Хто б там що казав, але прагматичні європейці насправді завжди були романтиками. Навіть у ХІХ столітті, яке інколи називають "сторіччям пари та електрики", вони намагалися всіляко прикрашати своє життя. Недарма ж навіть на промислових виставках, де широка публіка могла ознайомитися з найновішими досягненнями науки й техніки, найбільшу її увагу привертали експонати, які в той чи інший спосіб наслідували природу. Тобто спочатку було подивування майстерністю імітації, і лише потім – способом, яким досягався бажаний ефект. Тому не дивно, що серед відвідувачів Міжнародної Франкфуртської електротехнічної виставки 1891 року справжній ажіотаж викликав величезний штучний водоспад. Насос, який працював від потужного електричного двигуна, подавав воду на цілих 10 метрів угору, а звідти вона під захоплені вигуки натовпу з шумом і кришталевими бризками спадала в прикрашене камінням і лататтям русло.
Проте фахівці, яких також було немало на виставці, більше дивилися не на водоспад, а на обладнання, що невтомно, годину за годиною, качало воду. Дивилися і дивувалися, бо, по-перше, ніде поруч не було електростанції, яка живила двигун насоса, і, по-друге, потужності та надійності цього двигуна. А коли відвідувачі дізнавалися, що електроенергія постачається по проводах з гідростанції, розташованої на березі річки Неккар в містечку Лауфен, відстань від якого до Франкфурта-на-Майні становить 175 кілометрів, цікавість і захоплення ставали безмежними.
Так 120 років тому на виставці в Німеччині вперше були широко продемонстровані можливості трифазного асинхронного двигуна та переваги трифазних систем змінного струму перед іншими, особливо з точки зору передачі електроенергії на далекі відстані.
Слід зауважити, що спроби передавання електроенергії на далекі відстані здійснювалися і раніше. Найвдалішою з них був, напевно, дослід з передавання електроструму по телеграфній лінії Крейль – Париж довжиною 56 кілометрів, підготовлений і проведений відомим фізиком Марселем Депре 1885 року. Французький експериментатор працював з постійним струмом найвищої, яку тільки йому вдалося досягти, напруги у 6000 В. Утім, хоча дослід цей вважався загалом вдалим, коефіцієнт корисної дії передачі не перевищував 50%. Дехто з електротехніків почав стверджувати, що такий ККД – гранично можливий. Окрім того, з постійним струмом споживачам працювати було дуже незручно, насамперед через неможливість його трансформації. Виникало протиріччя: для зменшення втрат при передачі слід було якомога більше підвищувати напругу, але використати отриману енергію безпосередньо споживач не міг, оскільки послідовне підключення обладнання, що мало живитися цим струмом, найчастіше було вельми незручним. Залишалося переходити до використання змінного струму.
Використовувати змінний струм для практичних потреб почав ще в 70-ті роки ХІХ століття винахідник "електричної свічки" відомий російський фізик Павло Яблочков. Однак далі живлення ним освітлювальних приладів він не пішов. Докладніше вивчав можливості змінного струму видатний електротехнік сербського походження Нікола Тесла. Він експериментував з різноманітними багатофазними схемами і електричними машинами, але найзручнішими для використання вважав двофазні. Саме за такою схемою було побудовано найпотужнішу на ті часи гідроелектростанцію на Ніагарі в США та кілька станцій у Європі. Однак невдовзі, після того як було доведено, що більш придатним для промислових та інших потреб є трифазний струм, вони були переобладнані. Найбільше посприяли цьому дослідження, винаходи і розробки видатного інженера Михайла Осиповича Доливо-Добровольського.
У радянській і сучасній російській літературі М. Доливо-Добровольського найчастіше називають російським електротехніком. Це не зовсім правильно. Він дійсно народився неподалік Петербурга у містечку Гатчина в 1862 році, але був все ж таки радше російсько-німецьким інженером. Річ у тім, що свого часу Російська імперія через участь студента Ризького політехнічного інституту Михайла Доливо-Добровольського у студентських заворушеннях відмовила йому в праві отримати вищу технічну освіту, і він змушений був виїхати за кордон. У Німеччині він закінчив Дармштадське вище технічне училище і був залишений там для викладацької діяльності. У 1887 році його запросили на роботу до берлінської фірми "AEG" (Allgemeine Elektricitats-Geselschaft), яка стрімко розвивалася, і на ній він пропрацював усе своє життя – спочатку на посаді шеф-електрика, згодом – технічного директора. У 1889 році М.Доливо-Добровольський подав патентну заявку на асинхронний трифазний електричний двигун з короткозамкнутим ротором у вигляді "біличої клітки", завдяки якому швидко став відомим фахівцям-електротехнікам усього світу. Потім один за одним він отримав патенти на трифазні трансформатори, генератори і двигуни, причому запропоновані ним схеми трансформації трифазної напруги й сьогодні використовуються без якихось принципових доповнень, як, утім, і асинхронні двигуни. Таким чином, саме М.Доливо-Добровольський є автором теоретичної розробки і принципів практичної реалізації всіх основних складових трифазної системи змінного струму.
Повертаючись до Франкфуртської виставки 1891 року та її експонатів, представлених інженером М.Доливо-Добровольським, зауважимо, що він провів ще дві серії дослідів з передачею електроструму від гідростанції на річці Неккар. У їх ході напруга піднімалася до 14600 В і 28300 В. У Франкфурті за допомогою трансформаторів напруга знижалася до 65 В і цим струмом, окрім згаданого насоса для водоспаду, живилися ще й інші двигуни та освітлювальні лампи. Коефіцієнт корисної дії в нормальному режимі роботи з напругою у 8500 В становив 75%, а під час підвищення напруги сягнув 79%. Ніщо не могло переконливіше довести переваги трифазної схеми передачі електроенергії над усіма іншими! Тож багато хто з істориків вважає, що саме з виставки 1891 року у Франкфурті-на-Майні слід вести відлік років широкої електрифікації.
…Після тріумфу у Франкфурті-на-Майні Михайло Осипович Доливо-Добровольський продовжував активно займатися електротехнікою. Надзвичайну цікавість викликала його доповідь "Сучасний розвиток техніки трифазного струму" на Першому Всеросійському електротехнічному з'їзді в січні 1900 року. Йому навіть запропонували обійняти посаду декана електромеханічного відділення щойно відкритого Петербурзького політехнічного інституту. Однак договірні зобов'язання, якими Доливо-Добровольський був пов'язаний з фірмою "AEG", не дозволили йому пристати на пропозицію. Невдовзі загострилася хвороба серця, якою він страждав з дитинства, і на шість довгих років він був викреслений з активної технічної творчості. Повернувся на фірму в 1909 році, а в 1914 році після початку Першої світової війни переїхав з Німеччини до Швейцарії. Лише в 1918 році він повернувся до Берліна, де мав намір знов стати до роботи на фірмі "АЕG", але загострилася стара хвороба і в листопаді 1919 року він пішов з життя. Наостанок додамо, що німецького громадянства Михайло Доливо-Добровольський так і не прийняв…