Ви є тут

Мандрівка “в Новий рік”


Мандрівка “в Новий рік”

У грудні київські екскурсбюро – “Цікавий Київ”, “Фрески Києва”, “КЛІО” та інші – завалені заявками на екскурсію “в Новий рік” – на Клавдіївську фабрику ялинкових іграшок. Це єдине підприємство поблизу Києва, де виготовляють скляні прикраси, до того ж це 100-відсотково ручне виробництво, де за символічну плату на придбаних у місцевому магазинчику кульках (7-15 грн залежно від розміру) можна замовити вітальний напис рідним і друзям. Ну хто ж відмовить собі в такому задоволенні? Кореспондент “КП” теж помандрувала у казку.

Напередодні відчутно припорошило, дерева обабіч дороги, що прямувала лісом, пишалися білосніжними шатами, налаштовуючи на очікування дива. Екскурсанти, переважно, їхали цілими сім’ями, тож атмосфера панувала майже родинна. Перше, що побачили біля прохідної, – вервечку автобусів і авто, юрби дорослих і дітей. Малеча тут-таки знайшла забавку – розковзавши льодову доріжку, виштовхуючи один одного, хлопчаки демонстрували свою вправність перед дівчатками, а останні марно сподівалися, що їм теж запропонують місце на ковзанці. Летіли сторчака та гепалися сідницями не лише ті, хто очікував черги на вхід, а й ті щасливчики, що вже побували всередині, вони гордо розмахували пакетами з такими жаданими кульками і так само балансували, намагаючись утриматися на льоду. А навкруги...

В очікуванні

– Четвертий “а” клас, підійдіть до мене. Всі зібралися? Четвертий “а”! – Учительку оточили лише дівчата, хлопцям ніколи. Аж раптом “бряз-зь”! Одним придбаним подарунком стало менше. І вже без нагадувань герої низкою попрямували до автобуса.

Тут осміліли і “домашні” дівчатка.

– Оленко, Оленко, якщо травмуєшся, не бачити тобі балету, у тебе ж іспит на носі! – це вже молоденька мама в коротенькій шубці та високих чоботях. – Не турбуйся, – у відповідь. – Я не збираюся в балерини, – а сама виробляє такі елегантні “па”, які не викликають сумніву, що дорога їй – на сцену.

– Мамо, я забився, – це теж “домашній”, але ростом наздоганяє матусю. Та пригорнула чадо, намагаючись не дивитися на синець, що миттєво проступав на вилиці. Постоявши трохи, козарлюга знову майнув на лід.

Так промайнула майже година – і от ми всередині.

Фабрика, на яку завітали, – приватне сімейне виробництво, розташоване у двоповерховій цегляній будівлі. На першому поверсі – цехи склодувний, сріблення та фарбування, на другому художники розписують (професійний термін) вироби та вабить своїм розмаїттям магазин.

Як виготовляють прикраси

Міські прилавки завалені дешевою закордонною штамповкою, а от ексклюзивна вітчизняна іграшка відправляється в Росію та Європу. Кулька, видута склодувом, обов’язково має технологічну крапельку (випуклість) внизу, та й шийка під петелькою у неї вужча, – розповідає син господаря підприємства, наш гід. – Можемо виготовляти не лише кульки, а й чайнички, дзвіночки, навіть квіти тут ростуть, але переважно зі скла. Та в цьому є свої переваги – не треба поливати, – жартує він.

Кульки діаметром 8-10-15 см видувають зі спеціального медичного скла (склодроту), яке попередньо нагрівається до кількасот градусів на газових пальниках. Почервонівши, маса стає пластичною, розплавлену краплю відрізають від решти заготовки і, обертаючи, легкими видихами (щоб не порвались стінки виробу) надувають через отвір, який потім стане шийкою. Колбочка поступово перетворюється в кульку, її розмір перевіряють, пропускаючи через два дротяні кільця – в одне вона не повинна проходити (нижній допуск), в інше – пірнати (верхній допуск), точність +/-2 мм. Як правило, майстрині видувають потрібний розмір з першого разу, скільки не спостерігала, не помітила, щоб хтось після “контролю” допрацьовував виріб. На склодува у нас спеціально ніде не вчать, досвід передають досвідчені майстри, щоб якісно працювати, потрібно “тренуватися” понад півроку. Склодуви працюють по “першій гарячій сітці” і на пенсію йдуть у 45 років. Зарплата на виробництві складає від 1500 грн у робітників до 2500 грн у художників, що є непоганим рівнем для селища. На підприємстві працюють до 50 осіб, виробництво влітку не зупиняється.

Та повернемося до кульки. В отвір вставляється скляна паличка – веретено, з яким виріб мандрує на інші технологічні операції. Чим більшого розміру кулька, тим вона крихкіша, але тим цікавішу і детальнішу картинку на ній можна намалювати. Вироби мандрують у наступний цех у коробках, враження – ніби транспортують безліч мильних бульбашок.

Сріблять кульки зсередини, вприскуючи розчин, що містить срібло, а потім занурюючи у ванну з підігрітою до 40 градусів водою, за 2-5 сек. куля нагадує космічного посланця – сяє і переливається. Якщо температура буде вищою – срібло потріскається і облупиться, якщо нижчою – потьмяніє. Якщо чесно, тут стоїть стійкий запах – щось середнє між звичайною фарбою і лаком для нігтів. Вентиляцію в усіх цехах заради екскурсантів вимкнули, адже тоді ми б нічого не почули, тож робітники, з одного боку, ремствують на гуляк, а з іншого розуміють, що ми залишимо в касі реальні гроші, які “в господарстві” ніколи не зайві.

Блискучі, святкові і красиві кульки потрапляють на фарбування (залежно від виду фарби, тут фарбують і прозорі кульки). Похлюпавшись у відрі з відповідним розчином, а потім прогулявшись у сушильній шафі-тунелі, вироби стають різнобарвними і так і просяться до рук. Вони ще з веретенцями, тож можна набрати неймовірної краси “букет”.

Далі майстри-художники відтворюють на кульках святкові сюжети, малюють звірят та казкових персонажів, краєвиди та все, що душа (замовника) забажає. Нині значний попит на “корпоративний малюнок” – логотипи, емблеми тощо. Оскільки за східним календарем 2008-й – Рік щура, чимало сюжетів присвячено саме цій тварині. Далі відпилюють “ніжку”, вставляють петельку, пакують у фірмові коробочки – і кульки розпочинають мандрівку до наших осель.

Подарунки

У магазині очі розбігаються, рук не вистачає, пакети заповнюються якось самі собою. Найбільш спритні встигли зробити кілька ходок магазин – автобус, водій тільки хитав головою і повторював, що за якість дороги та ввічливість водіїв на ній не ручається, тож господарі самі дбатимуть за свій крам (але їхав назад відчутно повільніше, ніж зранку, мабуть, бул и прецеденти). Стоїмо в черзі до художників написати вітально-побажальні слова. Кого тільки не поздоровляють – друзів, батьків (дітей), колег (начальників), чотирилапих і пернатих домашніх улюбленців тощо. Художники, відтворюючи дивовижні написи на кшталт “Йа шарег”, уже нічому не дивуються, тільки поглядають, коли ж буде кінець цьому світопреставленню. Черга спала десь після 16-ї (поїздка відбулася, зрозуміло, у вихідний день). Додому поверталися сповнені гордості за себе і вітчизняного товаровиробника, наперед передбачаючи втіху тих, кому дістанеться кожне з цих маленьких див – святкових новорічних подарунків.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій