Сублімація [Богдана Березянського]

Рано-вранці, коли ефірні ротори світового простору ще не прийшли у Броунівський рух, певний суб’єкт (назвемо його квазііменем Він) вирішив зайнятися питаннями сублімації. Вийшов на ортогональну площину балкона, почав моделювати у своїй уяві деяку субстанцію, імаженізуючи вектор простору. Процесу моделювання могла зашкодити тільки стагнація нейронів мозку, проте свіжі молекули півоксиду водню у ванні допомогли видалити імпеданс та активізувати діяльність думки. І незабаром на моніторі ЕОМ оберталось цілком достойне інфінітезимальне відображення розумових ексцесів, покрите експозицією тангенсоїд, експонент та інших ін’єктивних відображень.

Відредагувавши модель субстанції, Він вирішив розпочати синтез необхідного «піддослідного кролика». За допомогою футуристичної апаратури, мікроманіпуляторів та мікотрофних полігональних індивідуумів вдалося створити більш-менш прийнятну субстанцію, щедро насичену алкалоїдами, поліамідами та муцинами. Цей об’єкт уже був придатним до досліджень, проте Він знав, що така комбінація, в силу різноманітних факторів, швидко анігілює під дією Субліматора. Тому, для задоволення егоїстичних інтонацій, було вирішено десенсибілізувати субстанцію, а також додати трохи інгібітора.

Поки об’єкт дослідження відстоювався в інкубаторі, Він сів за розрахунок процесу квантування світового простору та каналізації квазістатичності процесу сублімації, що, на думку спеціалістів із глобальних мереж, необхідно для нормального проходження експерименту, – деталізуючи формули белетристикою, акцентуючи увагу на процесах деструкції, утворення дендритів та інсоляції.

На цьому підготування до експерименту завершилося. Поклавши готову субстанцію в зону дії інфрачервоних променів та усунувши соляризацію, Він налаштував Субліматор за децимальною шкалою, встановив рефлектор та повернув Головний Тумблер в сторону супутніх роторів торсійного поля. Експеримент розпочато!

Спочатку процес ішов у межах розрахованих критеріїв: субстанція почала синхронно випаровуватися. Газоподібні виділення спіральною трубкою потрапляли до охолодженого вакуумного середовища, де швидко кристалізувалися. Проте незабаром Він помітив, що навколо деформованої субстанції почалася повільна дивергенція невідомої речовини у плазмовому стані, та ще й отруйно-флуоресцентної зеленої пігментації, а на поверхні досліджуваного об’єкта з’явились вкраплення політетрафторетилену. Крізь плазму пробивалося м’яке випромінювання, створюючи стереоскопічне зображення.

Спостерігаючи за цим дивертисментом, Він не помітив, як навколишнє середовище почало піддаватися селективній демодуляції, еквівалентно синхронним випарам. Почалася дезінтеграція.

Зникли стіни, підлога, стеля, предмети повсякденного побуту. Кіт, що випадково потрапив на територію експерименту, спочатку полиняв, потім під акомпанемент власного нявчання самодеінсталювався. А ось піддослідні миші – навпаки, динамічно ідіоадаптувалися та почали ідилічно поглинати клітку, вздовж якої до цього часу дефілювали.

Коли зникло майже все, Він натиснув маніпулятор мультиплікатора, чим викликав інтенсивну деструкцію субстанції у просторово-часовому континуумі. Асинхронно з нею почали зменшуватися гіпертрофовані до розмірів стегозаврів гризуни.

Незабаром Він залишився наодинці… Він та Субліматор, що поволі вкривався іржею. Він та псевдосвіт всередині вакуумної колби, що розчинявся по тангенсоїді.

За хвилину зникла і сама колба.

Лише роз’їдений корозією Субліматор самотньо стирчав посеред  простору, та Він метушився у пошуках результатів досліду.

Богдан Березянський