Київська політехніка є визнаним лідером технічної освіти й науки в Україні та світі. Її вихованці успішно працюють в усіх куточках земної кулі. Багато з них пов'язали свою долю з альма-матер, досягли вершин наукової й педагогічної майстерності, створили наукові школи, стали наставниками й прикладом для нових поколінь політехніків.
1 вересня 1963 р. переступив поріг Київського політехнічного інституту Юрій Якименко. І ось уже п'ятдесят років доктор технічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державних премій України в галузі науки i техніки перший проректор НТУУ "КПІ" Ю.І.Якименко незмінно присутній у КПІ. Ми звернулися до Юрія Івановича з низкою запитань.
– Юрію Івановичу, без Вас нині неможливо уявити Київську політехніку. А як розпочався Ваш шлях у КПІ?
– Початок 60-х минулого століття – час палких суперечок між "фізиками" і "ліриками", молоді люди намагалися зрозуміти, хто ж важливіший у суспільстві. Не оминули сумніви і мене. У 1963-му я із золотою медаллю закінчив 48-му київську школу та музичну школу по класу скрипки. Та "фізика" перемогла, звабила новітня спеціальність на новоствореному факультеті радіоелектроніки (нині ФЕЛ) – напівпровідники та діелектрики.
– Чим запам'яталися студентські роки?
– Стати студентом на той час було непросто. На 125 місць першокурсників приймали лише 25, які не мали виробничого стажу. Конкурс серед них був 9 осіб на місце. Зараховували до вишу за 8 показниками: шкільні оцінки з фізики й математики, плюс середня за атестат та п'ять іспитів: математика (письмова й усна), фізика, іноземна й українська мови; пільг для медалістів не було. Перший рік ми, вчорашні школярі, навчалися у вечірню зміну, а вдень працювали – повний робочий день. Я набував трудового стажу в КБ заводу "Арсенал".
А загалом це були позитивні роки, сповнені напруженої праці. Панував культ навчання. Разом зі мною навчалося багато здібних студентів. З 4-го курсу був удостоєний Ленінської стипендії (умова надання – три роки навчатися без четвірок). Завдяки тодішньому завідувачу кафедри М.М.Некрасову та науковому керівникові В.В.Лавриненку долучився до вивчення п'єзо- та сегнетоелектриків, результати досліджень вилилися в кандидатську, а згодом і докторську.
Ще одна сторінка студентського буття – робота в літніх будівельних загонах. Десь на Сахаліні стоять будівлі, зведені руками київських політехніків, одним із них був Юрко Якименко. З 1967-го українські студентські будзагони почали виїжджати за кордон. Працював у Польщі, Болгарії, Чехословаччині. Навіть удостоївся звання почесного громадянина невеличкого містечка поблизу Вроцлава, де зводили житло. (До речі, працювали самовіддано, не менше 12 годин на добу. Як з ніяковою посмішкою зізнався Юрій Іванович, кошти на першу кооперативну квартиру заробив саме у будзагонах. – Авт.)
– У КПІ Ви подолали всі сходинки кар'єрного зростання: студент, аспірант, асистент, доцент, професор, завідувач кафедри, декан, перший проректор. Хвилюючих моментів багато було?
– Деканом став у 36 років, довгий час це було рекордом для КПІ, нині молоді випереджають. З 1992 р. у команді Михайла Захаровича працюю першим проректором. Розділяю й підтримую його наміри вивести КПІ в лідери міжнародної освіти.
Переконаний, будь-які помітні результати досягаються надзусиллями. Коли захищав докторську, а вимоги буди надзвичайно серйозні, уже працював деканом – це не сприяло спокійній науковій роботі. Як почав студентом складати іспити, так продовжую й досі, незалежно від здобутків і посад. Коли обирали член-кором та академіком НАН України, уже працював проректором, це теж викликало додаткову прискіпливість академічних мужів.
– За своєю посадою – перший проректор – Ви є безпосереднім учасником усіх процесів, що відбуваються в Київській політехніці. Нині КПІ працює як дослідницький університет, спрямовує свою діяльність на поглиблення інтеграції освіти, науки й інновацій. Які завдання стоять перед колективом університету?
– Першочерговим завданням, як і раніше, є забезпечення якості освіти, якості підготовки фахівців. Торік було затверджено Концепцію розвитку університету, яку необхідно виконувати, щоб КПІ посів гідне місце серед провідних університетів Європи і світу.
Розвиток університету визначається його кадровим потенціалом. Наше завдання – зберегти наукові школи та досвідчених викладачів з багатим практичним досвідом і створити умови для розвитку наукових шкіл через підготовку молодих кадрів, широке взаємопроникнення навчальних програм магістр – кандидат наук. Ще при вступі в магістратуру підбираємо перспективних молодих дослідників (не лише випускників КПІ) й орієнтуємо їх на кінцевий результат, завдяки наскрізному керівництву магістерською й кандидатською роботами. Для цього на кафедрах повинні працювати потужні науково-педагогічні школи у взаємодії з іншими науковими інституціями, зокрема підрозділами НАН України. Широкі можливості для спілкування студентів і викладачів надає система "Електронний кампус", що постійно вдосконалюється, розвиваються інформаційні ресурси кафедр, у т.ч. й англомовні.
Роботодавці очікують від молодих фахівців не лише сучасних професійних знань, але й уміння працювати в команді, знання основ менеджменту, володіння комп'ютерною технікою та іноземними мовами. Тож і надалі використовуватимемо потужності Наукового парку "Київська політехніка", суперкомп'ютерного центру, Світового центру даних, навчально-наукових центрів міжнародних компаній та ін. для практичної роботи молодих дослідників. Працюємо задля того, щоб наші випускники могли на рівних конкурувати у світі.
– Що треба вміти і знати, якими якостями володіти, щоб успішно керувати величезним колективом?
– Окрім фахових якостей, потрібно бути уважним до людей, творити добро. За 50 років перебування в колективі КПІ вважаю його своєю родиною: разом вирішуємо проблеми університету, які складаються з проблем кожного. Дослухаюся до людей, намагаюся допомогти кожному. Не завжди виходить, але порозуміння вдається досягти, і справа рухається далі. Скільки вистачить сил, а поки що вдається підтримувати себе у формі, працюватиму на університет.
Що стосується наукових інтересів – разом з колегами працюємо у сфері наномікроелектроніки. Напрям наукової діяльності кафедри мікроелектроніки та НДІ прикладної електроніки, які очолюю, – електроніка в енергетиці. Наші роботи мають визнання, співпрацюємо з університетами США та Європи. (Про те, що здобутки відзначені, зокрема, двома Державними преміями України в галузі науки і техніки та двома преміями Національної академії наук, Юрій Іванович скромно змовчав. – Авт.).
Міжнародна конференція "Елнано", засновником і організатором якої є кафедра мікроелектроніки, набуває популярності. У роботі останньої взяли участь 118 фахівців з 16 країн світу, інформація про неї представлена в наукометричних виданнях. Видаємо підручники та методичні посібники, щоб наші випускники володіли сучасними знаннями. На жаль, в Україні в мікроелектронній промисловості існують суттєві проблеми. Тож підготовкою сучасних фахівців та власними дослідженнями намагаємося покращити становище.
– Ваша наукова школа відома не лише в Україні.
– Ще доцентом, у 1979–80 рр., стажувався в Лувенському католицькому університеті (Бельгія). Цей поважний навчальний заклад веде свою історію з ХVІІ ст., і запрошення представника КПІ свідчило про увагу до нашого ВНЗ. До речі, там терміново довелося вдосконалювати свою англійську, бо французькою в тій місцевості не спілкувалися. Знання мов дуже допомагає: і в роботі, і в житті.
Нині, як запрошений лектор французьких університетів, щороку намагаюся "викроїти" тиждень-другий та прочитати лекції тамтешнім студентам, аспірантам, магістрам. Також доводилося виступати з лекціями перед науковцями з Німеччини, Нідерландів, США, навіть Японії. Як правило, там знають про КПІ, визнають його дипломи, беруть на роботу випускників.
– Такі вагомі здобутки мають гідно винагороджуватися.
– До нагород ставлюся спокійно. Сприймаю їх як визнання діяльності усього колективу, в якому працюю. Маю орден "За заслуги" трьох ступенів, три президенти підписували відповідні укази: у 1998 р. – Л.Кучма, 2007 р. – В.Ющенко, 2013 р. – В.Янукович.
– КПІ є одним з авторитетних вітчизняних науково-освітніх центрів. Як вдається утримувати лідерські позиції?
– Не лише утримувати, а йти вперед, до міжнародного визнання. Приємно згадати: коли готували угоду про співробітництво з Еколь Політехнік (Франція), було багато узгоджень і взаємних візитів. Відомо, що це серйозний, з багатою історією виш, налічує 1,5 тис. вихованців та стільки ж викладачів і дослідників, його студенти відкривають паради на Єлисейських Полях, базується він у заміському кампусі. І от, нарешті, їдемо підписувати договір. При в'їзді на територію майорять український та французький прапори. Наші серця сповнилися гордістю. Повірте, заради таких миттєвостей варто працювати.
Щоб наші випускники і надалі користувалися попитом на ринку праці та диплом свідчив про серйозну освіту, запроваджуємо нові форми науково-освітньої діяльності. Ми ввели наскрізну підготовку з іноземних мов, поглиблене вивчення інформаційних технологій, студенти можуть отримувати другу вищу освіту тощо. Приміром, у науковому парку молоді дослідники долучаються до наукової діяльності і трансферу технологій. Створюємо також спільні науково-освітні центри з провідними виробничими компаніями: Сіsсо, Моторола, Інтел, Боїнг, Рігаку та ін. Студенти практикуються на новітньому обладнанні, а згодом впроваджують та обслуговують цю техніку на виробництві.
Цілком виправдала себе програма подвійних із зарубіжними вишами дипломів. Десятки магістрів нині вдосконалюють свої знання у Франції чи Німеччині, понад сотня випускників захистили дипломи двома мовами та мають широкий вибір для подальшого фахового зростання. Для підготовки високопрофесійних наукових та інженерних кадрів у НТУУ "КПІ" відкрито єдиний в Україні Науково-навчальний центр "Наноелектроніка і нанотехнології", Центр ЮНІДО з більш чистого виробництва та ін.
– Ви людина різнобічних інтересів, різнопланових напрямів діяльності – один з тих, хто сприяє зміцненню престижу КПІ в державі і світі. Яким бачите наш університет, приміром, через 10 років? Чи мрії сягають ще далі?
– Наше завдання – зберегти і примножити авторитет КПІ. Ще батьки-засновники поставили і підтримували високі вимоги до його діяльності, про що відмічалося у роботах першого ректора В.Л.Кирпичова, доповідній записці голови першої екзаменаційної комісії Д.І.Менделєєва та ін.
Тож бачу КПІ потужним європейським науково-освітнім центром з високим рівнем кадрового потенціалу, ґрунтовною фундаментальною підготовкою студентів, куди залюбки приходять навчатися, працювати, приїжджають на конференції та стажування. А випускники пишаються приналежністю до великої КПІшної родини і гордо несуть по світу ім'я київського політехніка.
Спілкувалася Н.Вдовенко