У ці дні науковці України відзначають славетну дату – 100-річчя Національної академії наук. 100 років тому в Україні за ініціативою видатних українських учених та за Указом гетьмана Павла Скоропадського було засновано нову самоврядну установу. До її складу входило 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та Акліматизаційний сади, Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, друкарні та архів. Таким чином, 45 установ склали Українську академію наук. Упродовж своєї історії в буремному ХХ сторіччі академія змогла стати всесвітньо відомим та повноважним науковим осередком у багатьох галузях теоретичних досліджень та їх практичного втілення в життя людства.
У створенні і подальшому розвитку академії Київський політехнічний інститут та його вчені відіграли значну роль. Підґрунтям для створення академії була робота, яка розпочалась ще в Науковому товаристві імені Шевченка (м. Львів) за участю Михайла Грушевського, Володимира Антоновича, Івана Пулюя, Івана Горбачевського. Серед них був і запрошений першим директором КПІ Віктором Львовичем Кирпичовим перший бібліотекар КПІ Микола Біляшівський – український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч. Він був дійсним членом УАН та одним із її засновників. У перший рік діяльності академія складалася з трьох наукових відділів, очолював її Володимир Іванович Вернадський, а серед перших академіків були професори КПІ Павло Тутковський (геолог, географ), Микола Кащенко (біолог) і механік Степан Тимошенко, який активно працював над організацією УАН. За його участю вперше у світовій практиці до числа академічних наук були введені технічні науки.
Приємно відзначити, що багато років президентом Академії наук України є Борис Євгенович Патон, який і сьогодні підтримує тісні зв'язки зі своєю альма-матер – Київським політехнічним інститутом. Саме при ньому Україна ввійшла до числа світових лідерів з розвитку наукової галузі комп'ютерних та інформаційних технологій.
8-й том книги "Видатні конструктори України" присвячений фундаторам цієї наукової галузі, завдяки якій став можливим прорив людства у світ нових технологій, які докорінним чином змінили його життя.
Серед них Сергій Олексійович Лебедєв – творець першого в Європі континентального комп'ютера. Його доповідь на конференції в німецькому місті Дармштадті (1956 р.) про успіхи радянських учених у створенні електронних обчислювальних машин упевнено вивела їх до визнання на світовому рівні. Радянські ЕОМ не поступалися американським і були найбільш швидкісними в Європі. Подальші розробки машин на основі київських ЕОМ забезпечили досягнення паритету між США та СРСР у період ядерного протистояння.
Віктор Михайлович Глушков – один із символів вітчизняної науки та її визнання на світовому рівні, продовжив справу С.О.Лебедєва та створив потужний Інститут кі- бернетики НАН України, який нині носить його ім'я. Про світове визнання В.М. Глушкова свідчить той факт, що його запросили написати статтю "Кібернетика" до Британської енциклопедії. В.М. Глушков автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп'ютеризації і автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Багато сьогоднішніх реалій життя пов'язані з його передбаченнями від створення обчислювальної техніки (ЕОМ "Промінь", "МИР", "МИР-1") та програмного забезпечення – до пропозицій з вирішення загальнодержавних проблем ЗДАС (загальнодержавна автоматизована система управління економікою). Він один з небагатьох, хто за свою працю отримав медаль "Піонер комп'ютерної техніки" від Міжнародного комп'ютерного товариства.
Володимир Сергійович Михалевич – відомий український учений і педагог, засновник української школи теорії оптимізації. Був науковим керівником автоматизованої системи планових розрахунків (АСПР), брав участь у створенні ЗДАС і РАСУ (республіканської автоматизованої системи збору та обробки інформації для потреб планування й керування народним господарством). Він став другим після Глушкова директором Інституту кібернетики. Багато відомих фахівців у галузі інформатики, математики, економіки і дослідження операцій завдячують своїми творчими досягненнями цій видатній людині. Його ім'я також тісно пов'язане з КПІ: 1988-го року за його участю в інституті засновано кафедру математичних методів системного аналізу.
В.М. Глушков усе життя плідно співпрацював з Анатолієм Олексійовичем Дородніциним, який підтримав організацію в Києві спочатку Обчислювального центру Академії наук УРСР, а потім Інституту кібернетики. Наукова спадщина А.О. Дородніцина є надзвичайно багатогранною. Він мав широкий науковий світогляд, здатність обирати перспективні напрями досліджень – прикладна математика, аеродинаміка і фізика атмосфери, відігравав величезну роль у застосуванні ЕОМ у науці і техніці. Домінуючим напрямом його діяльності була розробка нових обчислювальних методів і застосування їх для вирішення актуальних науково-технічних проблем. А.О.Дородніцин доклав великих зусиль, щоб інформатика набула статусу окремої науки, яка займається розробкою обчислювальних засобів, програмного забезпечення і застосуванням комп'ютерної техніки в різних сферах діяльності.
Рейтингове опитування, яке було проведене в Україні 2000-го року, визначило 10 особистостей, найбільш важливих для нашого суспільства за всю його історію. Серед них був Микола Михайлович Амосов – основоположник серцевої хірургії, біологічної кібернетики в Україні, відомий письменник, видатний громадський діяч. Під керівництвом М.М.Амосова були проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі "внутрішнього середовища організму", моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Про масштаби його діяльності свідчить те, що засновано дві премії його імені: премія НАН України "За видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології" та "За видатні роботи в галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту та розробки нових інформаційних технологій" від Відділення інформатики НАН України. Найбільш активно людство почало говорити і досліджувати проблеми штучного інтелекту, який визначається як широка галузь комп'ютерних наук, спрямованих на імітацію інтелекту людини машинами, на початку 2000-х років. Серед наукових інтересів М.М.Амосова штучний інтелект займав значне місце ще в 1970–80 роках. Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М.М. Амосова отримали широке визнання у нас в країні і за кордоном; за дослідження в галузі біокібернетики у 1978 і 1997 роках він був нагороджений Державними преміями України в галузі науки і техніки.
Зміст 8-го тому видання "Видатні конструктори України" становлять спогади сучасників і осмислення творчого доробку видатних фундаторів комп'ютерних та інформаційних технологій в Україні. Цікавою є вперше професійно підготовлена бібліографія друкованих основних наукових праць і винаходів учених, інформація щодо літератури про їх життя і діяльність.
Іменами кожного з п'яти видатних вітчизняних фундаторів галузі комп'ютерних та інформаційних технологій Національна академія наук України назвала свої щорічні премії, якими відзначаються вчені, які опублікували найкращі наукові праці, здійснили винаходи і відкриття, що мають важливе значення для розвитку науки і економіки України. Лауреатами премії імені С.О. Лебедєва відзначено 78 учених, В.М. Глушкова – 65 учених, премією імені В.С. Михалевича – 20 учених, премією імені А.О. Дородніцина – 10 учених, премією імені М.М.Амосова – 13 учених. Назви відзначених преміями робіт і прізвища їх авторів наведені у 8-му томі видання.
Серед лауреатів цих премій керівники наукових установ Кібернетичного центру НАН України: П.І.Андон (Інститут програмних систем), В.І. Гриценко (Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем), М.3.Згуровський (Інститут прикладного системного аналізу), В.М. Кунцевич (перший директор Інституту космічних досліджень), А.О.Морозов (Інститут проблем математичних машин і систем), І.В. Сергієнко – Інститут кібернетики імені В.М. Глушкова, який при організації Кібернетичного центру НАН України було структурно реорганізовано і на базі його підрозділів утворено окремі зазначені вище науково-дослідні установи. Науковці цих установ продовжують сьогодні справу видатного вченого Віктора Михайловича Глушкова.