Наприкінці літа до числа топменеджерів КПІ ім. Ігоря Сікорського долучилася Людмила Михайлівна Ганущак-Єфіменко. Вона розпочала роботу на посаді проректорки з гуманітарного розвитку та молодіжної політики. Безпосередньо їй підпорядковано Департамент студентського розвитку та Центр культури і мистецтв КПІ.
Тепер вона активно долучається до організації та проведення заходів та акцій за участю нашого студентства, постійно співпрацює зі студентською спільнотою, виступає ініціаторкою та координаторкою університетських культурних подій. Ба більше, академічна мобільність, працевлаштування, психологічний комфорт студентів тощо – усе це також належить до зони відповідальності служб, підпорядкованих Людмилі Михайлівні. За всім цим стоїть масштабна повсякденна робота. Саме з цих питань кореспондент "КП" розпочав розмову.
– Людмило Михайлівно, напрями вашої роботи зрозумілі з назви посади – проректор з гуманітарного розвитку та молодіжної політики. Проте вона узагальнено визначає коло завдань. Це і студентські акції, і мобільність, і психологічна підтримка в гуртожитках, і культурно-просвітницька діяльність. Розкажіть, будь ласка, про специфіку вашої діяльності детальніше. Але розпочнімо з моменту вашого приходу до КПІ. Коли це сталося та як ви оцінюєте свої перші місяці роботи на новій посаді?
– Я працюю на цій посаді з 1 серпня. Мій напрям надзвичайно важливий, адже гуманітарний розвиток і молодіжна політика сьогодні визначають стратегічний вектор держави. Саме від того, які можливості ми створюємо для молоді, наскільки підтримуємо її ініціативи та залучаємо до суспільного життя, залежить її готовність пов'язувати своє майбутнє з Україною, жити й працювати тут, розвивати свою країну. Ми сьогодні виборюємо не лише території, а й право самостійно обирати шлях розвитку нашої держави, забезпечувати її економічний і технологічний поступ, здатність на рівних конкурувати на світовій арені. Недарма у світі звертають увагу на високий рівень освіти наших громадян – як інженерів, так і представників інших сфер.
Тепер про власне мою роботу. Річ у тім, що сучасна молодіжна політика суттєво відрізняється від усталеної десятиліттями практики навчально-виховної роботи. Традиційні практики часто були обмежені звичними формами взаємодії та не повною мірою враховували виклики воєнного часу, потреби сучасної молоді й запити нового покоління, яке прагне більшої самостійності, залученості до ухвалення рішень і можливостей для самореалізації. Раніше мало зважали на те, що молодь має свідомо обирати заклад освіти та майбутню спеціальність. Цей вибір повинен забезпечувати не просто навчання, а психологічно комфортне середовище для формування особистості й патріота, де студент залишатиметься ментально здоровим і не вигоратиме.
Якщо говорити про молодіжну стратегію університету, слід розуміти, що КПІ – це цілісна екосистема. Тут формується цілісне освітньо-наукове середовище, у якому викладач, ментор, наставник і студент взаємодіють, доповнюють одне одного та спільно працюють задля досягнення освітніх цілей. Викладач вибудовує освітню траєкторію та долучається до його світоглядного становлення, виховання патріотизму та плекання культурних цінностей. Саме через освіту, особистий приклад і щоденну взаємодію передаються ті духовні й культурні основи, той генетичний код нації, який випускник пронесе крізь усе життя. Можливо, він повернеться сюди як випускник, створить власний бізнес чи працюватиме фахівцем у державних або приватних структурах. Але повсюди він залишатиметься носієм бренду КПІ як лідера технологічної освіти.
У КПІ поєднуються різні спеціальності. Тому важливо, щоб атмосфера в студентському середовищі була емоційно здоровою та ментально сприятливою для людей із різними характерами. Водночас не має втрачатися свобода вибору, зокрема й щодо здобуття кількох освіт одночасно або послідовно, розширюючи свої професійні можливості й особистісні горизонти. Департамент студентського розвитку повинен враховувати всі складові університетської екосистеми: від навчання, формування відчуття приналежності до спільноти КПІ, побудови індивідуальної траєкторії до реалізації культурної місії університету та виховання у студентів бажання самореалізовуватися в Україні.
– Проте не варто забувати і про дозвілля, яке формує психологічну атмосферу в академічному середовищі. У КПІ з цим ситуація непогана, хоча інколи у студентських активістів завзяття в організації розважальних заходів переважає інтерес до науково-дослідної діяльності чи навчання. Чи вистачає людських і матеріальних ресурсів для роботи за всіма напрямами вашого департаменту? Наскільки важливою є співпраця зі студентськими організаціями – Студрадою, студентською профспілкою тощо?
– Така взаємодія є фундаментальною. Кожен відділ департаменту має обмежені ресурси. Людського потенціалу, щоб охопити абсолютно всі аудиторії студентів з їхніми різнобічними потребами, фізично не вистачає. І тут тісна співпраця зі студентськими організаціями стає ключовою. Дружня атмосфера стимулює ініціативні запити від самого студентства. Підтвердженням цього є різноманітні спортивні, інтелектуальні, наукові та творчі заходи, що в нас реалізуються. Центр культури і мистецтв завжди відкритий для нетворкінгу та самореалізації молоді. Так само працює і Бібліотека КПІ з її шелтером, де проходять студентські події.
Студентська профспілкова організація одразу запропонувала нам співпрацю й окреслила виклики, з якими стикається спільнота. На жаль, пандемія та воєнний стан тривалий час не дозволяли молоді повною мірою реалізувати свій потенціал у контексті живого спілкування. Нинішня генерація студентів, яку іноді називають "Поколінням Альфа" (тобто, це перше покоління українських громадян, які зростали в період майже повної цифровізації та переможної ходи штучного інтелекту і значну частину часу періоду свого навчання вчилися в дистанційному режимі – прим. ред.), є більш закритою. Їм важче відкриватися не лише в комунікації з адміністративними структурами, а й у звичному студентському колі. Ми працюємо над тим, щоб подолати ці бар'єри, створюючи середовище довіри, підтримки та відкритого спілкування. У нагоді стають студентські гуртки на факультетах – вони спрямовують творчий і науковий потенціал студентів на розкриття їхніх здібностей. Цього року ми маємо чудовий набір першокурсників, і хочеться, щоб оце молоде поповнення якомога швидше інтегрувалося до активної університетської спільноти, зокрема через волонтерство при департаменті чи роботу в громадських організаціях КПІ.
Надзвичайно активну позицію займає студентське самоврядування. Я вдячна його представникам за те, що вони обрали простішу й ефективнішу форму управління. Тепер є голова студентського самоврядування, заступники за напрямами та голови на факультетах й інститутах, які перебувають у постійному контакті зі студентами. Це забезпечує пряму комунікацію. Раніше двоступенева структура самоврядування була дещо заформалізованою і обмежувала безпосередній контакт. Двері департаменту і мої особисто завжди відкриті для пропозицій. Звісно, реалізуючи ці ініціативи, ми першочергово враховуємо питання безпеки, адже в нинішніх умовах життя людини є значно важливішим за будь-які заходи. Зараз ми працюємо над організацією університетської спартакіади першокурсників. Вона з міркувань безпеки матиме дещо змінений порівняно з минулими роками формат, розтягнеться в часі, але взяти участь у ній зможе кожен охочий.
– А чи може пересічний студент, який не є членом Студради чи профкому, звернутися до вас безпосередньо у разі потреби?
– Так, я доступна для комунікації постійно. Зазвичай я приходжу на роботу рано-вранці й намагаюся оперативно відповідати на дзвінки, повідомлення в месенджерах чи соціальних мережах, навіть якщо питання здається елементарним. Наш департамент прагне максимальної відкритості. Для цього ми створюємо спеціальні сервіси, розробляємо гайди для першокурсників та студентів старших курсів, адже через дистанційне навчання дехто навіть за кілька років не встиг ознайомитися з усіма корпусами університету та дізнатися про всі його можливості. Нещодавно до мене завітала студентка, яка почула про волонтерство і виявила бажання офіційно працювати в одному з наших відділів. Це приклад безпосередньої комунікації, коли студент може особисто звернутися зі своїм запитом і знайти можливості для реалізації власних ініціатив. Важливо, щоб студенти розуміли: адміністрація університету, декани, завідувачі кафедр, куратори та проректори відкриті до спілкування з ними. Саме така доступність і готовність до діалогу допомагають створювати людяну атмосферу, у якій кожен може почуватися в університеті комфортно.
– Чи сформували ви вже програму діяльності підрозділів на перспективу? Маю на увазі не вирішення поточних тактичних завдань, а досягнення стратегічних цілей.
– Стратегія молодіжної політики університету була підготовлена нашим департаментом, погоджена з експертною групою та у вересні представлена на засіданні Вченої ради КПІ. Стратегію затверджено й офіційно оприлюднено. У документі чітко сформульовано перспективи реалізації молодіжної політики в КПІ та обґрунтовано, як кожен напрям утілюватиметься у взаємодії з екосистемою університету.
Ми виокремили питання розвитку інтелектуального потенціалу студентів, культурно-масової роботи, патріотичного виховання, волонтерства, формування партнерської культури та відчуття гордості за приналежність до КПІ як до технологічного лідера країни. Студенти мають розуміти, що тут вони можуть закласти підґрунтя для майбутньої кар'єри, набути додаткових навичок (soft skills). Матеріально-технічна база та відкритість Департаменту студентського розвитку дають молоді свободу вибору й упевненість у тому, що вони є не просто отримувачами освітніх послуг, а особистостями та повноцінними учасниками університетського життя, чиї думки, ініціативи та потреби мають значення. Наша мета – панування в університеті духу студентської ініціативно-інноваційної політики.
– Наостанок розкажіть, будь ласка, докладніше про ваш професійний шлях.
– Я закінчила Вінницький національний технічний університет (до речі, до 1974 року він був Вінницькою філією КПІ – прим. ред.). Свій шлях в освіті розпочала як активна студентка, згодом вступила до аспірантури, працювала в молодіжних організаціях. Після захисту кандидатської, а потім і докторської дисертацій (я у доволі молодому віці здобула науковий ступінь доктора наук – мені тоді було 30 років), я кілька років поспіль, доки дозволяв вік, була стипендіаткою Кабінету Міністрів України для молодих вчених декілька разів.
За внутрішнім покликанням я дослідниця, тому завжди поєдную адміністративну діяльність із науковою роботою. Моя перша освіта – економічна, за фахом я магістр із корпоративного управління та фінансів. Друга освіта – технічна. Я завжди мріяла бути дизайнером, тому вже під час війни паралельно реалізувала цю мрію й здобула фах дизайнера середовища. Вважаю, що людина, яка прагне розвиватися, мусить навчатися постійно. Я неодноразово стажувалася за кордоном, є почесним професором одного з хорватських університетів. До слова, я переконана, що сьогодні молодій людині, яка володіє бодай однією іноземною мовою, насамперед англійською, буде легше реалізувати себе навіть у межах нашої країни, адже сучасний бізнес і виробництво вимагають цього безальтернативно.
Щодо моєї науково-педагогічної кар'єри, то я пройшла всі класичні її етапи: асистент кафедри, старший викладач, доцент, професор. Згодом обіймала адміністративні посади – завідувачки кафедри, деканки факультету. Кілька років працювала в Києво-Могилянській академії. Згодом очолила факультет підприємництва та права Київського національного університету технологій та дизайну (КНУТД). Намагалася активно розвивати студентське середовище, бо вважаю першочерговим завданням зробити так, щоб студент не просто вступив до університету, а навчався із захопленням. Коли я очолила факультет, там було близько 200 студентів, а за два роки контингент зріс до 982 осіб. Це свідчить про те, що попри демографічні та інші проблеми молодь відкрита до нормального людського спілкування. Наставником для студента може стати професор, завідувач кафедри, куратор чи викладач, з яким йому комфортно. Студенти діляться враженнями між собою, це заохочує їх та залучає до життя факультетської спільноти й приваблює нових абітурієнтів. Майже шість останніх років була проректоркою з наукової та міжнародної діяльності в КНУТД.
Додам, що я впродовж багатьох років співпрацювала з КПІ: була членом спеціалізованої Вченої ради, виступала в ролі офіційного опонента під час захисту дисертацій, брала участь у наукових форумах університету. Тому це середовище мені добре знайоме і фактично рідне.
– З огляду на масштаб управлінських завдань, які ви виконуєте, чи залишається час для викладацької та науково-дослідної роботи?
– Я впродовж останніх років викладала на третьому (освітньо-науковому) рівні вищої освіти, керую підготовкою аспірантів. У КПІ також маю невелике викладацьке навантаження на кафедрі промислового маркетингу. Зазвичай поєдную це з гостьовими курсами. Крім того, вже багато років викладаю авторський курс у Варшавській школі менеджменту.
Наукові дослідження проводжую у сфері корпоративного управління, трансферу технологій та інноваційного підприємництва. Ці напрями органічно поєднуються з моєю роботою в межах міжнародних грантових проєктів. Наукову діяльність я розвиваю постійно, незалежно від часу доби, і намагаюся трансформувати результати досліджень в освітній процес. Це стосується, зокрема, розвитку підприємницьких навичок у студентів та впровадження нових мікрокредитних програм, необхідних для формування сучасних професійних компетенцій.
– Дякую за змістовну розмову. Успіхів у вашій професійній діяльності!