Олександр Васильович Вінтер народився 10 жовтня 1878 року у Гродненській губернії, у селищі Старосільці Білостоцького повіту. Його батько був залізничним машиністом. Як пізніше згадував Вінтер, його надзвичайно займав паротяг, і він по кілька разів на день, восьми-дев'яти-річним хлопчиком, бігав до майстерень і депо, щоб помилуватися "дивовижними" машинами.
Після закінчення реального училища Вінтер у 1899 р. поступив на механічне відділення Київського політехнічного інституту і поєднував навчання з приватним викладанням і роботою на кафедрі. У 1901 р. студент другого курсу Вінтер за участь у поширенні революційних першотравневих прокламацій був заарештований, просидів у в'язниці чотири місяці, а потім був виключений з інституту за політичну неблагонадійність і засуджений до вигнання з Києва до Баку під негласний нагляд поліції.
У Баку в той час швидко розвивалося енергетичне господарство нафтових промислів. За рекомендаційним листом інститутського професора, адресованому Р.Е. Классону і Л.Б. Красіну, які працювали тоді у Баку, Олександр Васильович був прийнятий практикантом на міську Білогородську електростанцію. Классон і Красін, під чиїм початком працював Вінтер, залучили його до наукових досліджень, які в усі наступні роки він розглядав як необхідну складову практичної інженерної діяльності. У своїх спогадах Олександр Васильович писав: "Я по чотирнадцять-шістнадцять годин на добу проводив у котельні, вивчаючи роботу котлів, налагоджуючи вимірювальні прилади, заміряючи нафту, контролюючи горіння. Стежив за водоочищенням і опріснювачами, лазив у димарі і канали. Було вивчено питання втрати води, роботи машин і т.д. " . До 1905 р. талановитий інженер, пройшовши звичайними сходами служби, призначається начальником Білогородській електростанції.
Вінтер займається розширенням і реконструкцією електростанції, беручи участь у всіх етапах роботи - від будівлі будинку до встановлення нових машин. Під його керівництвом на Білогородській електростанції були встановлені перші в Російській імперії парові турбіни, здійснено перший у РІ передача електроенергії на напрузі 20 кВ.
Маючи багатий практичний досвід, Олександр Васильович відчував брак теоретичних знань. За час своєї роботи в Баку він двічі робив спробу відновити навчання в Київському політехнічному інституті, але безуспішно - перешкодою залишалася його політична неблагонадійність. У 1907 р. за сприяння професора М.А. Шатель, декана електромеханічного відділення Петербурзького політехнічного інституту. Вінтер надійшов на це відділення і закінчив його в 1912 р. Одночасно з навчанням він вів практичну роботу в Москві на електростанції "Товариства електричного освітлення 1886 року" (нині ТЕЦ-1 Мосенерго) і брав участь у переобладнанні Московської електричної мережі.
Після закінчення інституту Вінтера запросили в якості помічника начальника на будівництво першої районної електростанції на торфі "електропередач" (нині ГРЕС ім. Р.Е. Классона), і незабаром він призначається начальником електростанції. Тут Олександр Васильович працює разом з Р.Е. Классоном, Г.М. Кржижановським та І.І. Радченко. Станцію ввели в експлуатацію в 1914 р. Її будівництво дозволило напрацювати унікальний для того часу досвід, використаний пізніше, вже за радянської влади, при будівництві Шатурської районної електростанції.
У 1918 р. Вінтера призначили керуючим Електробуду - Управління електротехнічних споруд для будівництва районних електростанцій. Вінтер створює при Електробуді Центральну електротехнічну раду, до складу якої увійшли такі фахівці-енергетики, як Г.М. Кржижановський, І.Г. Олександров, Г.О. Графтіо, Р.Е. Классон. Вже в квітні 1919 р. він доповідає голові Раднаркому В.І. Леніну про формування чотирьох будівельних управлінь: Свірського, Волховського, Шатурськом і Каширського. Але основною роботою Вінтера стає Шатурстрой: він призначається начальником будівництва Шатурської електростанції і 23 вересня 1925 районна Шатурська електростанція, намічена планом ГОЕЛРО, дала струм від першої машини, а 13 листопада стала до ладу і друга машина.
7 лютого 1927 Вінтер був призначений головним інженером, а згодом начальником Дніпробуду.
Олександр Васильович прийняв всі заходи, щоб будівництво у найкоротші терміни вступило на шлях інтенсивної роботи. І з самого початку розгорнув спорудження допоміжних об'єктів та житлове будівництво. Як і колись, у роки будівництва "електропередач" і Шатурської ГРЕС під Москвою, начальник будівництва в першу чергу піклується про побутових і культурних умовах будівельників. Дбати, щоб мати право вимагати, - від цього правила у своїй діяльності як керівника Вінтер не відступав ніколи. Були побудовані зручні житлові будинки, фабрики-кухні, хлібозаводи, дитячі садки, їдальні, лазні, висаджені дерева, квіти і кущі, побудований водопровід і каналізація. Багато радянських і іноземних гостей Дніпробуду захоплювалися побутом у нових селищах на березі Дніпра.
Коли Вінтер почав проводити соціально орієнтовану політику на Дніпробуді, до Москви посипалися скарги на те, що замість спорудження греблі він зайнявся не тим, заради чого був призначений керівником. Однак Вінтера підтримав нарком Орджонікідзе. Розрахунки Олександра Васильовича виправдалися: міцний тил будівництва був створений, що дозволило розгорнути основні роботи на самому високому рівні продуктивності праці. Будівництво була грунтовно механізовано, оснащено допоміжними виробництвами - механічними майстернями, лісопильним, бетонним, кисневим заводами, компресорними станціями, транспортним господарством. У ті часи Дніпробуд був зразком будівництва і першою школою високомеханізованого будівництва.
У цьому найбільшому будівництві блискуче виправдав себе традиційний стиль діяльності Вінтера: ретельна розробка проектів і планів, підготовчі заходи, досконала організація праці, висока на той час механізація всіх робіт, особисте постійне спостереження за всіма ділянками, вдумливе вивчення передового досвіду і його негайне поширення. У 1930 р., у зв'язку з успішним ходом будівництва. Вінтера призначено одночасно начальником спорудження усіх цивільних об'єктів Дніпровського промислового комбінату, а невдовзі він очолює роботи з монтажу заводів комбінату.
По завершенню будівництва Дніпробуду в 1932 р. Олександр Васильович Вінтер був обраний дійсним членом Академії наук СРСР. У тому ж році його призначили начальником Головенерго і заступником народного комісара важкої промисловості. Керуючи Головенерго, Вінтер займається в першу чергу питаннями енергетичного будівництва, поставивши завдання значного збільшення обсягів введених потужностей. Велику увагу він приділяв наведення порядку в експлуатації електричних станцій і мереж, боротьбі з аварійністю.
У 1934 р. Вінтер очолив створений в системі Народного комісаріату важкої промисловості Головгідроенергобуд, де він пропрацював до 1938 р. Під його керівництвом розгорнулося масштабне спорудження Рибінської і Углицької ГЕС на Волзі, почалася підготовка до будівництва Куйбишевської ГЕС. У період роботи Вінтера начальником Головгідроенергобуду був організований великий проектний інститут Гідроелектропроект, створені спеціалізовані будівельно-монтажні організації.
Велика Вітчизняна війна застала Вінтера у Куйбишеві. Він організовує будівництво тимчасових електростанцій, виступає ініціатором наукового узагальнення величезного досвіду експлуатації електростанцій і енергетичних систем. Мета цієї роботи - мобілізація резервів, підвищення ефективності, раціоналізація структури енергетичного господарства країни в умовах війни. Така раціоналізація, пов'язана з підвищенням культури експлуатації, своєчасним впровадженням новітніх технічних досягнень і кращим використанням персоналу енергосистем, намічалася їм ще до війни. Крім того, він вирішує проблему, як поліпшити використання існуючого основного обладнання електростанцій, ставить завдання узагальнення досвіду експлуатації потужних електростанцій, з тим щоб розробити певні технічні вимоги до нового обладнання, що виготовляється на вітчизняних енергомашинобудівних заводах.
З 1943 по 1949 А.В. Вінтер був заступником голови Технічного ради Міністерства електростанцій СРСР. Він консультував проекти усіх нових потужних електростанцій. Одночасно вів наукові дослідження в Енергетичному інституті АН СРСР ім. Г.М. Кржижановського, де обіймав посаду заступника директора з наукової роботи. Тут він працював до своєї смерті у 1958 р.
У роки роботи в Академії наук СРСР Вінтер був одним з керівників фундаментальних досліджень в галузі енергетичних ресурсів СРСР. Він постійно підкреслював, що правильний облік енергоресурсів впливає на масштаби і раціональне розміщення продуктивних сил, на спеціалізацію районів, на темпи розвитку соціалістичного господарства в цілому.
Олександр Васильович завжди активно працював і над проблемою всебічного розвитку малої енергетики - вітродвигунів, малих гідроелектростанцій, газогенераторних установок, рухливих електростанцій і т.д. Він послідовно тримався тієї точки зору, що потрібно використовувати всі енергетичні можливості, починаючи від простого вітряка і закінчуючи сучасною великою автоматизованою електростанцією. Під його керівництвом проводилися наукові дослідження та техніко-економічні розрахунки в галузі нетрадиційної енергетики. Він надавав також величезне значення ефективного використання енергії. У 1956 р. він говорив про необхідність "можливо повного використання відходів енергії та сировини, що в ряді галузей промисловості перевищують 50% споживання"
Історія життєвого шляху Олександра Васильовича Вінтера, видатного вченого-енергетика, керівника епохальних будівництв електростанцій в першій половині XX століття, блискучого організатора енергобудівництва в СРСР гідна того, щоб з великою повагою зберігати пам'ять про нього в середовищі вчених і інженерів, що працюють в енергетиці сьогодні.
Джерела інформації
- А.В. Винтер и советское гидроэнергетическое строительство (к 100-летию со дня рождения) // Гидротехническое строительство. 1978. №10. С. 49-52.
- Винтер А.В., Маркин А.Б. Электрифкация нашей страны. М. -Л.: Госэнергоиздат, 1956.
- Волков Э.П., Главный строитель Шатуры и Днепрогэса к 125-летию со дня рождения академика А.В. Винтера // Вестник российской академии наук. 2003. том 73, №11, с. 1023-1028
- Маркин А.Б. Александр Васильевич Винтер // Люди русской науки. Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. Т. 4. М.: Наука, 1965. С. 670-679.
- Стеклов Ю.В. Александр Васильевич Винтер (к 100-летию со дня рождения) // Электрические станции. 1978. №10. С. 92-95.