– Мідзутані-сан, цього року Ярмарок японських університетів пройде в КПІ вже втретє. Тож можна сказати, що він уже став для нас традиційним. Якою є головна мета його проведення? Чи відрізнятиметься його формат від того, який уже став звичним?

– Є дві цілі, що їх ми хотіли б досягти. Перша – розповісти українським студентам і школярам, які хочуть вчитися за кордоном, про можливості такого навчання в Японії. Друга пов’язана з тим, що ми не можемо забувати і про японські університети. В Японії нині нараховується приблизно 700 вищих навчальних закладів. Населення нашої країни зменшується, тож ми зацікавлені у збільшенні кількості студентів з інших країн. Водночас загальносвітовою тенденцією є розширення освітніх горизонтів. Освіта виходить за межі однієї лише країни. Світ глобалізується, і до цього процесу залучається все більше країн. Україна – не виняток, так само, як і Японія. Українські студенти отримують змогу навчатися за межами своєї батьківщини, японські уні­верситети – збільшують число іноземних студентів. На те, щоб цей процес став динамічнішим, і спрямовано наш Ярмарок.

Цього року ми дещо змінимо формат проведення нашого Ярмарку. Акценти будуть зміщені на практичну складову інформування потенційних кандидатів для поїздки до Японії. Наша робота буде спрямована на те, щоб зацікавити таких молодих людей. Тому ми не проводитимемо загальних презентацій японських університетів, а організуємо індивідуальні консультації, а також спеці­альні лекції професорів з Японії. Тобто, ми орієнтуватимемося не на кількість людей, які відвідають Ярмарок, а на те, щоб якомога більше молодих українців після нього поїхали до Японії.

 – Рівень вищих навчальних закладів Японії є надзвичайно високим. Торік серед лауреатів найпрестижнішої у світі Нобе­лівської премії ми вкотре побачили ім’я японського вченого. Ним став представник саме університет­ської науки – Сінья Яманака з Університету Кіото. Провідні японські універси­тети традиційно займають місця в перших десятках кращих за усіма відомими рейтингами. Тож цілком очевидно, що іноземний студент, який приїздить туди на навчання, мусить мати солідну базову підготовку. То яким саме критеріям має відповідати український студент, аспірант чи дослідник, який хотів би навчатися чи пройти стажування в японському університеті?

– Нещодавно одна з найбільших у світі фінансових корпорацій HSBC (The Hongkong and Shanghai Banking Corporation) оприлюднила доповідь «Світ у 2050 році». В ній наведено прогноз розвитку світової економіки на ближчі сорок років. Там представлені показники розвитку країн на середину ХХІ століття. Україна в цьому дослідженні представлена як країна, населення якої зменшиться, проте водночас зросте її економічний потенціал. Серед чинників цього зростання є те, що Україна має чудовий, перспективний людський потенціал, який зможе його забезпечити. Моє перебування у вашій країні також переконало мене в цій думці: Україна має надзвичайно перспективну молодь. І підготовлена вона непогано. Але є й проблеми. Так, українських дослідників ще мало знають у світі. Причина цього насамперед у тому, що дуже мало результатів досліджень, звітів і статей українських учених друкується англійською мовою. Тому я думаю, якщо українські дослідники більше їздитимуть світом, працюватимуть у лабораторіях інших країн, співробітничатимуть і друкуватимуться спільно з іноземними дослідниками, вони матимуть більше можливостей заявити про себе. Особливістю японських університетів і дослідницьких структур є їх тісний зв’язок з виробничими структурами, вихід на практичну реалізацію результатів дослідницької роботи. Тож я сподіваюся, що ті, хто вирішать поїхати до Японії, отримають можливість поспівпрацювати з такими виробничими організаціями. А ще, звісно, хотілося б, аби люди, які приїздитимуть до Японії, навіть без знання японської мови ближче познайо­милися з культурою нашої країни, її мовою, історією та традиціями, відчули, що це за земля та полюбили її.

7 січня в одній з центральних японських газет вийшла друком стаття, автори якої повідомляють, що японський уряд планує до 2020 року збільшити кількість студентів-іноземців у японських університетах до 300 тисяч. Зауважу, що нині у нас навчається приблизно 150 тисяч молодих людей з інших країн. Тож менше як за 10 років планується збільшити це число вдвічі. Сподіваюся, що за допомогою нашого Ярмарку ми зацікавимо українських школярів, студентів і аспірантів японськими ВНЗ, а обмінні програми наших кран сприятимуть їх приїзду до Японії.

– Ви сказали, що студент, аспірант або дослідник, приїжджаючи до вас, може й не володіти японською мовою. Тобто, робочою мовою навчання чи стажування буде англійська?

– Мінімальна вимога для навчання в японських університетах – знання англійської мови. Але не в усіх наших університетах і не з усіх спе­ціальностей курси читаються анг­лійською. Тож, як на мою думку, дуже непогано було б, якщо б студенти, які приїздять до Японії, володіли хоча б на початковому рівні й японською.

– Тим більше, що Українсько-Японський центр надає можливість вивчати японську мову.

– Так. Причому вчитися у нас можуть не лише студенти і аспіранти КПІ, але й представники будь-яких інших навчальних закладів і організацій.

– На який термін може приїхати до вас студент, аспірант або дослідник?

– Це залежить від програм, які пропонує університет. Університети мають програми на рік, є програми на два роки, є й такі, які передбачають перебування в Японії впродовж трьох-чотирьох років. І саме для того, щоби представити ці програми докладно, ми й проводимо цей Ярмарок. На ньому кожен, хто зацікавиться ними, зможе отримати відповідну вичерпну інформацію.

– Які спеціальності є нині найбільш запитаними серед іноземних студентів у Японії?

– Статистику таких переваг з боку студентів з інших кран навести важко. Це залежить від того, що саме цікавить людину, яка до нас приїздить. Варто зауважити інше: Японія поки що не повною мірою стала частиною за­галь­но­світових глобалізаційних про­це­сів. Наприклад, якщо у найвідомішому японському виші – Університеті Токіо – частка професорів-іноземців становить приблизно 10 відсотків, то, скажімо, в Гарвардському університеті в США їх – понад 30 відсотків. Але сьогодні найвищого результату в дослідженнях можна досягти лише тоді, коли над проблемою спільно працюють люди з різними поглядами, з різними життєвими історіями. Тому ми надзвичайно зацікавлені в притоку таких людей за усіма можливими напрямками знань. Як студентів, так і викладачів.

– І це означає, що певні курси можуть читати в Японії і українські фахівці?

– Безперечно. Головне, щоб вони володіли англійською.

– Українсько-Японський центр відкрито на території НТУУ «КПІ», власне у структурі університету. Чому вибір, сказати б, головного українського партнера впав саме на КПІ?

– Це був вибір насамперед ректора КПІ Михайла Згуровського. Мені здається, вирішальну роль у такому виборі відіграла абсолютно слушна, як на мене, думка про те, що будь-яка співпраця в точних науках і техніці має починатися зі знайомства з культурою майбут­нього партнера. Це – не різні речі. Я вважаю, що знаючи історію і культуру народу, легше осягнути і його здобутки та долучитися до спільної праці в технологічних галузях. Думаю, що надзвичайно важливим у цьому плані є живе спілкування людей. Із зустрічей і спілкування народжується взаєморозуміння, а з нього, у свою чергу, – співпраця. І Українсько-Японський центр відіграє роль містка для налагодження такого взаєморозуміння між нашими країнами. Взаєморозуміння, з якого виростає довіра між народами.

Спілкувався Д. Стефанович