У грудні 2008 року я, як заступник директора Українсько-японського центру НТУУ “КПІ”, на запрошення Японської агенції з міжнародного співробітництва (JICA) побував у Японії. Метою поїздки було вивчення менеджменту японських офіційних установ і фірм і налагодження контактів з японськими партнерами. Поїздка здійснювалася за рахунок приймаючої сторони.
Під час поїздки щоденно відбувалися 3-4 заходи – лекції, презентації, екскурсії та переговори. Я відвідав офіси JICA, JST (японська агенція з науки і технологій), JETRO (японська агенція з міжнародної торгівлі та інвестицій), Токійський університет та Токійський аграрний університет, районну адміністрацію в Токіо та Університет підтримки малого і середнього бізнесу, мале підприємство і музей науки Мірайкан, офіс, виставку та музей фірми “Панасонік”, консалтингову фірму “Ексель Інтернешнл” в місті Осака, Міністерство закордонних справ Японії та Посольство України в Японії.
Ще були просто поїздки і екскурсії: до стародавньої столиці Японії – міста Кіото, у найбільший в світі океанаріум у передмісті Осаки на березі Японського моря, на токійський “радіоринок” – Акіхабара. А ще бачив, як опадає листя з дерев гінкго, а з вікна швидкісного потяга під час поїздки з Осаки до Токіо – гору Фудзі.
Щорічно у п'яти центрах, розташованих в найбільших японських містах, JICA проводить навчання для 8000 представників Китаю, В'єтнаму, Пакистану, країн Африки, Латинської Америки, колишніх республік СРСР та ін. Курси бувають різноманітні як за тематикою (менеджмент, статистика, розвиток демократії, іригація, організація морських ферм для вирощування риби або молюсків і багато іншого), так і за терміном (від двох тижнів до року).
Коли я запитав, для чого це японцям потрібно, то отримав відповідь, що коли після Другої світової війни Японія була в дуже скрутному становищі як морально, так і економічно, то країні допомогли – навчили і профінансували, і нині Японія вважає, що допомагаючи іншим, сплачує свій моральний борг. Як скористалася Японія наукою і фінансами відомо всім – ця майже 130-мільйонна за населенням країна з площею в півтора рази меншою ніж площа України нині посідає друге місце у світі за економічними показниками і друге місце у світі за кількістю патентів, які реєструються щорічно. А ми? Що ми маємо перейняти у цієї загадкової країни?
Головне з того, що побачив і почув за тижні. Японці багато працюють (щомісяця переробітки складають у середньому 50 годин), вони з гордістю виконують свою роботу, причому навіть таку, яка у нас вважається непрестижною. Про себе вони кажуть, що в них “мозок у руках”, тобто все, що вони роблять руками, зроблено дуже ретельно. Валюта у них стабільна – мені траплялися монети, які знаходяться в обігу понад шістдесят років, держава підтримує тих, хто щось робить і сплачує податки, план протидії світовій фінансовій кризі спрямований на допомогу в першу чергу простим людям. Японці – освічена нація: 70% випускників шкіл продовжують навчання. Навіть коли ти платиш за навчання, то отримуєш стипендію, але коли отримаєш диплом і підеш працювати – маєш повернути ці кошти, але не з шаленими відсотками, а приблизно стільки, скільки позичив у держави або в університету. Японці дуже дбайливо ставляться до природних ресурсів і до природи, вони вміють милуватися і насолоджуватися її красою. Наукові і технологічні проблеми вони ставлять перед ученими і виділяють на це потрібні кошти, а розподіляють ці кошти так, що будь-яке зловживання практично неможливе.
Хочу також зауважити, що майже всі пропозиції щодо наукового співробітництва з боку НТУУ “КПІ”, які були запропоновані мною в Японії, знайшли відгук у японських колег. Те, що в нашому університеті є Українсько-японський центр, дає унікальну можливість звертатися до будь-яких установ і фірм в Японії – у нас є партнери, які допоможуть знайти контакти в японських університетах для наших учених.
Отже, звертайтесь до Українсько-японського центру НТУУ “КПІ”!