій, конвенцій, рекомендацій), пов’язаних з реалізацією права людини на освіту, в тому числі Конвенції щодо протидії дискримінації у сфері освіти (1960 р.), Декларації про расу і расові забобони (1978 р.), Конвенції про технічну і професійну освіту (1989 р.); наша держава є активним членом керівних органів у системі ЮНЕСКО: Виконавчої ради, комітетів, комісій, а на 32-й сесії Генеральної конференції Організації (жовтень 2003 р.) Україну обрано до Ради міжнародного бюро з питань освіти.

Це дає можливість Україні активно впливати на розробку та впровадження рішень з компетенції ЮНЕСКО на міжнародному рівні, на визначення програмних напрямків діяльності Організації. В той же час можливості ЮНЕСКО активно використовуються Україною для розповсюдження, популяризації серед світової співдружності інформації про освіту, науку і культуру України.

Цілі і завдання ЮНЕСКО в галузі освіти для країн, що розвиваються, зрозумілі й для колективу НТУУ “КПІ”, викладачів, науковців Київської по¬літехніки, багато з яких брали участь у виконанні освітніх програм ЮНЕСКО, зокрема, в країнах Африки в 60-80-х роках минулого століття (проф. Володимир Шеховцов, доц. Богдан Скочеляс, доц. Микола Корж, проф. Вадим Яворовський та інші), чи працювали й працюють нині у сфері підготовки фахівців для зарубіжних країн в КПІ. Вихованці КПІ в усіх куточках світу демонструють вірність ідеям і принципам, проголошеним ООН, ЮНЕСКО у сфері прав людини.

Співробітництво НТУУ “КПІ” з ЮНЕСКО, за проектами Організації здійснюється, як правило, через Міжнародну кафедру ЮНЕСКО “Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика” (МКЮ), створену на підставі двосторонньої Угоди між ЮНЕСКО та НТУУ “КПІ” (грудень 1998 року), відповідно до Меморандуму про співробітництво між Урядом України і ЮНЕСКО від 18.11.1997р.

Значну роль відіграє МКЮ у сфері впровадження в Україні технологій дистанційного навчання. За її підтримки Українським інститутом інформаційних технологій в освіті при НТУУ “КПІ” протягом 2003-2005 років виконано важливий проект “Розробка і впровадження навчальних програм дистанційного навчання з проблем технологічного передбачення з метою кадрового забезпечення практичного впровадження методології технологічного передбачення в економіці України”.

У 2005 році за підтримки і безпосередньої участі МКЮ завершено реалізацію великого проекту ЮНЕСКО зі створення віртуального кампусу центрів електронного навчання науково-технологічних та інженерних університетів країн Центральної та Східної Європи.

Однією з найважливіших статутних компетенцій ЮНЕСКО є забезпечення рівності прав чоловіків і жінок в політичній, економічній, освітній і культурній сферах життя суспільства. Ця функція Організації витікає з Конвенції “Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок”, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 18 грудня 1979 р. (набрала чинності 03.09.1981р.). Згідно з Конвенцією держави-члени ООН взяли на себе зобов’язання щодо забезпечення жінкам рівних прав з чоловіками в галузі освіти.

Звідси гендерна рівність – рівні права і рівні можливості для жінок і чоловіків у суспільстві, рівні умови для реалізації прав людини, участі в національному, політичному, економічному, соціальному і культурному розвитку, отримання рівних винагород за результатами діяльності. Проблема гендерної рівності набуває особливої ваги. Вона стала особливо затребуваною в українському суспільстві на рубежі століть, що відбивалося в державних, політичних рішеннях, програмних положеннях політичних партій, громадських орга¬нізацій. З іншого боку, подолання існуючих гендерних стереотипів є скла¬дною комплексною проблемою, важливе місце в якій посідає освітній і просвітницький компоненти. Саме це й викликало до життя ідею комплексного впровадження гендерних знань через систему освіти.

8 вересня 2005 р. Верховною Радою прийнято закон “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”. Закон гарантує захист жінкам та чоловікам від усіх форм дискримінації і забезпечення їм права і становища в усіх сферах життя українського суспільства, в т.ч. і в освіті.

Проблемами рівності прав жінок і чоловіків займається Український центр гендерної освіти при НТУУ “КПІ”, створений з ініціативи Міжнародної кафедри ЮНЕСКО в 2004 році. Підставою для діяльності центру став Меморандум Програми Розвитку ООН (ПРООН) в Україні, а базою – Національний технічний університет Укра¬їни “Київський політехнічний інститут”. Цим документом передбачено спільну роботу з подальшої імплантації гендерного компоненту в освітні програми та систему освіти, зокрема, в систему вищої технічної освіти, підготовку та перепідготовку кадрів у цій галузі із застосуванням новітніх комп’ютерних технологій навчання.

Тим самим, НТУУ “КПІ” одним із перших вищих навчальних закладів впроваджує гендерний компонент в системі вищої професійної технічної освіти.

Життя показує, що гендерна проблематика все більше привертає увагу широких кіл суспільства, молоді. Наочним прикладом цього був науково-практичний семінар, що відбувся 13 травня 2006 року за підтримки Українського центру гендерної освіти при НТУУ “КПІ” та Інституту української мови НАН України.

Діяльність Українського центру гендерної освіти при НТУУ “КПІ”, як інших підрозділів міжнародного спрямування, безумовно сприяє утвердженню міжнародно-правових норм розбудови і розвитку суспільства рівних можливостей, формуванню законодавчого поля України в цій сфері.

Автор: С.І.Сидоренко, проректор НТУУ “КПІ”, учасник наради експертів ЮНЕСКО з прав людини в м. Києві